Бурштин - Василь Тибель
– Так сталося. Можливо, він і не хотів. Якби одразу здався, то відбувся б штрафом – і все. А так – збройний спротив, стрілянина. Отже, йому світить довічне. А ще гірше, як його впіймають побратими поліцейського… Самі розумієте, хтось може й не втриматися, зброя ж у всіх бойова… Цього я найбільше побоююся.
– Боже ж ти ж мій! Та як же так? Він же казав по телефону, що все добре… Чекайте, а з чого ж він стріляв? Зброю з собою він ніколи не бере, каже, щоб випадково чогось не вийшло. Он же його двостволка, у сейфі. Я покажу, і документ на неї є! – Жінка забігала, шукаючи ключі. Нарешті знайшла й почала тремтячими пальцями цілити ключем у проріз замка. У неї не виходило, ключ лише цокотів по залізу сейфа.
Нарешті капітан не витримав.
– Дайте сюди! – Він відімкнув сейф. Там лежала розібрана, добре змащена мисливська рушниця.– Зброю ми вилучаємо на експертизу,– додав Кушнір і, схиливши голову, намагаючись не дивитися на господиню, закрокував надвір.
Гайворон залишився наодинці з жінкою. Тієї миті він відчував себе вершителем її долі. Це було підло, підступно, але майорові подобалося. Десь у підсвідомості ворушилася думка: яка ж вона зараз, у розпачі, приваблива! Знав із власного досвіду – такі готові на все, аби врятувати рідних. Проте зараз не час, спершу справа.
– Знаєте, мені вас шкода. Стільки трудилися, старалися, а все ж доведеться конфіскувати.
– Що? – Катерина підвела на нього повні сліз очі.
– В якості компенсації за шкоду, завдану незаконним видобутком бурштину, і відшкодування родичам загиблого міліціоне… ач, ніяк не звикну, що в нас тепер поліція!..
Катерина сиділа ні жива ні мертва. Цей чоловік, наче велетенський полоз, гіпнотизував її тихим голосом, притлумлював волю, позбавляв здатності тверезо мислити.
– Так, мені дійсно шкода. Така молода, симпатична жінка з дітками на руках…
Тут майор похопився – знову прокол. Старієш, брате. Згадав, що Додік казав про дочку.
– Маю на увазі – з малолітньою дочкою. Але ж у мене теж донька, тому я спробую допомогти. Звичайно, аби залагодити й закрити цю справу, знадобиться багато грошей. До суду вона піде ще не скоро – треба в усьому розібратися. Але найперше ви маєте зв’язатися з чоловіком, щоб він з’явився з повинною. Може, він дійсно не винний у стрілянині, але як я зможу це довести?
– Так, так! Я обов’язково йому передам. І будьте певні – нічого не пошкодую. Може, зараз щось – у нас ще залишилися деякі заощадження!
Жінка схопилася й гарячково забігала по кімнатах, щось шукаючи.
– Катерино Антонівно, та не переживайте ви так.– Майор скоса поглянув на її стрункі ноги, що оголилися до стегон, коли жінка зіп’ялася навшпиньки над мисником, витягаючи клунок із грішми.– Я думаю, ми ще зустрінемося, коли все буде позаду. А зараз головне, щоб ваш чоловік дав правдиві свідчення. Ось тут мій номер телефону, дзвоніть у будь-який час. Повірте, це тільки в його інтересах!
Гайворон поклав на стіл візитку.
– Візьміть, будь ласка! Тут десять тисяч…
– Облиште, вам вони ще згодяться, можливо, доведеться щось дати судді… Найперше я маю поговорити із Сашком, може, й не знадобляться ті гроші. Головне – довести його невинність.
– Так, так…– Катерина совала клунок із грішми по столу, наче не знаючи, де подіти.– Якщо мало, я проситиму в родичів.
– Катерино Антонівно, ми ж домовилися. Ваш чоловік повинен зустрітися зі мною й розповісти, як усе було. До відділку йти не треба – хай просто зателефонує. Думаю, ми тут розумні люди, домовимося. Тобто доведемо його непричинність. Але поспілкуватися конче треба.
На цьому Гайворон підвівся й попрямував до дверей. Докинув уже з порога:
– А ви дуже, дуже симпатична жінка…
На ґанку чекав капітан Кушнір. Він спідлоба зиркнув на київського гостя.
– Петро Сергійовичу, а чи не перегнули ми палку? Що, як вона побіжить у відділок, а там скажуть, що ніхто навіть не поранений?
– Бачу, ти вже давно відстав від оперативної роботи. Вчись, капітане, як треба працювати. Найбільше вірять саме в найбільшу брехню. Нічого вона з’ясовувати не буде, а прямісінько кинеться рятувати любчика. Треба тільки вправно прослідкувати. Постав її мобільний на прослуховування. Нам від цього Сашка потрібне одне – помпа. Думаю, опиратися він не буде, жіночка ж у нього смачненька, та й дочку, певно, любить.– Гайворон підморгнув капітанові.
Той промовчав і пригнічено поплентався за столичним гостем, тримаючи в руках чохол із розібраною рушницею.
– А як із дозволом на прослуховування?
– Генерала я беру на себе! – Вони вже наближалися до машини.
– Ну, що там? – запитав дільничний, якому вже набридло тупцювати біля автівки.
– Та от, вилучили незаконну зброю,– кинув через плече Гайворон, сідаючи на заднє сидіння. І раптом щосили ляснув себе по шиї.– Ах ти, зараза, все ж таки встиг! Швидко дай мазь, вона в бардачку! – гукнув він до водія. І поки той порпався в мотлосі, шукаючи тюбик, на шиї майора вже здулася чимала рожева пухлина.
Розділ 3
Втеча
Як тільки непрохані гості вийшли з хати, Катя впала на табуретку й кілька хвилин просто вила, гойдаючись із боку в бік. Потім ухопила телефон і почала раз у раз набирати номер Сашка. Це все він, він втягнув їх у це лайно! Вона ж попереджала, просила, благала… А що у відповідь? «Ще трохи намию – і поїдемо звідси!»
Поїхали?! Тепер, як зловлять, заберуть усе до нитки, ще й посадять. Треба тікати! Аби попередити Сашка…
Катя знову і знову набирала номер.
– Абонент поза зоною досяжності,– щоразу відповідав байдужий жіночий голос.
– Господи, як же ж ця залізна хвойда мене задовбала!.. Сашко, сучий ти сину, що ж ти накоїв?! Вони ж убивство тобі шиють! Чуєш?! Що нам робити, кажи? – Катя схлипнула, але швидко взяла себе в руки.– Добре, ми з Танюшкою заховаємось і десь пересидимо, гадаю, усіх грошей вони не знайдуть… Натомість ти знайди нас, а додому, чуєш, поки не приходь! Не приходь, чуєш? Чи ж ти чуєш мене?! – Вона кричала в слухавку, аж поки із сусідньої кімнати не з’явилася заспана донька.
Тікати! Треба тікати! – Катя заметушилася по хаті, похапцем збираючи речі. Але куди – з п’ятирічною дитиною? Як тільки сяде на потяг, уже в Сарнах знімуть. До лісу? Куди до лісу з дочкою? Господи, має ж бути якийсь вихід… Вона визирнула з-за фіранки: навпроти, біля магазину, вже нишпорить якийсь підозрілий тип.
