Житія Святих - Березень - Данило Туптало
У той самий день пам'ять святого мученика Урпасіяна, який страждав за Христа в Никомидії від Максиміяна-царя.
І святого Кисарія, брата святого Григорія Богослова.
У цей самий день у Продозі згадано святого мученика Діонисія Конитського, що пам'ять його буде завтра, 10-го березня, разом зі святим мучеником Кодратом.
Ще Пролог тут же згадує святого Тарасія, але не повідомляє, якого, бо в Місяцеслові знаходимо Тарасія святого хіба одного - 25-го лютого - патріярха Царгородського.
Місяця березня в 10-й день
Страждання святих мучеників Кодрата, Кипріяна, Діонисія, Анекта, Павла, Крискента та инших з ними
Коли гоніння велике на християн від царів і князів нечестивих налягло, по-різному і люто ісповідників Христових мучили й убивали, багато вірних, боячись нестерпних мук, покидали гради, доми і маєтки свої і, втікаючи, ховалися в пустелях, і горах, і проваллях земних, воліючи краще зі звірами, аніж з нечестивими ідолопоклонниками жити, щоби змогти без вади зберегти святу свою в Христа Господа свого віру. У ті люті часи жінка благовірна на ім'я Руфина з Коринтського граду через страх перед катами втекла до пустелі і ховалася, поневіряючись непрохідними місцями. Вагітною ж була, коли втекла з града. Коли сповнилися дні, народила дитинча — хлопчика. У пустелі після народження небагато днів проживши, померла. Бог же, що дає їжу усілякій плоті, відкриває руку свою і насичує все живе благоволінням, не зневажив дитинча, яке в пеленах осиротіло, але став йому батьком матір'ю, опікуном і годувальником. Хмарам своїм заповідав зверху — і вони сходили з висоти і схилялися долі, солодку росу виточували в уста дитині і так, наче молоком чи медом, його годували, допоки, підрісши, сам не зміг зілля пустельне їсти, і жив у пустелі подібно до святого Йоана Хрестителя, Богом бережений і Святим Духом наставлюваний і нарозумлюваний до богобачення. Коли ж він став уже юнаком, знайшли його люди вірні і в град привели, де ж читання книжного хлопець навчився і лікарського набув уміння, всілякі в людей хвороби лікував. Але не стільки земного лікування вмінням, скільки ж зверху даною йому благодаттю зцілював недуги людські. Проте від співперебування з людьми і від шуму ухиляючись, бо з дитинства до пустельної безмовности звик, подальші свої дні і літа в горах і пустелях провадив, самотність люблячи і в богомисленні вправляючись, хоч і в град часом приходив заради потреби людей; лікуванням тілесні хвороби, словом же Божим душевні недуги зцілюючи, був для всіх потрібний і корисний. Проте недовго у граді затримувався, знову в любу йому пустельну самоту відходив, у ній же і до старости наблизився. А ті, що його в Христі полюбили, в пустелю до нього приходили, бажаючи баченням святоліпного лиця його і слуханням богонатхненних слів його насолоджуватися і з цього користати. Таким був Кипріян, а з ним Діонисій і Анект, Павло і Крискент, які й постраждали з ним разом за Христа Господа.
Страждання ж їх було таке. Від нечестивого царя Римського Деція прийшов у Коринт ігемон Ясон мучити й убивати християн: бравши їх, кидав до в'язниці. У той час і святий Кодрат взятий був разом із блаженними друзями своїми Кипріяном, Діонисієм, Анектом, Павлом і Крискентом і до в'язниці з ними до инших багатьох християн, що в путах були, вкинений. По якомусь же дні ігемон Ясон, на нечестивому судищі сівши, вивів християн із темниці і поставив собі на допит. Був же серед них старий Кодрат святий, наче воєвода вибраного того Христового полку, що ішов перед усіма й насмілювався за всіх відповідати катові без страху. Почав-бо кат до святого говорити так: "Кодрате, що тебе обезумило, що на такі люті муки самовільно хочеш віддатися? Чи на що сподіваючись, без страху в'язницю і пута вибираєш, позбавляєш себе батьківщини і друзів? Чому не вибереш, царським законам скорившись і поклонившись богам, з нами щасливим бути і солодким цим насолоджуватися життям?" Кодрат же святий відповів: "Ніхто ж, розум маючи природний, солодкого цього життя не відречеться. Але тому що Бог його дарував, через те треба Того, Хто подарував, більше, ніж подароване, полюбити і за благодать такому Дародавцеві похвалами і добродійним віддячити життям і Його славу нашим за нього стражданням розширити всюди. Ані не можна настільки любити коротке життя це, щоб позбутися його і, боячись, честь богоподібну приносити ідолам. Кого ж більшого і правдивішого можемо назвати від Того, Хто великими і вічними дарами благодатей нас від початку збагатив? З таких і стількох дарів кого инівого, якщо не самого Христа Спасителя, можемо пізнати? Кого ж Спасителем наректи є достойним, окрім Ісуса, який за нас муки і смерть перетерпів? Нам-бо, що добродійними хочемо бути, насамперед подбати належить, аби за істинну віру і благочестя перетерпіти муки і ніяк від віри і благочестя не відійти. А тим, які прихильників божественних таїнств звабити й розбестити намагаються, і намір мають злий, і молитва на гріх. Годиться ж кожному вибирати краще, ось знову думати належить, щоби не зразу йти вслід за тими, які, здається, носять образ добродійности, але про реальні справи роздумувати: якщо вони є злими, більший страх загибелі приносять. Знай-бо, що ми праотців наших уставів дотримали, крокуємо до тих, що є кращі. Чому не намагаєшся більше ворожими речами нас переконувати, щоб ми до твоєї частки приєдналися і, Христа покинувши, деінде відійшли? Істина нам є доброю Божою радницею, і закони благочестя для переконання мають велику силу. Вони подібні
