від звірів! Чи не соромитеся безумства вашого і не розумієте осліплення вашого? Ріжете худобу і птахів богам у жертву — хіба вони їдять, будучи бездушними? Приклади їжу до уст ідола — чи вкусить? І якщо боги ваші жертв потребують, то спитай, хай скаже котрийсь бог ваш, кам'яний чи деревянй, чого хоче: щоб зарізали йому козу, чи вола, чи курку? О пагубний, самі увійшовши в яму погибелі, і нас зі собою скинути хочете". Коли це святий сказав, збісився гнівом антипат і звелів оцет із сіллю лити на рани його і волосяними рубищами терти, і залізо розжарене до ребер його прикладати. Тоді день уже схилявся до вечора — звелів вкинути страждальця у в'язницю. На завтра ж вийшов з Аполлонії, маючи путь до Єлеспонта, вів і в'язнів зв'язаних, взятих християн. З ними ж і святого мученика Кодрата везли — не міг-бо він іти ногами анітрохи від мук лютих. Коли ж минув антипат ріку, що Рунтак називається, зустрів його воєвода того краго, і багато люду христянського із навколишніх сіл зібралося — наче на зустріч Перенія-антипата, насправді ж хотіли бачити і прославити святого великомученика Кодрата, про нього ж слава по цілій Азії і по всій вселенній розійшлася. Увійшов антипат із воєводою у село, яке там трапилося, і заночував у ньому. І коли настав день, захотів принести жертви бісам, було багато ідолів у тому селі, і християн до жертви тої змусити. Спочатку святого Кодрата представити звелів. Але той не міг пішки йти, колісницею до жертовника його привезли. Хоч і немічний був тілом, проте лицем веселий виглядав, усміхався і веселився в Бозі, Спасителеві своєму. Усі ж люди, зібравшись, стояли там, бачити хотіли страждання мученика Христового. І сказав до нього антипат: "Чи умудрився, Кодрате, пізнати богів, чи однаково в безумстві перебуваєш?" Відповів святий гучним голосом, кажучи: "Я змолоду удостоївся знати Христа, істинного Бога, із лона-бо матері моєї християнином є, а иншого Бога не відаю, окрім Того, в якого з пелюшок вірю". І звелів антипат вогонь розпалити, поставити на ньому ложе залізне і на розжареному тому одрі мученика покласти. Святий же сказав: "Не треба, аби хтось мене вів і клав на одрі тому, я сам зійду на нього , И укріпився в допомозі Христовій, ногами пішов у вогонь і, хресне на собі зробивши знамення, ліг на розжареному одрі та спочивав на ньому, як на м'якій постелі, — не шкодив йому вогонь анітрохи. Вогонь-бо, природу свою вгамувавши. Божому рабові служив, даючи йому стільки лише тепла, скільки натрудженому і зболеному його тілу досить було для спочинку. Додавали ж дияволові слуги до одра смоли, і олії, і віхтів. А святий співав: "Боже, на допомогу мені почуй. Господи допомогти мені поспіши, хай повстидаються і посоромляться ті, що шукають душі моєї". Тоді, насміхаючись із ката, сказав: "Вогонь твій студений і залізо одра м'якше від твого закам'янілого серця. Добре ти зробив, що мені, натрудженому з дороги, звелів на м'якій постелі спочити". Те сказав святий, обертаючись на одрі, як на постелі. Коли багато часу минуло і мученик перебував у вогні живий, цілий і неушкоджений, кат сповнився гніву — звелів, знявши з одра, відтяти йому голову за селом. Святий же, з вогню вийшовши міцними ногами, не потребував уже колісниці, ані тих, що підтримували і вели його, але сам по собі ішов до місця страти і співав, ідучи: "Благословенний Господь, який не дав нас у ловитву зубам їхнім". Підспівували йому і брати деякі, що йшли за ним. І, дякуючи Богові, схилив під меч святу свою голову, І помер святий великомученик христовий Кодрат через порубання мечем у десятий день місяця березня, у той самий, що й тезоіменний друг його Кодрат Коринтський з дружиною своєю увінчався мучеництвом. Володарювали тоді в еллінах і римлянах Децій і Валеріян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобної матері нашої Анастасії, переіменованої у чоловічому образі на Анастасія-скопця
У дні царя Юстиніяна Великого була одна вдова у Царгороді, Анастасія на ім'я, благочестива і богобоязлива, від благородних і багатих батьків, перша патриція в царських палатах. Вона мала у серці своєму страх Божий, пильно берегла заповіді Божі, ходячи в них без гріха. Була ж вроди виняткової видом тілесним, душевною ж красою ще гарніша. Настільки добра звичаями і лагідна, що всі, хто знав її життя, мали її за взірець для наслідування, і сам цар шанував її вельми. Кукілесіяч же диявол, заздрячи добрим, і не перестаючи воювати на рід людський, і влаштовуючи поміж людьми ворожнечу, навів і на цю блаженну Анастасію ворожу боротьбу. Цариці-бо Теодорі вклав до неї ненависть, і ворогувала вона на невинну Божу рабу. Довідавшись про те від когось, приязного до себе, Анастасія, сповнена божественного розуму, зібрала всі свої помисли і радилася зі собою, кажучи: "О Анастасіє, коли в добрий час причина ця прийшла, спасаючись, спаси душу свою: і царицю від гріха ненависти неправедної звільни, і собі самій небесне виклопочи Царство". Таке собі думаючи, найняла корабель таємно і, взявши із золота свого якусь частину, инше ж усе залишивши, відплила в Олександрію, коли ніхто про те не знав. І там на місці одному за п'ять поприщ від града створила малий монастир, жила там, для Бога працюючи і Йому одному догодити намагаючись, мала завжди в руках відповідне для себе рукоділля, а в устах ненастанні псалмоспіви і богославословлення. Був же той її монастир після того великий і славний, всіляким достатком забезпечений аж до агарянського володіння. Мав патриціянське найменування, завдяки блаженній Анастасії-патриції. Але до попереднього про неї слова повернімося.
Коли минуло декілька років після відходу святої Анастасії із Царгорода, цариця Теодора, яка ворогувала на неї, помер ла, і згадав цар про Анастасію-патрицію, послав усюди з великим допитуванням, шукаючи її. Про те довідавшись, знову агниця Божа покинула вночі монастир свій, пішла у скит до авви Даниїла і все про себе розповіла блаженному тому старцеві. Він же одягнув її в одяг чоловічий монаший і замість Анастасії нарік її Анастасієм-євнухом, відвів у вертеп один далеко від Лаври і замкнув її там, подавши їй правило та устав життя. І звелів їй нікуди не виходити з вертепу ані не пускати нікого до себе, назнаменував одному з братів, що служили йому, перед
