Житія Святих - Березень - Данило Туптало

і в один голос до Бога скрикнули: "Коли в ріках прогніваєшся, Господи, коли в ріках гнів Твій, чи в морі прагнення Твоє, той, що відпав від нас, як вода пролилася, і розсипалися кості його, ми ж не відступимо від Тебе, допоки не оживиш нас, і Ім'я Твоє не призовемо, Його ж хвалить усе творіння, змії і всі безодні, вогонь, град, сніг, лід і дух бурі. Ходячи по морі, як по сухому, і лютуючі хвилі помахом руки своєї вгамовуючи, і нині той же Ти, Господи. Ти, що вислухав молитви Якова, який утік від погроз брата Ісави, Ти, що поміг Иосифу і від напасти його врятував. Ти, що почув Мойсея, дав знамення і чуда в Єгипті проти фараона і людей його, що розділив море і людей своїх в пустелю вивів, Ти, що послухав апостолів своїх святих, почуй і нас, Господи, щоб не потопила нас буря водна ані не пожерла нас глибина, бо зубожіли ми вельми. Поможи нам, Боже, Спасителю наш, бо стоїмо в глибині водній і мокнуть ноги наші в крові нашій. Звільни нас від тягаря і лютість повітряну вгамуй, Господи, Боже наш, на Тебе уповаємо, що6 не осоромилися ми. Нехай розуміють усі, що ті, які до Тебе взивали, спаслися".

О третій годині ночі осяяло їх світло, наче сонце, настільки тепле, як буває під час жнив, і прогнало мороз, і лід розто пило, і зігріло воду. Воїни ж, що стерегли, сном охоплені були, один лише не спав сторож в'язничний, він чув, як святі молилися до Бога, і думав собі, як-то той, що побіг до лазні, зразу від тепла, наче віск, розтанув, а ті, в такому морозі перебуваючи, ще живими є. Поглянувши на них, побачив світло, що осявало їх, і, звівши вгору очі, хотів бачити, звідки світло те на них сходить. Побачив з неба вінці пресвітлі, числом тридцять дев'ять, які на голови святих сходили. І думав, кажучи: "Хіба не сорок чоловіків страждають, і чому нема сорок вінців, а тільки тридцять дев'ять". І зрозумів, що той, який в лазню побіг, відкинений з лику святих, і через те вінці числа сорок не сповнюють. Збудив сторожу і, скинувши одяг свій, нагий перед очима їхніми вскочив в озеро, велегласно взиваючи і кажучи: "І я християнин". 1, ставши посеред святих мучеників, сказав: "Господи, Боже, в Тебе вірю, в якого і ці вірять. Прийми мене до числа їхнього і сподоби мене задля Тебе страждати з цими рабами своїми, щоб, випробуваним бувши, достойним Тебе я виявився". І було знову святих мучеників число сорок повне, місце відступника заповнив сторож в'язничний, було ж ім'я йому Аглай. Коли так число мученицького лику сповнилося, диявол, переможеним і осоромленим себе бачивши, перетворився в подобу людську і, ридаючи, кричав, щоб усі почули: 'Торе мені, переможений я мужами цими всім сьогодні на сміх і зневагу. Не маю-бо друзів і слуг єдинодушних, якими б не був переможений, що ж далі лишається мені, лише хай князів моїх серця схиблю, і тіла святих спалю, і вкину в ріку, щоб навіть мощів від них не залишилося". Святий же Киріон возвав, кажучи: "Хто Бог великий, як Бог наш. Ти Бог, що Твориш чуда, що на нас були, по нас зробив, Владико, і зменшення четвер того десятку сповнив, і сатану посоромив". І почали співати всі псалом: "Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного". Настав ранок, прийшли нечестиві кати до озера і бачили святих мучеників живих у воді, не померзлих від зими і морозу, дивувалися і чарівній те хитрості зараховували, бо й воду пробували в озері теплу. Тоді побачили і в'язничного сторожа, який поміж мучениками у воді стояв, і найбільше здивувалися, І спитали про нього воїнів: "Чому те зробив?" Воїни ж відповідали: "Ми тяжким сном були охоплені, він же цілу ніч не спав, раптом побудив нас, і бачили ми світло велике, яке осявало мучеників у воді, а той зразу скинув свій одяг, скочив до них, взиваючи і говорячи: "І я християнином є". Тоді кати гніву сповнилися, звеліли їх, зв'язаних, притягнути до берега і вели їх звідти до катівні — засудили, щоб молотами литки їхні розбивати. Коли ж те люте катування здійснювалося, мати благочестива одного зі страждаючих святих мучеників на ім'я Мелитон, який юний літами був, прийшовши, там стояла і переконливими своїми словами укріплювала святих до доблесного терпіння, а найбільше боялася, аби син її не злякався, в муках не знеміг, уважно на нього дивилася і, руки до нього простягаючи, утішала й наказувала йому, кажучи: "Сину мій найсолодший, трошки ще потерпи, щоб досконалим бути. Не бійся, дитино, сам Христос предстоїть, помагаючи тобі". Коли святі мученики поламані були, вже душі свої Господові передаючи, говорили: "Душа наша, наче птаха, врятується від сітей ловлячих, сіть розірветься, і ми визволені будемо, допомога наша в ім'я Господа, що створив небо і землю". І сказали всі "Амінь" і передали святі свої душі Богові. Син же той, якого мати підбадьорювала, Мелитон святий, ще дихав, і звеліли кати слугам, аби тіла святих, на коли поклавши, везли на спалення. Залишили юнака, який ще дихав, сподіваючись, що живий ще. Але мати, бачивши, що лишили єдиного її сина, відкинувши неміч жіночу і мужню силу прийнявши, взяла на плечі сина свого і без страху за колами пішла. Несений же мученик, радіючи, випустив дух свій. А мати, догнавши коли, тіло синове мертве поклала на тіла святих, і коли привезені були на місце спалення, яке поблизу ріки було, воїни, багато дров і гілля зібравши, стіг великий вельми склали, поклали на нього тіла мученичі й за палили. Згорів стіг, залишилися кості святих, і сказали кати; "Якщо кості ці так залишимо, візьмуть християни і наповнять цілий світ ними, роздрібнючи собі на споминання їх. Вкиньмо-бо їх у ріку, щоб ні праху їхнього не зосталося". І вкинені були останки святих мощів у ріку на всеконечне мученицької пам'яті погублення. Але береже Господь усі кості угодників своїх, не допустив ні одній частинці з них у воді загинути, але всі зберіг цілими. Через три дні з'явилися святі мученики єпископові града того блаженному Петрові, кажучи: "Прийди вночі і винеси нас з ріки". Він же, взявши клир свій, мужів благовірних, прийшов на берег ріки, коли ніч дуже темна була, і ось просвітилися кості святих у воді, як зорі, і де бо хоч і найменша лежала частка, світлом те місце