Житія Святих - Березень - Данило Туптало

проте без боязні і мужньо до прийняття мук себе готував. А святий Кодрат до нього і тих, що з ним на рани готувалися і знімали одяг, казав: "О друзі і співподвижники мої, подумайте, наскільки багато доброго приготував вам Господь, честь за благочестя, слава за мучеництво, а найбільше, що сподобитеся бути достойними милости Ісуса Христа, Його ж допомога зверху до вас зразу надійде. Нині-бо годиться явити свою в Христа-бога непохитну віру, нині час подвигу надійшов, щоб усім серцем виконати закон любови, душу свою за Аюбого покласти, аби показати себе прикладом для всіх тих, що у подвиг страдницький увійти за Христа хочуть. Будьте міцні у вашому терпінні на подив усім, хто дивиться на видовище це. Нині різниця між добрими і злими пізнається. Нині до збереження благочестя більша пильність нехай докладеться, аби не стали ви різноголосні у віруванні, але єдиної віри, єдиного ісповідання тримайтеся, бо маєте перед Богом на Суді Страшному стати. Не покидайте шляху чеснот, бо вже мусите закінчити свій шлях і швидко звідси перейти до Христа. Доброго Бога добрим серцем ісповідайте, не жалійте цвіту юности вашої, до нестаріючого вже зразу маєте перейти життя. Думайте, що є при дверях кінця, юні ж ви, легше вам перетерпіти за Христа Бога муки, бо маєте тілесну міць. Сміливо віддайте себе на муки і мужньо їх перетерпіть, щоб, перемігши ворога, прославитися від Господа і до числа святих мучеників на небесах бути зарахованими". Кат же, слова святого Кодрата, до дружини сказані, чуючи, розгнівався серцем і зразу звелів Кипріяна святого, оголеного і повішеного, подібно, як же і Кодрата, мучити: биттям, струганням і вогнем припіканням. Тоді Діоннсія, після нього Анекта, потім Павла, на кінець Крискента однаково мучив і від них осоромлений і переможений був — засудив їх спершу на поїдання звірам, коли ж звірі святих мучеників не торкнулися, на порубання мечем віддав їх. Але спочатку за ноги зчеплених волочити по граді звелів. І коли це було, народ безчинний, а найбільше дітей багато палицями і камінням волочених святих мучеників били, допоки за град на місце смертне їх не виволокли. Там святі, випросивши трохи часу, помолилися старанно до Господа і схилили під меч святі свої голови. І потяті були місяця березня у десятий день. На місці ж тому, де відтяті були їхні чесні голови і земля кров'ю їхньою забагрянилася, витекло чистої води джерело на незабутній спомин Коринтському граду про страждання святих. Після убивства шістьох святих мучеників: Кодрата, Кипріяна, Діонисія, Анекта, Павла і Крискента — мучені були й инші взяті християни і в різний спосіб страчені: Діонисія другого ножем зарізали, Вікторина ж, Віктора і Никифора [Тертій вже ігемоном після Ясона настав] у ступу кам'яну вклали і на смерть стовкли. Клавдієві руки й ноги відтяли — і в стражданні він помер. Діодор у приготований для себе вогонь сам вскочив, як у чертозі світлому, спочив з миром. Серафіонові голову відтяли, Папія вкинули в море, також і Леоніда, за Венуста-ігемона, який після Тертія в Коринті був, після того як багато лютих мук перетерпів, у морі втопили. Ще ж і жінки святі, які повчання Кодрата святого в серцях своїх мали, наслідувати його у муках за Христа насмілилися: Хариїса, Юнехія, Василиса, Ніка, Гала, Галина, Теодора. Й инших багато чоловіків і жінок, одні мечами посічені, инші у водах потоплені, инші иншими катуваннями убиті, пере Не вірили у воскресення мертвих? Чи не чули про Суд Божий і пекельну безодню, про вогонь незгасимий і червів незасинаючих? Яку відповідь дасте у преславний і великий день приходу Спаса нашого Ісуса Христа, який має судити живих і мертвих? Розплющіть очі ума вашого, подивіться, звідки відпали. Царство Небесне вічне покинули заради тимчасового і нічого не вартого цього життя і зневажили солодкого і предоброго Владику, поневолилися негідному рабові — дияволу, який, якщо над кимось візьме владу, того б'є й убиває. Коли прийде Господь наш, зв'яже його путами вічними і вкине у безодню вогненну, разом і тих, що поневолилися йому. Розумійте, що зробили: короткочасної злякавшись муки, ~ вічній муці віддалися. Самі побачите майбутнє, коли станете перед праведним судом Ісуса Христа, який кожному віддасть за ділами його. Чи не чули ви Господніх слів у святому Євангелії: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі вбити не можуть, бійтеся ж більше тих, що можуть душу і тіло занапастити у геєні вогненній". Коли святий це сказав, відступники закричали зі сльозами, голосно кажучи: "Злякалися мук, рабе Божий, і звабилися, як безсловесна худоба, як вівці заблукалі, стали їжею для вовків і розшматовані ми є, перемогли-бо нас гріхи наші, і захотіли ми короткий час тут жити, для майбутнього вічного життя померли, що-бо робити нам, окаянним, не відаємо!" Блаженний же Кодрат, заплаканих їх бачивши, радости сповнився і мовив: "Будьте відважні, брати, і не впадайте у відчай, милостивий є Христос Господь, припадіть до нього зі сльозами і покаянням, встаньте в ісповіданні Христовому, аби своєю кров'ю кожен із вас очистився від гріхів своїх". І вчинили вони плач великий, на довгий час кинувши себе на землю, і землею посипаючи голови свої, і камінням в груди б'ючи. Такий був зойк від плачу і ридань їхніх, що цілий град Нікейський збігся на крик той і дивувався такому їхньому через відступництво жалю. Антипат же, із храму ідольського вийшовши на голос той, і те, що було, бачивши, звелів святого мученика більше обдирати і свічками палаючими обпалювати обдерті ребра його. Кодрат святий за тих, що каялися, молився належно і довго до Бога, щоб прийнято було навернення їхнє. І коли закінчив молитву, сказав: "Так, Владико Господи Ісусе Христе, хай буде душа моя за душі їхні, лише помилуй їх". Зразу слуги, що мучили, ослабли і впали, наче мертві, на землю. І найшла світла хмара на святого і на всіх, що там стояли, зв'язаних християн, і на тих, що каялися через своє падіння. Пітьма ж і морок охопила антипата, і радників його, і всіх еллінів — і жах найшов на них, і затремтіли від страху, думали-бо, що град має впасти. Коли мовчання було велике, чули вірні вгорі голос святих ангелів, що хвалили і славили Бога. Коли ж минуло дві години, розійшлася пітьма, і елліни, дивлячись на святих, почали бачити світло небесне. Антипат же, ледве до тями прийшовши, звелів взяти всіх тих, що словами мучениковими були переконані й знову із покаянням до Христа навернулися, і, зв'язавши