Житія Святих - Червень - Данило Туптало

Старець же, те почувши, зітхнув з глибини серця й мовив: «Горе мені, діти любі, скільки мужів через жінок втратили божественну благодать, про них же згадано у святих книгах, які давні отці написали. Бо для ворога, який на людей підняв боротьбу, нема сильнішої зброї від жінок. Ту зброю приймаючи, супостат легко і великих мужів долає. Згадайте великого Давида, і його прадідів, і внуків. Тому й нам належить завжди уважними бути і молитися завжди до Бога, щоб позбутися такого підступу». Коли це сказав старець, замкнувся в молитовній своїй келії і, ставши на молитву, сказав до Бога: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж діла рук Твоїх і не дай йому до кінця в глибину загибелі вкиненому бути, але милостиво з небесного мешкання поглянь і молитви, що приносяться Тобі, не зневаж, прийми молитви за відступника Твого, що знову починає повертатися до тями. Молюся Твоїй доброті, аби Ти покликав його до покаяння». Коли так святий довгі дні молився, ненастанно умилостивлюючи Божі щедроти, впрошене було милосердя Боже його молитвами. Не звик-бо Спаситель зневажати молитви тих, що люблять Його. Явився йому сам Господь і, все знаючи, питав, кажучи: «Чому взиваєш до мене вдень і вночі? Чи за того, що відрікся мене і чину мого і до супостата відійшов, окаянного того, що колись ченцем був, нині ж юдей? Чи за того молишся, угоднику мій Паїсію?» Він же до Господа сказав: «За те прошу Твою доброту, чоловіколюбче Владико, на Твої-бо взираючи щедроти, що всіх до спасення прикликають і не хочуть смерти грішника, але навернення його чекають, і задля тих Твоїх щедрот насмілився я за нього молити доброту Твою. Поклич заблукалу вівцю, Пастирю добрий, і прийми її знову у свою загороду, і милостивий до неї будь». Спас же мовив йому: «Якщо хочеш помилувати і повернути того, що пристав до беззаконня і від мого ангельського стада ділами негідними відлучився, то, зі своїх постницьких трудів більше взявши, йому на відкуплення дай, бо тисячі мук достойний». Паїсій же сказав: «Так, з насолодою погоджуюся на те, преблагий Христе, лише не знаю, чи маю яке угодне діло перед Тобою. Це ж точно знаю, що Твоєю добротою щодня просвітлююся і вдячність Тобі віддаю. Ту доброту Твою прещедру, яку мені являєш, яви тому, хто згрішив перед Тобою, вилий на нього багату милість свою: краще мені замість нього муки прийняти, щоб він спасся, аніж насолоджуватися мені самому дарами Твоїми, йому ж загнути». І сказав йому Спас: «О угоднику мій, добрий твій благий розум: моїй любові уподібнюючись, про спасення грішних піклуєшся, бажаючи і муки прийняти за їхнє визволення. Не сумуй більше, але май собі своє, і прошене дасться тобі». Це мовив Спас і на небо зійшов.

Не багато ж часу минуло, як погана та жінка єврейка, Божим гнівом вражена, життя закінчила. Ісаак же знову в пустелю повернувся, прийшов до преподобного, припав до чесних ніг його, плачучи й сповідаючись із гріхів своїх. І вчинив своїм поверненням і покаянням радість велику преподобному і всім отцям пустельним, і навчений був від великого отця прийняти попередню віру, і в ангельський образ знову одягнувся. І подвизався великими трудами, плачучи й ридаючи через гріхи свої. Проживши подальші дні свої в покаянні добродійно і богоугодно, до Господа відійшов. Те грішник отримав молитвами Паїсія преподобного, покаявшись і спасшись, нам же, що чуємо це преславне, славити й оспівувати належить Христа Бога, що так звеличив угодника свого.

Старець же один, який був з учнями Паїсія преподобного, мав світські звичаї. І коли приходили до преподобного ченці задля користи і слухали богонатхненних слів його, слухав з ними і той старець, але користи не приймав. Бо не мав у собі добре обробленої і зволоженої землі, але було серце його тверде, наче камінь, тому добре насіння божественних слів не могло в ньому вкоренитися ані прорости. А що гірше, не лише не приймав користи, а й ображав словами святого. Відходячи з-перед лиця його, насміхався зі слів преподобного перед иншими братами, розбещене говорив, протилежне й неправедне, як же світські й безчинні зазвичай роблять, і блазнювали деякі від тих образ, що чули від нього. Минуло досить часу, не терпіли брати чути розбещених його слів ані не сміли про те сповістити отця — пішли до одного боголюбного і добродійного подвижника й нарікали на того поганого звичаями старця. Подвижник же той, вставши, пішов з ними до великого Паїсія. Тим часом святий на самоті в богомисленні вправлявся, почув голос (ангельський), що казав: «Хай відомо тобі буде, отче, що старець той, з учнями своїми перебуваючи, є причиною спокус і згіршення для инших братів. Треба стримати безчинний його звичай і заповідями виправити». Святий же Паїсій почутому голосу відповів, кажучи: «Давно б це зробив, якщо б знав, що зможу його виправити. Але тому що готовий диявол на згубу його і, прийшовши, прикликає його підступами в тенета свої, не смію сказати йому нічого строго, аби слово моє, за гірке прийнявши й за образу собі маючи, не пішов від братів і з пустелі у світське не увійшов, — я ж буду тоді загибелі його причиною. І буду перед Богом винним, що одного брата, ворогом поборюваного, не зміг терпіти. Належить же молитися за нього, щоб зцілився від такої пристрасти». Те мовивши, почав молитися до Бога за старця того — і зразу бачив духа хульного, безсоромного, що виходив зі старця. Після цього прийшли брати до отця з подвижником тим боголюбним. І швидше, ніж почали вони слово про безчинного старця, прийшов і він за ними. Припав до ніг отця святого, сльозами змочував їх, торкався і прощення просив, і виправлення життя свого обіцяв. І був відтоді лагідний і покірний. Богонатхненних слів із уст преподобного, що виходили на насолоду, послухавши, прийняте повчання ділом виконати намагався. І незабаром багатьох перевершив чеснотами, і вправний був відлюдник, допомогою і молитвами Паїсія святого, який випросив йому велику милість від Господа. Але про це досить. Хочу ж (каже автор) розповісти про чудо страшне і преславне, від якого ж нема иншого вищого у словах повідання, що було таке.

Одного дня, коли став преподобний Паїсій на молитві в печері своїй, прийшов до нього Спас із двома ангелами, як же давно до патріярха Авраама, і сказав: «Радій, Паїсію, сьогодні тобі випадає дати нам спочинок з дороги, якщо люб'язно нас приймеш». Він же, велику сердечність