Житія Святих - Червень - Данило Туптало
У той самий день страждання святого мученика Зосими Воїна
У ті часи, коли Траян, цісар римський, тримав царство, еллінські люди охоплені були великим ідолобіссям, і блудом, і сильною сліпотою. Через те люте гоніння на Церкву Божу піднялося. Був же один з еллінів, знатний муж на ім'я Домитіян, ігемон Антіохії Песидської. Він до царя Траяна прийшов і просив дати йому владу над християнами, аби всіх, хто богам їхнім жертвувати не хотів, важкими муками переконувати. Прийнявши таку владу від царя і в лати диявольські одягнувшись, лютував, наче лев, гнівом на тих, які аж до смерти ісповідання одного істинного Бога дотримувалися. Минаючи край Сорополітарський, наближався до града, названого Аполонія, у якому був один еллінський воїн на ім'я Зосима, який хотів бути послідовником Христової віри. Він, чуючи, що зближається ігемон і надходить гоніння, кинув воїнську зброю, прибіг до святої церкви і, віри в Христа навчившись, прийняв святе хрещення і навчався діл, які для християн звичні, — у чистоті і цноті, у постах і молитвах вдосконалювався. Через кілька днів Домитіян-ігемон у град той прийшов, підійшов до нього один з ідолослужителів, кажучи: "Тут є воїн Зосима, царя і вашу владу принижує. Відрікся ж чину воїнського, куди його вписав цар Траян, і, зброю свою відкинувши, називає себе християнином і ні за що має богів наших. Ще ж і царськими законами гидує, і зневажає владу царську". Ігемон же, те чуючи, мовив: "Приведіть того Зосиму сюди на судище".
Пішла спира воїнська за наказом, взяла Зосиму-воїна і на суд поставила. Його ж бачивши, ігемон спитав: "Чи ти називаєшся Зосима?" Відповів воїн Христовий: "Я Зосима, раб Господа мого Ісуса Христа". Сказав ігемон: "Скажи спершу, якого ти чину чоловік, а тоді чиїм рабом ти себе називаєш". Сказав святий: "Я — чином воїн був царя вашого земного, відрікся ж згубних богів ваших, став воїном Царя Небесного, Христа, істинного Бога". Сказав Домитіян: "О пребеззаконний, нічого тобі не поможе ім'я Христове, але принеси богам жертву, хай проститься тобі гріх, яким згрішив проти царя нашого Траяна, від нього ж чину воїнського удостоївся". Сказав святий: "Ніяк не принесу жертви богам вашим". І звелів Домитіян відвести Христового воїна до темниці. Зранку ж знову поставили святого перед судом, мав руки ззаду зв'язані. І звелів ігемон повісити його на катувальному дереві. Коли ж повішений був мученик, сказав до нього кат: "Принеси жертву богам, Зосиме поганий, швидше, ніж почнуть тобі тіло шматувати муками". На це відповів святий: "Не лише словами, а й ділами можеш мене переконувати, щоб я приніс жертву богам твоїм". Звелів ігемон міцним воїнам бити його. Битий же був Зосима святий, казав до ігемона: "Марно трудяться слуги твої, бо зміцнює мене Бог і не відчуваю завданих мені ран". І били мученика довго, що й земля зачервоніла кров'ю. Тоді скликнув до Бога голосно, кажучи: "Господи, Боже всесильний, що сидиш на престолі слави своєї, розпростер небо і заснував землю, зібрав усі води докупи, надіє наша й уповання рабам Твоїм! Почуй мене, що молюся Тобі, і не дай, аби катівські погрози та муки здолали мене. Хай усі, що не знають імени Твого, через мене навчаться знати Тебе, єдиного істинного Бога". Коли так святий молився, пролунав голос з неба, що говорив: "Будь мужнім, Зосимо, і кріпися. Я з тобою, і ніщо тебе не здолає". Той голос почув Домитіян і ті, що з ним були, й одні говорили, що Зосима — великий волхв, инші казали: "Не волхв, але раб Христа, Бога свого, і справді великий Бог християнський: від Нього ж голос той до людини цієї був посланий". Тоді звелів ігемон чотирьом воїнам розтягнути Зосиму-воїна на чотири боки сильно. Мученик же, розтягнений, звів до неба очі свої і сказав: "Господи Боже мій, зрозумій помисли людські, надіє християн, прибіжище і спокій у бідах, визволи мене від підступів згубного Домитіяна-бісослужителя, аби всі, що тут стоять, пізнали, що Ти Бог живий, який спередвіку був і навіки є". І зразу люди, що спереду стояли і таке мученикове терпіння бачили, у Христа повірили. Ігемон же, те бачивши й боячись, аби всі до християнської віри не навернулися, соромлячись, і лютуючи, і скрегочучи зубами, думав собі, якою смертю стратити раба Христового. І звелів принести ложе мідне, вогонь великий під ним підкласти, щоб спалити мученика. Коли ж розпечене було сильно ложе те, звелів покласти нагого святого на ньому розтягненого. Коли мученик знаменням хресним себе загородив і на ложе зійшов, зразу Господь перетворив вогонь на росу: ангелами своїми допомогу послав мученикові. Усі, що там стояли, гадали, що мученик помер від вогненної сили, ангели ж Господні, взявши святого з ложа того, всі те бачили, поставили за одром живого й анітрохи вогнем не пошкодженого. Люди ж, бачачи таке чудо, прославили Бога істинного, що послав ангелів своїх святих визволити раба свого з вогню такого, і багато хто до Христової віри приступив. Ігемон же, вставши із судилища, із соромом пішов додому, мученика ж велів, взявши, тримати у в'язниці.
Після того Домитіян-ігемон пішов до граду Кононійського, звелів же і мученика зв'язаного вести за собою, аби там мучити його. Досягнувши ж того граду й на судищі сівши, звелів взути мученика в залізні
