від них далеко». Святий же супроти нього сказав: «Відступниче від Бога і людського роду вороже, нащо напав на юного ченця цього, люто поборюючи його? І для чого всіх, що подвизаються, від початку жорстоко й гнівно поборюєш?» Лукавий же відповів йому: «Я на тих, хто входить у чернече новоначалля, не приходжу з боротьбою, не пускає мене благодать Божа піднімати боротьбу на них через подвиг їхній, початий зі старанністю. Коли ж починають потрохи впадати в лінощі, слабнути в подвизі і своєю волею розбещуватися, тоді відходить від них благодать Божа через лінивство їхнє — я ж сміливо приходжу, як лев, готовий на лови. Взявши їх хитростями своїми, маю їх собі за забаву. Ще ж і тому не намагаюся від початку побороти їх, бо спочатку вони чувають, а пізніше, коли починають лінуватися, нападаю на них і легко їх перемагаю. Коли ж знову бачу їх, що виправилися і гаряче на попередні подвиги йдуть, тоді найбільше зі своєю силою збираюся і нападаю на них, бажаючи їм перешкодити й утримати старання їхнє, щоб не мали успіху в добрих ділах і не прийняли вінців як переможці. Проте на таких у мене не завжди вдала війна — багато хто мене перемагає, зміцнює їх благодать Божа». Це диявол, хоч і не хотів, сказав, Божою силою примушуваний. Преподобний же Паїсій сказав до ангела: «Візьми зв'язаного цього ворога істини і передай його вогню геєнському, там-бо прийме собі винагороду — люті муки, достойні його". Коли це сказав святий, пішов кожен явно: ангел зі славою, біс же з безчестям. Відтоді юний чернець звільнився від ворожого збентеження, не зміг більше ворог невидимий поборювати його, і жив далі богоугодно в постницькому житті, молитвами цього святого Паїсія укріплюваний, і спочив з миром. Сидів якось я у преподобного Паїсія (говорить блаженний Йоан Колов, автор житія цього), і прийшли до нього ченці, що хотіли від нього корисне слово почути. Сказали йому: «Розкажи нам, отче, про спасення, як маємо жити в Бозі». Старець же сказав до них: «Ідіть і бережіть передання батьківські і понад чин і устав їхній нічого не робіть». І знову сказали йому: «Ще щось на користь нам скажи, отче». Божественний же муж, прозорливими очима бачачи їхні помисли, розповів кожному, хто що думає, і сказав, котрі думки добрі, а які погані і з якої причини їм прийшли. Вони ж прозорливістю його вельми здивувалися, сказали мені на самоті: «Справді, отче Йоане, всі таємниці сердець наших розповів нам авва Паїсій. Вони одному лише Богові відомі — він же все явно розповів». Я ж сказав їм: «Багато разів і ми на досвіді пізнали ту його прозорливість, і, якщо мені повірите, скажу вам правду, не маю-бо вам нічого иншого про нього сказати, окрім правди, бо й Судді істинного боюся, що говорить у Святому Євангелії: «Зі слів своїх оправдаєшся, і зі слів своїх засудженим будеш». І знову: «За всіляке марне слово відповідь дасте у День Судний». Неоманливе і немарне слово кажу вам: скільки собі разів думав щось і робив, все мені отець Паїсій, коли я приходив до нього, розповідав, наче зі мною в келії моїй був і бачив, що я робив». Вони ж, чуючи те від мене, дивувалися і казали: «Дивний Бог у святих своїх». І пішли, прославляючи Бога у великій благодаті Його, даній від Нього рабові Його Паїсію святому. Скажемо й те, наскільки сильними були молитви преподобного, що й великого грішника, який відступив від Бога, знову навернув до Господа і привів у спасення.
Брат же один, Ісаак на ім'я, йдучи за своїм бажанням, із пустельної безмовности вийшов й оселився поблизу града. І тому що часто входив у град, щоб продавати рукоділля своє, легко й сіть згубна напнулася перед ним. Жінка одна, єврейка, підійшла до нього купити, що продавав. На неї поглянувши, перейнявся вродою її і помислом нечистим охоплений був до неї. Так само й жінка, бачачи його, молодого, зранилася ним. І бесіда поміж ними була — любов'ю сатанинською одне до одного розпалилися. І скоро, допомогою бісівською, заплутався чернець у тенетах нечистої жінки тої. Зачавши недугу, народив беззаконня: покинув чернецтво й оженився з нею. А що гірше, о горе, окаянний не лише чернецтво, а й віру свою покинув задля любови жіночої і до юдейської віри приєднався — служив старозаконню їхньому, єдинокровником і співбесідником юдеям став. Й ображав Христа, Спасителя нашого, як же юдеї ображають, у всьому-бо наслідував волю нечистої і проклятої тої жінки своєї, яка була охоплена такою злістю до Христа і ненавистю до пресвятого Його імени, що багато разів, голову свого окаянного мужа собі на коліна поклавши і рот йому відкривши, скалкою зуби його чистила, кажучи: «Хай не залишиться якоїсь частки Причастя християнського поміж зубами». Думала-бо нечестива, що Божественне Причастя у християн між зубами довго затримується. Той же люб'язно годився зі злістю її і ворогом став Христа, Господа нашого, о безбожжя! Знаю, що болітимуть вас серця, коли почуєте це, я ж (говорить автор) дивуюся Божому довготерпінню, великому Його чоловіколюбству і безмірній Його божественній благодаті, що не лише праведних любить, а й над грішними милосердиться. І таємним відвіданням торкається їхнього серця, наче промінь сонячний; у замкнену звідусіль хатину через малу шпаринку входячи, просвітлює темряву її. Продовжу ж преславну розповідь. Окаянний той чернець, що чернецтва і християнства відрікся і в глибину пекельну згубним безвірством упав, після довгого нечистого беззаконня почав помалу наче зі сну будитися й пізнавати свою загибель: викривала його совість. Тим часом з тої пустелі, де відпалий той чернець Ісаак постницьке життя раніше провадив, трапилося братам одним прийти в град задля потреби своєї. Боже ж провидіння влаштувало шлях їхній повз той дім, де зваблений той з єврейкою жив. Бачивши їх, коли повз ішли, зразу зранився серцем, згадав попереднє своє життя і чесну спільноту святих братів. Вийшовши з дому, питав їх: «Звідки і хто ви і для чого сюди прийшли?» Вони ж мовили: «3 Нітрійської пустелі ми, учні великого Паїсія, прийшли ж сюди задля нагальної потреби». Він же, тяжко зітхнувши, розповів їм про себе і просив їх дуже, аби сповістили великому старцеві прохання його: щоб помолився до Господа за нього, аби визволитися йому від ворожих тенет молитвами його преподобности. Ченці ж, вболіваючи за ним серцями своїми, обіцяли сповістити святому старцеві прохання його. І зробили те, повернувшись до себе, розповіли блаженному отцеві прохання його.
