Житія Святих - Червень - Данило Туптало

став радістю для лукавих бісів. Але прибігаю до Бога і до твоїх святих молитов, не зневаж мене, окаянного, моли за мене Владику Христа, аби знову до Його попереднього милосердя я був залучений". Коли він так молився, сльозами ж більше, ніж словами, до умилостивлення приводив старця — розчулився, дивлячись на нього, святий і мовив йому: "Потерпи, дитино, треба нам за тебе молити щедроти чоловіколюбця Бога". Те сказавши, старець замкнувся на молитві й почав гаряче молитися до всемилостивого Владики, аби пробачив гріх учневі його, який з необережности і простоумного нерозуміння згрішив перед ним. Бог же, не зневажаючи, але завжди виконуючи прохання свого угодника, схилився на милість і пробачив грішника. Знамення прощення було таке. Бачив преподобний благодать Духа Святого в подобі голуба, що до учня повернувся і в уста його увійшов, хульного ж духа бачив, що вийшов з учня у вигляді диму темного, що в повітрі розлився. Це побачивши, преподобний точно повірив, що дав Бог прощення тому, хто згрішив. Звернувся до брата, мовивши: "Віддай славу і вдячність Христу Богові, о дитино, разом зі мною, бо нечистий дух хульний вийшов з тебе, замість нього ввійшов у тебе Дух Святий, попередню благодать хрещення приносячи тобі. Далі-бо пильнуйся, щоб більше лінивством і неуважністю не впасти в хульні тенета, і, погано послизнувшись, не успадкувати геєнського вогню". Доти про це. Нам же иншу історію розповісти належить.

Прийшов до святого Паїсія один старець на ім'я Йоан, який багато часу в пустелі провів, навчаючись постницьких подвигів. Був же вельми голодний і потребував їжі. Розумів же духом Паїсій святий, що Йоан дуже голодний, і сказав до учня свого: "Скоро готуй нам трапезу і їжу принеси, хай ми з отцем Йоаном наситимося. Коли ж було приготовано трапезу, преподобний Паїсій поставив перед Йоаном їжу, кажучи: "Ти від великої повстримности потребуєш їжі, скуштуй-бо й укріпися". Йоан же мовив до нього: "Прости мені, отче, нині піст, і належить мені постити через багато гріхів моїх". Старець же подивувався Иоановій повстримності і зразу, вставши й на небо поглянувши, з глибини серця сказав: "Господи, відвідай раба свого Йоана, понад силу трудиться імени Твого ради". Коли так Паїсій молився, добрий і преславний від Бога дар за молитву його посилався до того, за кого він молився. Був-бо Йоан наче в піднесенні і бачив одного юнака прекрасного, що їжу і пиття в руках тримав і подавав йому, щоб укріпився в голоді. Отямившись, сповнений був насолоди, наче добре наївся пребагатої трапези, і не потребував уже їжі, яку поставив перед ним старець, ангельською вдовольнившись. Богові ж і Його угодникові Паїсію святому вдячність віддаючи, пішов у свою пустелю. І додав ще одне до попереднього пощення, завжди кажучи собі: "Солодко дуже я їв, тому далі поститиму завзято". Так той блаженний Йоан, молитвами Паїсія святого укріплений, у постництві робив поступ.

Хоче ж наступне слово розповісти й про иншого мужа, що спочатку не був вправний у подвигах, здобув же допомогу з молитов Паїсія святого і переможцем виявився. Був один юнак, що прийшов до пустелі й оселився на самоті, хотівши подвизатися в Бозі. Він почав помислами нечистими бентежитися й люто пристрастями розпалюватися. Прийшов до святого Паїсія і сказав до нього: «Прошу твою преподобність, щоб у святих молитвах згадував мене, поганого, бо поборюють мене біси». Святий же Паїсій, зрозумівши життя його, що йде за своєю волею, нечисті ж і честолюбні помисли приймає, виправити його бажаючи, сказав йому: «Не думай, дитино, що біси тебе побороли, ще-бо вони (як же думаю) ані не довідалися про тебе, що в пустелю ти прийшов. Але своїми помислами ти поборений і збентежений. Іди-бо чини подвиг краще і перебувай на молитві завжди, щоб не покинув тебе Бог у напасті, має-бо прийти на тебе спокуса лютішої боротьби, і тоді пізнаєш точно бісівські пастки і яку біду терплять ті, що борються з ними». Те мовивши, відпустив юного ченця додому, сам же почав за нього належно молитися до Бога, аби зберігся юнак той, не пошкоджений бісівськими напастями. Після достатньої молитви побачив преподобний начальника бісівського, що в образі лева рикав і говорив: «О нужда, Паїсію, що мені й тобі, що дуже мене ображаєш, мене, що ніякої образи тобі не чинить». Святий же відповів, кажучи: «Відступи від того юного ченця і не бентеж його лукавими помислами». Біс же нахабно і з погордою відповів, кажучи: «Повір мені, що юнак той не відомий мені був, бо в пустелю вселився, а нині я довідався, відтепер хай буде готовий боротися зі мною. Побачу, чи здолає пастки спокус, які я приготував на нього». Святий же сказв: «Заборонить тобі Бог, вороже, і у вічний вогонь пошле тебе». Коли це святий промовив, лукавий ворог невидимим став. А те, про що в гордині нахвалявся, говорячи словом, почав виконувати ділом: пішов-бо, озброївся на юного ченця і всіляку боротьбу підняв на нього своєю злохитрістю. Юний же той подвижник, відчувши в собі більші гріховні пориви й зауваживши, що злі помисли, наче темна хмара, находять на нього, почав більше бентежитися, понад перше збентеження. Не міг перетерпіти ворожої лютости, до непохитного стовпа Паїсія святого знову прибіг, розповідаючи про жорстоке й нестерпне зло, якого ворог йому завдає, і про боротьбу нездоланну розповідав. Святий же мовив йому: «Чи не казав я тобі, дитино, що прихід твій у пустелю не відомий був ворогові, нині ж довідався він про нього. Спершу-бо від свого лінивства ти страждав, нині ж до лінивства твого додався ворог з найлютішою боротьбою». Повчив же святий молодого ченця досить про подвиг, звернувся у молитві за нього до Господа. Ставши на місці молитовному, очі до неба звів і руки підняв, почав із розчуленням молитися, говорячи: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж творіння свого, не дай, аби юного цього подвижника поглинув лукавий біс, але дай йому руку допомоги — непереможна держава Твоя, і всі скоряються силі Твоїй». Коли так святий молився, зразу став перед ним святий ангел, ведучи зв'язаного веригами диявола, і сказав до святого: «Візьми цього лукавого і муч його, як хочеш. Його передав тобі Бог як полоненого і в'язня, що різними своїми злохитростями багатьох зв'язав і полоненими собі зробив». Диявол же мовив: «Горе мені від молитов твоїх, Паїсію, доки будеш мене мучити, і всіх покривати своєю молитвою, й оберігати мешканців пустелі цієї? Окаянний я, якщо з цими тут ще побуду, піду, справді