всередину і сказав: "Не добре боронити входити тим, що до нас приходять, так-бо і до неба легкий вхід Спас влаш тував. І до старих говорив у святому Євангелії: "Якщо не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне". Це сказав Паїсій святий, своїми руками пригорнув юного до себе, благословив його, до Павла ж сказав: "Повір мені, о любий Павле, що хлопець цей має спасти душі багатьох мужів, і багато хто через нього сподобиться райської оселі, є бо з ним рука Господня, що до божественного шляху наставляє його і покриває". Те сказавши й руки на голову Пимину поклавши, Паїсій святий знову благословив його. І після достатньої бесіди про користь душевну відпустив їх з миром. Сам же, безмовствуючи, звичним постницьким подвигам віддавався. Якось же, коли двадцять два дні без їжі перебував, Христос Ісус прийшов його відвідати і сказав: "Багато страждаєш задля Мене, вибраний мій Паїсію". Той же поклонився і відповів: "І що моє страждання, преблагий Владико, хіба можу щось сам робити, коли Ти мене не зміцнюєш? Від Тебе-бо всілякий дар досконалий виходить, і Ти міць подаєш рабам Твоїм". Спас же сказав до нього: "Приємне Мені всіляке діло добре, і відповідну кожному відмірюю винагороду. Іди-бо за Мною". І пішов Паїсій за Спасителем, ідучи пустелею до одного пустельника, що жив у печері. І сказав Христос до Паїсія: "Увійди й побачиш чоловіка, справжнього подвижника". Паїсій увійшов і побачив ченця, що на землі лежав, — уста і лице землею студив. Не знав трудів подвижника того і зразу вийшов, хотів просити Спаса, щоб сповістив йому про труди ченця того. Спас же випередив і сказав до Паїсія: "Чи бачив ти мого страждальця, як трудиться задля Мене, сам себе кривдячи?" Паїсій же мовив: "Бачив, Владико, і настрашився, але не знаю, яке життя його і подвиги. Молю ж Твою благостиню, сповісти мені про нього". Спас же мовив: "Ось два дні лише, відколи постить, і вже так голодом зморений і спрагою спалений, і знемагає, і терпить". Паїсій же дивувався, тихим голосом до Спаса сказав: "Як же я, двадцять два дні перебуваючи без їжі, не страждаю від такої біди і знемоги?" І сказав до нього Спас: "Ти моєю благодаттю зміцнюєшся, коли так довго і твердо постиш. Він же своєю силою, скільки єство його може трудитися, постить. Любов'ю ж до Мене розпалюваний, намагається і понад силу постити, хоч і знемагає, і страждає як мученик доброю своєю волею". Паїсій же святий знову спитав Спасителя: "І яку винагороду, Господи, за два дні прийме від благостині Твоєї постник цей?" Відповів йому Спас: "Однакову винагороду йому за два дні дам, як же й тобі за двадцять два. І кожному з вас обох мовлене буде євангельське слово: "Увійди у радість Господа свого". Ти ж наче п'ять талантів прийняв, він же як два. Рівно обидва трудилися, добре подвизалися постом: він за силою своєю, скільки міг, ти ж не лише за силою твоєю, а й із моєї благодаті". Те мовивши, Спаситель пішов. Отець же наш Паїсій відтоді більші собі постницькі подвиги додав і молився завжди до Бога, аби подав йому їжу згори. І була йому в неділю (як же і раніше мовилося) одна лише їжа і пиття — причастя Пречистого Тіла і Крови Господа нашого Христа Ісуса.
За якийсь час Спаситель знову чоловіколюбно явився угодникові своєму Паїсію, мовив: "Чому більше щодо їжі просиш, чи хочеш, як безплотний, без неї жити? Досить тобі й так: трохи куштуючи деколи, ти наче такий, що нічого не їси. Годиться ж тобі більше просити инших якихось корисних тобі речей". Паїсій же сказав: "Хочу, Господи, цього: коли виходжу відвідувати братів з пустелі цієї, хай знову швидко сюди повертаюся, не терплю-бо затримуватися з иншими". Спас же сказав до нього: "Не сумуй через це, Я тебе не залишу, коли просиш цю річ". Паїсій же знову мовив: "Звільни мене, Господи, від гніву". І сказав йому Христос: "Якщо гнів і лють разом перемогти хочеш, нічого не бажай, не ненавидь нікого ані не принижуй. Цього дотримуючись, не розгніваєшся". Знову сказав Паїсій: "Чоловіколюбче Владико, якщо хтось за заповідями Твоїми ходить й угодити Тобі намагається, але задля любови Твоєї приходить до инших користь їм чинити, чи такий спасення собі здобуває, а чи втрату, що, покидаючи своє мовчання й увагу до себе, піклується про користь инших?" Сказав Спаситель: "Як же робітник, покинувши своє діло, іде на поле до якогось господаря, що покликав його, і виконує його роботу, — чи прийме винагороду в господаря того? І чи може господар той не дати належної робітникові відплати за те, що, покинувши своє діло, прийшов до нього робити його діло? Чи не більшу йому дасть винагороду, що, своєю потребою знехтувавши, його потребу прийшов виконувати? Так Я роблю тим, що не лише самі угодити Мені намагаються, а й инших на те наставляють і залишають часом корисну для себе безмовність задля користи і спасення инших. Таким віддам кращу винагороду в Царстві моїм". Спитав же ще Паїсій святий, кажучи: "Якщо хтось досконало подвизається й инших до подвигу спонукає і помагає їхньому спасенню, а инший сам лише подвизається, про инших не дбає, не помагає їм — з тих двох котрий сподобиться кращої винагороди в Тебе, Господа нашого?" Відповів йому Господь: "Той, хто подвизається сам лише для спасення свого, є учнем. Той, хто чинить подвиг й инших до цього спонукає, не лише про своє, а й про спасення инших піклується, є сином і спадкоємцем Царства мого". Знову спитав Паїсій: "Якщо ж подвижник, маючи подвижників, рівних собі, задля користи инших покине рівний зі своїми співподвижниками подвиг, чи рівну з ними відплату прийме?" Спас же мовив: "Не лише рівну, а й більшу, бо спасення инших полюбив більше від свого власного, як же й апостол мій Павло, що хотів бути відлученим від Мене за братів, щоб ті краще спаслися". Те мовивши, Господь на небо зійшов. Але вже й про преславні преподобного Паїсія чуда розповісти час.
Був один великий серед постників отець, у краях сирійських жив, різними прикрашений чеснотами. Коли він на молитві став, прийшла йому думка, на кого він з угодників Божих подібний. Коли так думав, божественний голос пролунав згори, кажучи: "У єгипетські краї іди, знайдеш там мужа, на ім'я Паїсій, він має, як же й ти, смиренномудрість і любов до Бога". Чесний же той старець,
