Житія Святих - Червень - Данило Туптало

його, бо хто йому не вірить, від Спасових велінь відлучається». Це чувши, брат утішився з печалі, поклонився дивному тому мужеві, повернувся до себе, благословляючи Бога. Прийшов же до преподобного отця Паїсія, перебував у нього в послушництві, скорявся його волі. Не багато часу минуло, знову згадав про дар той, який втратив, плакав і тужив духом. І знову просив святого старця свого, аби звелів йому йти до того ж мужа, до якого ходив. Великий же Паїсій наказував йому отцівськими словами і втішав. Бачачи, що не міняє він свого помислу і конечно хоче йти, сказав йому: «Дитино, муж той вже до Господа відійшов. І тому що лише на нього уповання маєш, як я бачу, і його пораді віриш, бажання твоє дасться тобі. Іди до того граду, куди вже ходив, і з північного боку града побачиш гріб великий. Увійди в нього і побачиш там три тіла святих мужів, які у своєму житті сподобилися пророчого дару і, наперед знаючи про відхід свій до Бога, самі в годину своєї кончини до гробу прийшли. І кожен з них, з належною честю возсилаючи Господові молитви, і вдячність, і пісні, заснувши, спочив. Тому, що лежить посередині, скажи: «Паїсій, раб Христовий, іменем Того, хто підняв з гробу Лазаря, наказує тобі: встань і, що на користь, скажи». Учень же зразу швидким кроком до града того пішов, його досягнув, гробівницю ту, пошукавши, знайшов, увійшов до неї і побачив три тіла мертві, як же сказав йому отець. І сказав до мерця, що лежав посередині: «Паїсій, раб Ісуса Христа, що воскрешав мертвих, Його ж велінням і Лазар чотириденний з гробу встав, Його іменем говорить тобі: встань і кажи, що треба робити, щоб від помислів, які мене бентежать, я спокій прийняв». Коли учень те сказав (о чудеса!), зразу мертвий зрушився, сів і сказав йому: «Чому, о любий, попереднім словам моїм не вірив, які я сказав тобі, на смітнику при стіні градській сидячи, щоб слухав ти отця свого і виконував, що наказується тобі від нього? Іди-бо скорися йому, без сумніву слухай його слів — і роби це, якщо хочеш спастися. Справді-бо, хто слів його не слухає, Христовим заповідям перечить». Це мовивши, мертвий знову ліг на своєму місці і заснув. Брат же той з великим переляком дивувався преславному чуду тому, повернувся знову до преподобного Паїсія і все розповів йому. І відтоді почав без збентеження помислів і без усілякого сумніву скорятися словам отця свого, й успіхи мав у подвигах, до добродійного вдосконалення сходячи. Це дивне сказав я на прославу Бога, не годиться й инше преславне мовчанням поминути, проте більше з чуд його залишимо — неможливо нам все детально про чудесні його діяння переповісти. Але, трошки щось сказавши, далі розповідь продовжимо.

Два брати, юні літами, прийшли в пустелю до святого Паїсія і велінням його стали співбратами ченцям, що в монастирі тому жили (сам преподобний Паїсій окремо в пустелі далеко від монастиря свого з учнями перебував). Довгий час обидва провели в послушництві, тоді прийшли до старця просити, аби звелів їм на самоті в пустелі мешкати на відлюдді. Він же на їхнє сердечне старання до постницького подвигу дивлячись і бачачи, що відповідні до осібного пустельного безмов'я, благословив їх, за бажанням їхнім, переселитися з монастиря в пустельне відлюдництво. Вони ж, знайшовши собі десь добре місце до безмовности, оселилися там і жили богоугодно, відбиваючи добре всі напади лукавого. Ворог невидимий, що завжди заздрить добрим і вміє винаходити розмаїтні хитрості на рабів Христових, винайшов на братів підступ і навів напасть таку. Одному з пустельних відлюдників, який ще не був досконалий у чернечій безкорисливості, вкрадено було убоге майно келійне. Малодушний же був той відлюдник: за вкраденими речами жаліючи, шукав їх. Шукавши ж всюди і не знайшовши, почув про одного прозорливого старця-пустинножителя і, сподіваючись, що той відкриє йому, де може бути вкрадене і крадій, пішов до нього (до преподобного Паїсія не смів іти, аби не сварив його той за любов до маєтків). Прийшов же до того ясновидця і просив його, щоб розповів йому про вкрадене і хто вкрав. Старець же той не був насправді благодаттю Божою просвітлений до ясновидства, але дією бісівською передбачав. Він (навчив його біс) сказав неправду на двох юних ченців, що тільки-но в пустелі оселилися, наче вони крадіжку вчинили: «їх же взявши, не послаблюй їм, поки твоє тобі не віддадуть». Це чуючи, відлюдник зразу поспішив до тої пустельної Лаври. До ігумена прийшовши і допомогу від нього міцну отримавши, пішов і несподівано напав на двох братів, що безмовствували. І схопив їх, наче злодіїв, бив же і волочив їх і привів до Лаври. І замкнено їх було в темниці безчесно. Ігумен же зі страцями, повіривши ясновидцеві тому, засудили їх, невинних, як злодіїв, позбавили чернечого чину, ранами ж допитували про вкрадені речі. Те все, що діялося, преподбний Паїсій, благодаттю Божою ясновидно зрозумівши і над тими двома братами, що без провини напасть терпіли й мучилися, змилосердившись, встав з келії своєї і пішов до Лаври тої. Всюди ж про прихід його чутно стало, бо не було між пустельниками чеснішого імени від Паїсієвого, що відомий був всюди високим життям. І зібралися з навколишніх монастирів і відлюдницьких келій брати й старці, прийшли привітатися з ним. Прийшов же між иншими і той старець, який звабленням бісівським за ясновидного себе видавав. Коли всі отці та брати дали в Христі святому цілування любови, промовив до них великий отець: «Як двох молодих ченців пустельних відлучили?» І мовчали брати. Тоді дехто з них відповів, кажучи: «Злодії вони, отче, і за погане діло в темниці замкнені». Святий же сказав до них: «І хто той, що каже на них, що злодії?» Вони ж показали йому ясновидця-старця, кажучи: «Оцей прозорливий отець сповістив їх злодіями». Великий же Паїсій спитав того старця, кажучи: «Чи правда те, що кажуть про тебе?» Він же відповів: «Правду я прорік, Бог мені відкрив». Сказав святий Паїсій: «Якщо від Бога було б твоє ясновидство, а не від бісівської зваби, не було б диявола видимого в устах твоїх». Це чули всі — страхом були охоплені. Бо зречене з уст Паїсієвих всім неоманливим являлося, і докоряли звабленому тому ясновидцю, і примушували прощення просити у преподобного. Той же, соромом охоплений, припав до чесних ніг святого, «прости мене, отче» говорив і «помолися за мене, звабленого». Коли святий помолився за