Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

Приймаю душ, дивлюся якісь безглузді відео на ютубі, а потім вимикаю світло і намагаюся заснути.

Здригаюсь, коли крізь дрімоту чую сторонні звуки в будинку. Чорт, невже сюди справді залізли злодії? Але тоді спрацювала б сигналізація!

Спросоння не до кінця розумію, що відбувається. Але потім притискаю долоню до грудей і трохи заспокоююсь.

Це Алекс повернувся. У нього є ключі.

Я виходжу зі своєї кімнати, застигаю біля сходів. Тримаюся за перила до побіління кісточок.

— Не спиш, — каже Алекс.

— Ти мене розбудив, — тихо відповідаю. Жадібно вдивляюся в його гарне обличчя. Він наче втомлений якийсь. Мабуть, погано спав.

— Я цього не хотів. Думав, завтра зустрінемось.

— Що ти тут робиш? — питаю я. У нього є своя квартира, навіщо йому батьківський будинок?

Невже Алекс через мене повернувся? Чи, може, він забув якусь важливу річ?

— Ноги самі принесли, — хмикає він. Піднімається сходами, значно скорочуючи відстань між нами.

— Зрозуміло...

— Та що тобі зрозуміло? — зариває він руку у волосся. — Тягне мене сюди. Нічого вдіяти не можу.

— Це погано?

— Та чорт його знає! Не звик я до такого. Душа мається після вчорашнього.

— У мене теж, — киваю. Поки що не смію вірити. Я наче натягнута струна, з одних нервів состою, боюся зробити крок уперед і не отримати бажаної відповіді.

Алекс уважно мене розглядає, і тільки зараз я усвідомлюю, що одягнена лише у майку та трусики. Завжди так сплю. Інстинктивно складаю руки на грудях, роблю крок назад.

— Не треба, — Алекс іде до мене.

Я упираюся лопатками в стіну, здригаюся всім тілом. Але не від страху. Від передчуття і дикого бажання.

— Ти надзвичайно гарна, — із захопленням вимовляє Алекс, а його темні очі пожирають кожен сантиметр мого тіла.

Ми одночасно тягнемося один до одного.

Тиск жорстких гарячих губ — це мій персональний рай. Моє гріхопадіння. Те, без чого моє життя здається неповноцінним і порожнім.