Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– Саме тому ти віддалася мені? – його брови трохи звелися. – Не хотіла залишатися на самоті?

– Не тільки тому, – я повільно водила пальчиком по його м’язистих грудях. – Мені подобається відчувати тебе поруч.

Схоже, Яров навіть дихати перестав. Обережно підняла погляд, і серце тьохнуло. Стільки зараз у погляді альфи читалося надії і радості! Навіть на якусь мить соромно стало, що доводиться його обманювати. Але тільки на мить! Цей покидьок заслуговує і не на таке! Вважає, що посадивши мене під замок, має право сподіватися на те, що я нормально це сприйму? Як би не так!