Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

М’язи на його плечах забугрилися, видаючи, наскільки сильні емоції його охоплюють.

 – А якщо ні?!

 – Прокляття! Ти і мертвого дістанеш, жінко!

 Він одним різким рухом згріб мене в оберемок і разом зі мною зістрибнув донизу. Мій крик ще дзвенів у повітрі, коли я усвідомила, що вже перебуваю всередині підземного приміщення. Ярів продовжував тримати мене на руках, і від цього я відчула, як лють лише збільшується.

 Нехай тільки спробує зараз знову полізти з поцілунками, я йому язика відкушу! Але він просто кинув мене на ліжко і швидко піднявся сходами нагору.

Почувся стукіт опущеної кришки льоху, брязкіт замку, а потім гуркіт мотлоху, який посунули на місце з метою замаскувати вхід. Я негайно схопилася і кинулася до сходів. Не так вправно, як Яров, але все ж досить швидко забралася нагору і спробувала відкрити кришку. Марна праця! Навіть якщо не враховувати того, що замкнули на замок, я навряд чи б її зрушила з місця. Вона здавалася непідйомною.

 Вперше пошкодувала, що лікапін пригнічує приховану в мені силу. Може, якби я був повноцінним перевертнем, справа б просувалося успішніше. Хоча навряд чи. Кімната безсумнівно робилася з урахуванням того, що приховувати в ній можуть і перевертнів.

Завила від безсилого гніву і спустилася вниз. З почуття протесту на ліжко лягати не поспішала. Мірила невелике приміщення кроками і обмірковувала плани втечі. Але всі вони здавалися утопічними. Клятий альфа все добре продумав! Але якщо вважає, що я так просто скорюся, на нього чекає сюрприз. Я не одна із жалюгідних і покірних вовчиць його зграї! Ніколи такою не стану. І збираюся це довести!