Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– Як тільки зникне небезпека, що сюди можуть нагрянути сторонні, я випущу тебе звідси, – хрипко сказав Яров. – Мені самому не хочеться тримати тебе тут.

Він вважає, що якщо буде утримувати мене полонянкою не тут, а у своєму будинку, це щось змінить? Ледь придушила бажання сказати щось їдке. Схоже, всі суперечки між нами вщухають лише під час фізичної близькості. В інший час Яров шалено дратує. Але я змусила себе видавити посмішку.

– Я все розумію. Ти дбаєш про свою зграю.

– Ти теж частина моєї зграї. Я хочу, щоб ти так себе сприймала, – тихо зауважив він.

Я була вражена, побачивши, як напружено альфа чекає моєї відповіді.

– Постараюся... – видавила, сподіваючись, що очі не видадуть справжніх почуттів.

Яров полегшено зітхнув і притиснув мене до себе трохи сильніше, потім обережно почав цілувати мої груди.

– Ти така гарна... Ти вже давно повинна була жити тут, зі мною...

– Ось як? – не втрималася я.

– Хіба ти сама не відчуваєш? – продовжуючи пестити моє тіло, видихнув він. – В ту нашу першу зустріч... Те, що ми створені одне для одного... Спочатку я не міг зрозуміти, чому виник цей вибух, варто було мені відчути твій запах, побачити тебе. Мій внутрішній звір з розуму сходив у твоїй присутності, рвався назовні. І це при тому, що я не відчував у тобі вовчицю. Коли дізнався, що ти все ж одна з нас... – він замовк, ніби не наважуючись продовжувати. Замість цього накрив мої губи своїми, поцілунком висловлюючи все, що зараз відчував.

Усвідомлення того, що Яров не міг мене забути з нашої першої зустрічі, вразило. Ні, я знала, що сподобалася йому тоді. Але що це прийняло такі масштаби... І як тільки раніше не пред’явив на мене права?! Відповідь не змусила себе чекати. Відірвавшись від моїх губ, альфа видихнув:

– Я сподівався, що ти зрозумієш це сама. Прийдеш до мене. Прийдеш до зграї.

Наївний який!

– Адже з цим неможливо боротися. Ти ж розумієш.

Цікаво, чому? Я ось боролася цілком успішно! Наступні слова шокували:

– Неможливо довго перебувати далеко від своєї справжньої пари. Тебе всього викручує зсередини, вовк ніби з розуму сходить. Ти втрачаєш голову від туги. Але ти уперта вовчиця, норовлива! Весь цей час мучила нас обох!

Ні, він точно псих! З чого взагалі взяв, що ми справжня пара? Якщо йому цього хочеться, то це не значить, що так і є! Я ось цілком успішно обходилася без нього всі ці роки. І легко зможу й надалі...

Чи ні?..

Виникло нехороше передчуття. Як би я не заперечувала, після зустрічі з Яровим у мені щось невловимо змінилося. Я насилу переносила дотик інших чоловіків і секс вже не приносив колишнього задоволення. Тільки з появою Адена Лареса все почало налагоджуватися. Вампір зумів знову пробудити в мені чуттєвість. Але все одно не покидало відчуття якоїсь неправильності, недосконалості. Туги за чимось, чого я навіть зрозуміти не могла. Дідько, невже він правий?! Ми справжня пара? І тільки те, що я приймаю лікапін, давало можливість боротися з цим?

Ні, маячня! Я не хочу в це вірити!

– Ти мовчиш? – глухо запитав Яров. – Не знаю, що повинен відчувати перевертень, який усе життя подавляв свого звіра. Може, в тебе все відбувається не так?

– Я не знаю, – зірвалося з губ. – Давай не будемо зараз говорити про це.

Він кивнув і знову згріб мене в оберемок, наче не бажав відпускати ні на секунду.

Я закрила очі і зробила вигляд, що хочу спати. Відчула ледь вловимий поцілунок, який торкнувся скроні, і серце чомусь защеміло. Може, Яров не такий вже мерзотник, як я про нього думала? Адже він міг вже давно пред’явити на мене права, раз вважав своєю справжньою парою. Але не зробив цього. Давав право вибору.

Негайно ж все всередині вибухнуло, протестуючи бажанню його виправдати. А як же те, що він утримує мене зараз? Як це можна назвати?! І в його виправдання тим, що керується інтересами зграї, я не вірю! Особливо тепер, коли альфа показав, що буквально одержимий мною.

Мені конче потрібно втікати звідси! І якнайшвидше! Поки цей маніяк остаточно не зламав мій опір. А в тому, що це неодмінно станеться, я не сумнівалася. Зараз в мені ще діє лікапін, але як тільки його вплив закінчиться, цей мерзотник зможе диктувати свою волю!

Одна думка про те, щоб стати чиєюсь безвольною іграшкою, приводила до сказу. Я, що завжди відрізнялася незалежним і сильним характером, ніколи не зможу з цим змиритися! Навіть Аден Ларес поважав у мені ці якості, завжди давав достатньо особистого простору. Хоча при його положенні міг зовсім не рахуватися з моїми бажаннями. І все ж рахувався! Так, однозначно, Аден Ларес підходить мені набагато більше, ніж цей владний, скажений перевертень!

Згадалося знайомство з вампіром, що сталося на одній світській вечірці, куди запросили і мене. Я не любила такі заходи, де нормально і розслабитися не можна. Показна мішура, нещирі посмішки і не менш нещирі розмови. Але на таких заходах можна познайомитися з потрібними для бізнесу людьми, і я все ж відвідувала їх. Адена Лареса теж не раз на них бачила. Але він здавався мені чимось на зразок далекої зірки, недосяжної і холодної. Він стояв набагато вище за рівнем, і ми навряд чи могли перетнутися. Та я й не прагнула цього. Вампіри викликали у мене, як і у багатьох людей, інстинктивні побоювання. Здавалися якимись страшними незбагненними створіннями.