Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— Після обіду я поїду до себе, — повідомляю батькові, щоб одразу загасити всі його надії на сімейний вечір.

— Ясно, — сухо відповідає тато. — За тиждень приїдеш?

Я кидаю погляд на Міку. Вона на свої ноги дивиться, поза напружена, а на губах більше немає посмішки.

— Навряд чи. Я маю плани.

— Поділишся? — із ноткою зацікавленості запитує батько.

— Поки що нічим ділитися.

— Зрозумів.

Інга простягає батькові тарілки, і він викладає ароматну білу рибу. Міка махає рукою, втягує повітря та широко посміхається.

— Приголомшливий аромат. Втім, як завжди.

Хитра підлиза.

Ми сідаємо за стіл, Інга наливає собі трохи вина, пропонує Міці, але вона заперечливо мотає головою.

— Після вчорашнього пити зовсім не хочеться, — зніяковіло пояснює.

— А що було вчора? — уточнює тато.

— Багато смачних коктейлів, — ухильно вимовляє Міка.

— Ех, молодість, — жартівливо вимовляє батько.

За півгодини я встаю з-за столу. Тато несхвально дивиться на мене, але хоча б просить залишитися. Я й так надто довго тут пробув. Ще вчора хотів додому поїхати, але якогось біса заночував у батьківському домі.

— До речі, доню, ти ж ніби до центру хотіла з'їздити, — каже Інга. — Зі шкільною подругою зустрітися.

— З Танею? Потрібно їй написати, може, вона зайнята, — невпевнено тягне Міка.

— Сашо, почекаєш трохи? Я тобі більше довіряю, аніж невідомому таксисту, — просить батько.

Йому я не можу відмовити. Киваю і повертаюся до будинку.

— Таня чекає на мене. Я буду готова за десять хвилин, — повідомляє Міка і біжить сходами до своєї кімнати. Я витріщаюся на її довгі стрункі ноги і пружні сідниці.

Батько підходить до мене, по плечу ніяково плескає.

— Ти приїжджай до нас, гаразд? Розумію, що справи важливіші за сім'ю, але я завжди радий тебе бачити.

— Добре, тату.

На душі тяжко якось, неправильно. Зближуватись нам із батьком пізно, але й повністю викреслити його зі свого життя я не можу. Він дуже хворів минулого року, але приховував це від мене. Інга мені про все повідомила, коли тата виписали з лікарні.

Я злякався, що наступного разу батько може померти… Саме тому й повернувся. Зіграли синівські почуття. Не знав, що здатний на них.

Чекаю Міку в машині. Вона затримується на декілька хвилин, цього разу на ній пристойної довжини спідниця. Вже добре. Не хочу відволікатися на її ноги.

Міка плюхається на заднє сидіння. І дивиться у вікно, на батьківський дім.

— Не дури. Сідай поряд, — командую я.

— Навіщо?

— Я так хочу.

— Чого ти ще хочеш, Алексе? — усміхається вона.

Тебе. Але цього не буде. Я не втрачаю голову і не сплю з дівицями. Мені зайва морока ні до чого.

— Сідай поряд зі мною — і дізнаєшся, — хмикаю я.

— Гаразд.

Міка здається і сідає попереду. Пристібає ремінь безпеки, на мене крадькома дивиться.

Що ж, до центру якихось двадцять хвилин. Я відвезу Міку і забуду про неї.

А ввечері Даша вгамує мій сексуальний голод.