Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— Що, похмілля замучило? — з розумінням запитує Алекс. І дивиться на мої ноги.

— Так. Я більше ніколи не питиму шоти.

— Всі це говорять.

— Мені не сподобався сам смак. Та й ефект не дуже. Ось вино – ідеальний напій. В міру алкогольний, приємний, легкий. Від нього злегка крутиться голова, але свідомість залишається чіткою, а не туманною, як з шотами.

— Нічого, згодом ти навчишся пити.

— Сподіваюся. Не хочу знову дурниць наробити під впливом алкоголю.

І я виразно дивлюсь на Алекса. Він зчитує мої емоції, напружується весь.

— Шкодуєш про вчорашнє? — ніби через силу питає.

— Звичайно, — киваю. — Я нічого до пуття не пам'ятаю, все ніби в тумані відбувалося. Ми цілувались, правда? А що було далі?

— Нічого, — кидає він крізь стиснуті зуби.

— Так? Здається, ми про Макара говорили, — роблю вигляд, ніби сильно про щось задумалась. Витримую ефектну паузу і вигукую театрально: — Точно, я хотіла з ним на новий рівень стосунків перейти.

— Не доросла ти ще до нового рівня стосунків, — кривиться Алекс. Він каже це зі злістю, яку я безпомилково зчитую.

Мене не проведеш, зведений братику. Я теж умію чужі емоції розпізнавати.

— Ну, не всі ж хлопці зневажають незайманих, — знизую я плечима. І змінюю тему: — А ти надовго до нас приїхав? Чи скоро знову за кордон повернешся?

— Надовго, Міко-Христіно, надовго, — каже він, підходячи до мене на близьку відстань.

— Ясно, — тихо вимовляю я.

Наш зоровий контакт розривають кроки мами та Василя. Вітчим радісно вітає мене, питає, як пройшов учорашній вечір. Відповідаю, що я чудово провела час у компанії близьких друзів та свого нового хлопця. На Алекса дивлюся. Він не реагує на мої слова, а в телефоні щось перевіряє.

Йому пофіг.

— Ну що, після сніданку сходимо у лазню? — весело питає Василь Андрійович.

Вітчим обожнює лазню, кілька років тому він збудував її поряд з будинком і щонеділі там відпочиває. Нас із мамою теж кличе. Я спочатку не розділяла його захоплення, але згодом полюбила хаммам та класичну лазню. Це повний релакс. Тіло розслабляється, а негативні думки на якийсь час зникають.

— Так, це чудова ідея, — вимовляю з усмішкою і дивлюсь на Алекса. — У мене новий купальник є. Давно хочу його надіти.

Зведений братик відвертається, але перед цим я встигаю помітити, як сіпається його кадик після моїх слів.

Вчорашній поцілунок не був випадковістю чи знущальним подарунком. Алекс навіть зараз мене хоче. Я не можу помилятись.