Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Матвій

Я проводжу її волоссям і не вірю в те, що відбувається. Ось вона. Переді мною. Справжня. Я відчуваю її тремтіння. І навіть через темряву розрізняю, що вона дивиться на мене. Шкіра горить.

— Матвію, — чую, як Вета шепоче моє ім'я. — Це погана ідея. Мені потрібно йти.

— Серйозно? — хриплю я їй у відповідь. Піти не вийде. Мої пальці атрофувалися, не розтискаються. — Куди йти? Поки ти мені не розкажеш, що сталося, ми нікуди не підемо.

— Нічого.

Знову це довбане «нічого».

— Тоді скажи звідки у тебе сигарети? Мені варто ревнувати? Я звик, що ти стріляєш тільки в мене.

Я намагаюся жартувати, але виходить дуже погано. Хочу ще раз відчути її губи. Хочу, щоб трясло від її чуйності. Але свою егоїстичність доведеться засунути в одне місце, тому що мала в повному розпачі, і якби не розпач, навряд чи Вета так швидко здалася. Не міг на неї так уплинути наш спільний сон.

А щодо мене, Вета щільно засіла у мене в голові. Просто не зміг зупинитися побачивши її. Я хотів відволікти її та вгамувати власний голод... хоча б трохи. Здається, вийшло.

— Я купила їх...

— Значить, зовсім херово?

Даю голову на відсікання — її мудак тут винен. Це тягнеться ще з учора.

Звичайно, мені не хотілося б стати жилеткою і тим самим забратися глибоко у френдзону, але мені потрібно знати, наскільки цей недоношений образив її, бо я готовий підірвати його тачку прямо зараз.

— Я не хочу про це, — жалібно скиглить, вириваючись з моїх обіймів.

— А що хочеш?

— Чесно? Я вже й сама не знаю. Заплуталася остаточно!

— А я знаю, — посміхаюся, але мою усмішку ховає темрява. — Ти не хочеш сьогодні залишатися одна. Тож, до тебе чи до мене?

Я чую як вона уривчасто видихає і шморгає носом, набираючи нову порцію кисню. Сумнівається та програє собі. Моя вперта дівчинка.

— До мене, — відступає до сходів. — Як увімкнуть світло, ти одразу підеш! І ось цього всього, — замовкає, маючи на увазі наш поцілунок. — Не було нічого, зрозумів? Просто здалося!

Добре. Як скажеш. Значить, ще не готова зізнатися собі, а щоб зізнатися мені, я взагалі мовчу.

Ми підіймаємось на її поверх і заходимо до квартири. Вета просить залишитися в кухні, поки вона переодягнеться, але я як неслухняний негідник безшумно прямую за нею до спальні.

Вона чомусь не зачиняє за собою двері, залишаючи невелику щілину, і я розцінюю це як запрошення. Відчиняю ширше, упираюся у дверний отвір плечем.

Потопаючи у своїх думках дівчина не помічає, що я спостерігаю за нею. З вікна б'є тьмяне світло і мені цього достатньо, щоб роздивитись її красиву фігуру. Очі звикли до темряви.

Вета стягує з себе кофту, спускає джинси, переступає їх. Залишається у білизні. Її напівголе тіло, збуджує до нестями. Доводиться стиснути кулаки до побілілих кісточок, щоб хоч якось утримати себе на місці. Я як довбаний збоченець, таємно підглядаю і більше нічого не можу зробити.

Маленьке чортеня, тебе вигадали саме для мене?Послали таку ідеальну, щоб звести з розуму?

Мене видає протяжний видих. Вета злякано обертається та задкує до ліжка. Іти нікуди. Її ноги відразу впираються в матрац. Хапається за кофту, ховаючи груди й дивиться на мене…

Ця секундна суперечка поглядом, красномовніша за будь-які слова.

У погляді з'являється справжня боротьба. Я бачу, як переляк та заборонене бажання кидають іскри один в одного.

Все дуже просто, мала! Я вирішу цю дилему за тебе.

Роблю крок назустріч, у відповідь вона заперечливо мотає головою.

Ще один крок.

— Матвію, — подає голос.

— Слухаю? — наближаюся.

— Вийди, будь ласка!

— Поцілуй мене, будь ласка!

— Я не за цим тебе покликала!

— А за чим?

Я вже навпроти неї. Так близько, що можу вловити її подих, що збився. Не без опору забираю з її рук кофту та опускаю долоні на тонку талію. Під моїми пальцями розсипаються гострі мурашки.

— Давай, ще один поцілунок якого не було?

— Ти користуєшся становищем! — задирає голову вгору, дивлячись прямісінько в очі.

— Нахабно користуюся! — чіпляю її підборіддя, щоби не відвернулась і цілую. Вона відповідає. Ласкаво впускає на свою територію, стираючи хисткий самоконтроль.

Я з нею сам не свій. Будь-яку іншу, давно б розвів на секс, забувши про її честь і докори совісті. А тут я акуратно ступаю тонким льодом і з завмиранням серця боюся почути зрадницький тріск.

Вона, напевно, до кінця не усвідомлює, що я її тепер не відпущу. Думає, це спонтанний порив, який вичерпає себе за кілька днів, але тут все набагато гірше. Я втратив баланс, і тільки вона допомагає мені знайти його. Така мила, тендітна, вразлива… така дурна і наївна, але справжня. Вона жива. Потрібно якнайшвидше витягати її з лап цього гусочка, поки вона ще «дихає».

— Досить! — задихаючись, шепоче мені в губи.

— Не досить! — роблю підсікання і валю малу на ліжко.

Ще зовсім трохи і я зупинюся. Чесно. Якщо тільки, то ти не попросиш чогось більшого…