Довга дорога до тебе. Лагідна ненависть (3) - Хелена Власенко

 Маленька, неймовірно чарівна дівчинка років чотирьох з допитливо розплющеними карими оченятами та м'якими темно-русими кучериками довкола миловидного личка сиділа в мами на колінах і вже цілу хвилину уважно дивилася на квадратик з різнокольорових папірців, що стояв на столі перед нею, тільки ручкою подати. Зараз в цілому білому світі не існувало нічого цікавішого, ніж бажання спробувати на дотик цю цікавенну забавку. Та вона ніяк не могла пересилити себе і взяти чужу - не її річ, - бо ж мама, яка зараз розмовляє з тьотею в білому халаті (Даринка дуже не любила її і боялася, бо та постійно холодні палички до рота запихала) може пожурити. Дівчатко зараз стояло перед найважчим наразі в своєму житті вибором: зробити те, чого неймовірно хочеться чи почути мамине: "Даринко, зайчику, це не твоя річ. Потрібно спочатку спитати дозволу, щоб взяти". Чого це вона повинна питати дозволу було незрозуміло і дівчинка з впертості не хотіла цього робити. Тому доводилося мучитися між бажанням отримати щось і небажанням запитувати дозволу.

 Раптом тьотя в білому халаті потягнулась до омріяного квадратика, взяла його і, посміхаючись, простягнула щасливій Даринці, з якої мама в ту ж хвилину витягла слова подяки.

 - Тобто, щоб припинилися ці алергічні прояви і частий ларингіт нам потрібно переїхати? - Дана важко зітхнула від зовсім безрадісної перспективи, що накльовувалася.

 Найменше, чого зараз хотілося, так це переїздити з такої, хоч і маленької, але комфортної і, головне, дешевої квартири. Дорожчу Дана собі поки не могла дозволити, але вибору в неї не лишалося - здоров'я донечки першочергова і безкомпромісна тема.

 - Так, я наполегливо вам раджу переїхати і якнайшвидше. Грибок в квартирі це дуже небезпечна річ не тільки для дитини, а і для вас.

 - Розумію, - знову важко видихнула Дана, встаючи з крісла. - Дякую, Мирославо Іванівно. Буду шукати інше житло. 

 Ще після пари рекомендацій щодо Даринки, молода жінка розпрощалася з лікаркою. Часу в запасі багато не залишилось. Дана поспіхом відвезла донечку в садок і одразу на роботу. Благо всі локації не надто далеко знаходились одна від іншої, тому змогла справитись достатньо швидко.

 Дана вся захекана прибігла на роботу, швидко переоділася в уніформу і пішла до стійки реєстрації.

 - Привіт. Ти де пропала? - почула Дана, варто було всістися за своє робоче місце.

 Вона підняла голову до Каті, яка появилася зі сторони ресторану і усміхнена прямувала до неї.

 - Вибач, - жалісно скривила брови Дана. - Я ходила з Даринкою на прийом до лікарки. Думала справлюся вчасно, але ми затрималися в черзі. Як завжди невідкладні пацієнти з високою температурою об'явилися. Потрібно було подзвонити, попередити, але я забігалась і забула.

 - Та, дурниця. Не переймайся, - махнула рукою подруга і сперлася на стійку реєстрації, схилившись до Дани. - У вас знову ларингіт?

 - Алергія, - простогнала Дана. - І нам в пришвидшеному порядку потрібно переїздити. Цього мені зараз бракувало. Ти ж знаєш теперішні ціни оренди житла.

 - А до чого тут переїзд? Де алергія, а де квартира? - не могла второпати логіку Катя.

 - Грибок. Вся справа в ньому.

 - Оу. Зрозуміло, - співчутливо видихнула подруга.

 - Очевидно, так мене доля підганяє до наполегливішого пошуку нової роботи, - досадно стисла губи Дана. - Я навіть не знаю, що мені зараз робити. Нову квартиру з нормальними умовами я собі поки не можу дозволити; з роботою наразі теж безуспішно все. Вчора вкотре трапилась якась сумнівна фірма з сумнівною імовірністю стабільної і вчасної заробітної плати. Я так і до істерики зараз дійду.

 - Отже, так, - Катя випросталась і гучно ляснула випрямленими долонями по плоскій поверхні перед собою. - Зараз, поки не знайшла нової квартири, переїдеш знову до нас з Кирилом. Одна кімната і так пустує. Прихистимо вас, а коли все налагодиться і знайдеш підходящий варіант - переїдете.

 Дана невпевнено-недовірливо подивилася на подругу: 

 - Тобі ж стільки незручностей добавимо?

 - Дурниці, - відмахнулася Катя. - Я вже давно мрію чути дитячий сміх в квартирі, то ви цю мрію і здійсните.

 - Кать... - співчуливо видихнула Дана.

 - Не говори нічого, - подруга спинила потік жаласті. - Отже, збирай речі, а ми з Кирилом допоможемо з переїздом.

 - Дякую, Кать. Ти неймовірно сильно мене виручаєш, - Дана стисла губи у вдячній посмішці.

 - Ну гаразд. З цим вирішили, а зараз мені треба бігти, - подруга глипнула на годинник. - Свекруха навідалась в гості. Тож доводиться робити вигляд гостинної невістки.

 - Я думала у вас хороші стосунки? - здивовано скинула брову Дана.

 - Та це я так жартую. Не бери в голову, - посміхнулась Катя. - А ти ще кудись збираєшся на співбесіду найближчим часом?

 - Завтра і дуже важливу, - Дана схвильовано округлила очі. - Фірма велика і я б хотіла туди втрапити. Зарплатня найбільша серед всіх варіантів, що мені траплялись, але і конкуренція, думаю, відповідна за таких умов.

 - Ну не скажи. Тобі теж є що їм запропонувати, - добродушно хмикнула Катя. - Так що більше впевненості, вище ніс, чарівна посмішка і все в тебе вийде.

 - Ага, це єдине, що зарадить на співбесіді, - в Дани вирвався нервовий смішок. - Біжи вже, а то заставляєш свекруху чекати.

 - Ой, справді, - стрепенулась Катя. - Заговорила ти мене. Добре тоді. Збирай речі і ми чекаємо на тебе з Даринкою.

 - Обов'язково. І ще раз дякую.

 Катя весело кивнула бровами і пішла до комірчини, щоб зняти уніформу та переодітись в свій одяг. Дана, з полегшенням на душі, провела її вдячним поглядом. Пропозиція подруги зараз дуже доречна і буквально рятівне коло.

 Дана вже місяців два ходить періодично на співбесіди, але поки що безрезультатно - з різних на то причин. Їй подобалась робота в готелі, але прийшов час для змін. Потрібен більший заробіток, щоб дати їм з донькою краще життя. Вона навіть не дозволила собі надовго засиджуватися в декретній відпустці, яку провела з батьками в селі.