Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— Доброго вечора, — чемно киваю їй. Мені не подобається супутниця батька, але я давно ухвалив його вибір.

— Василь готує м'ясо. Міка разом із ним, у літній альтанці сидить, — вимовляє вона, як мені здається, схвильованим голосом.

— Спасибі.

Штурхаю прозорі двері і бачу батька, що стоїть біля мангалу. Він смажить стейки чи шашлики, я не розберу, що саме. Але запах стоїть приголомшливий. Кидаю погляд управо. За столиком відпочиває Міка. Я бачу тільки її спину і темне волосся, зібране в безглуздий пучок. Не надто святкова зачіска. За п'ять років нічого не змінилося. Як я й очікував.

— Ну, привіт, сестричко, — кажу, підходячи ближче.

Міка обертається. І перше, що я помічаю, це її окуляри з масивною роговою оправою. А потім — обпалюючий гнівний погляд, спрямований на мене.