Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

— А ти знав, що молоденькі левиці на закритих заходах це чудовий Антистрес? Ми з тобою підемо на цю вечірку і трохи розслабимося. Впевнений, навіть вийде викинути цю Марту з голови.

А мені Вету…

— Костюм сто років не вдягав. Навіть не пригадую, де він?

— Ось і привід буде.

У мене із цим проблем немає. Колишня офісна робота забезпечила гардероб костюмами до смерті. Залишилося знайти більш відпрасований.

***
Мені з перших секунд подобається пафосна атмосфера. Все-таки іноді варто вибиратися з онлайну та дивитися на реальне життя. А Мишко тут як сторонній предмет. Його похмуре обличчя відштовхує, а величезна спортивна статура, лякає. Він нагадує гору у класичному костюмі. Уявили?

— Обличчя простішим зроби! — даю йому цінну пораду. — З таким виразом мені й самому з тобою страшно стояти.

— Даремно сюди прийшли, — буркає у відповідь.

— Не даремно. Он, дивись які лялечки.

Ні, я погарячкував. У той ніс страшний, а у її подружки занадто широкий лоб. Справа смаку, звичайно… але точно не мого смаку.

Краєм ока помічаю дрібне дівча чорному платті, яке дуже привабливо облягає. Воно немовби горить на ній, привертаючи увагу.

Оце мій варіант. І дупа нічого так...

Підхопивши келих із шампанським, я починаю йти до неї. Ноги самі несуть. Але відразу завмираю, мало не відкривши рота. Дівчина обертається, і в ній я впізнаю свою малу сусідку згори. Її компанія щойно кудись зникла і дівчина залишилася сама.

Вета мнеться з келихом у руці не знаючи куди себе діти. На губах застигла нервова посмішка і мені здається, навіть пальці тремтять.

Гидке почуття дряпає нутрощі й хочеться відкашлятися. Я злюся. Заводжуся з пів обороту. Це не моя мала Вета. Це якась її холодна копія. Мене серйозно починає штормити від цього. З дна підіймаючи весь бруд. Я навіть і подумати не міг, що здатен відчувати подібне.