Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Вета

— Ти зайдеш до мене? — повертаюся до Єфима на черговому червоному світлофорі.

— Для чого? Щоб зустрінеться зі своїм ненаглядним сусідом? Ні, досить з мене!

— Боже! — закочую очі. — Ти ніяк не вгамуєшся? Ну, хочеш, я з'їду з тієї квартири? — бездумно ляпаю.

— З'їжджай! — кидає на мене короткий погляд, байдуже відповідаючи.

Звичайно ж, я нікуди не з'їду. Мені подобається моя квартира. Особливо зручним місцем розташування.
Вже тиждень минув, а він ніяк не вгамується. Навіть коли унюхав від мене запах тютюну менше бурчав, а Матвія ніяк не може забути.

— Я тебе кличу до себе того, щоб подивитися зі мною фільм. З продовженням ... — грайливо  посміхаюся. Тягнуся до нього за поцілунком, а замість губ Єфим підставляє мені холодну, гладко виголену щоку.

Щоку? Він знущається? Чим я заслужила щоку? За те, що в моєму оточенні з'явилася людина з якою мені було комфортно? З'явився та й випарувався.

Тепер точно Єфиму нічого хвилюватися. Я не така підступна, щоб вести подвійні ігри. Зі своїм обранцем я давно визначилася і що я отримую в результаті? Похмурий вигляд протягом тижня, рідкісні зустрічі та щоку?

Мене це кривдить до глибини душі. Я відсуваюсь від нього і відвертаюся до вікна. Боляче кусаю губу, щоб відволіктися на фізичний біль, а не на сльози, які намагаються хлинути з очей.

Я так більше не можу. Тепер я не хочу його бачити, а перегляд сьогоднішнього фільму я проведу в компанії келиха з шампанським.

— Добраніч! — вискакую з авто, щойно Єфим встигає припаркуватися в кишені біля мого під'їзду.

Він вирішив мене провчити браком емоцій та ніжності? На цей раз не прокотить. Я не давала приводу. Зараз скривджена я.

Крокую вздовж будинку до невеликого цілодобового Маркета. Позаду ніхто не кричить мого імені й навіть не сигналить. Супер!

Ще кілька метрів йду міцно стискаючи кулаки, подумки промовляючи: не обертайся! Не обертайся! Не обертайся!

Здаюсь. Обертаюсь й не бачу червоного Порша.
Він поїхав? Звісно поїхав. Юхим не та людина, яка бігатиме за дівчатами, заспокоюючи їхні істерики.

Ну й вали!

З маркету я виходжу з пакетом у якому плескається пляшка шампанського, цукерки, кава та сік.

У квартиру підіймаюся сходами. Спеціально тупаю як слон ідучи повз сьомого поверху. Матвій теж заслужив шматочок моєї агресії.

Потрапивши до квартири, залишаю пакет із приємними «смаколиками» на кухонному столі. Спочатку, вирішую прибрати у квартирі, бо вічно відкладаю цю справу, а потім вже приймуся за підняття настрою.

Закінчую всі справи близько дванадцятої ночі. Виявилося, тут було набагато брудніше, ніж здавалося на перший погляд. Потім я не змогла заспокоїтися, поки не розібрала всі коробки, розклавши одяг у шафу, і не знайшла затишне містечко для Авдія.

І ось, зараз, коли всюди приємно пахне, а я приємно втомлена, включаю улюблених Arctic Monkeys, і вперше в житті, сама відкриваю шампанське.

Переможно верескнувши, глухо ляскаю пробкою. Наливаю у чашку.

Перший ковток — заплющую очі від задоволення. Зі стільця мене підіймає улюблений мотив пісні й, попиваючи шампанське, я починаю кружляти по квартирі: то спокусливо виляючи стегнами, то енергійно скачучи де доведеться.

Іноді я заглядаю в телефон, сподіваючись побачити пропущене повідомлення від Єфима. Але там нічого не відображається: ні повідомлень, ні дзвінків.

«Дзинь» вхідне повідомлення наздоганяє мене, коли я танцюю у залі. Спотикаючись, біжу на кухню і розчаровано зітхаю, коли бачу одиницю, що горить, біля іконки Інстаграм. В Інстаграм Єфим мені ніколи не пише.

Сповзаю на підлогу, тягнучи за собою пакет із шоколадними цукерками. Відкриваю Дірект і завмираю з цукеркою у роті. Матвій.

«Вето, якщо ти не припиниш гасати по квартирі як гірська коза, я піднімуся і надаю тобі по сраці!».

«А ти підіймися і надавай!». — швидко друкую та відправляю, щоб не встигнути передумати. Усміхаюся екрану і тягнуся за шампанським. Роблю звук голосніше, лягаю на підлогу.

Не прийде. Мене сьогодні всі покинули, чим він краще? 

Але усмішка продовжує прикрашати обличчя. Усередині стає тепло. Це від шампанського, напевно.

Здригаюсь, коли квартиру пронизує гучний звук дзвінка. Підводячись на ліктях, примружено роздивляюсь коридор. Невже це Матвій?

_________
Матвій? Чи все-таки Єфим зрозумів який він ідіот. Бо якщо там Матвій навряд чи він відступиться. На вашу думку, хто там?