Трагедії - Евріпід
Готуйтеся, Агаво, й доні Кадмові, -
Ось юнака проваджу на жорстокий бій,
Де я і Бромій будуть переможцями,
Ну, а про інше - із подій перебігу.
Відходять.
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа
Гей же, у гори мчіть, Лісси скажені пси:
Кадмові доньки там Вакха вшановують.
От і зверність їх шал проти підглядача,
Що, збожеволівши, жінкою вирядивсь!
980] Мати найпершою спостереже його -
Що на горбі принишк, а чи на дереві,
Й гукне подругам: «Агей, хто ж то з Фів
Потай за нами біг борами, горами?
Хто дав життя йому? Ні, не з жіночої [420]
Крові на світ прийшов: може, левицею
В Лівії зроджений, може, - Горгоною?..
Прийди, о меченосна Справедливосте!
Злочинцю вістря в горло вбий!
Проти закону став, проти богів пішов,
990] Він, Ехіона син,
Що з землі проріс.
Антистрофа
Гнаний зухвалістю протиприродною,
Вже він туди спішить, де шануватимуть
Буйні кадміянки Вакха з Семелою.
Квапиться в гори він, шалом осліплений,
Йде проти величі неподоланної.
Тільки розсудливий горя не знатиме,
Серцем схиляючись до небожителів.
Не мудрувати слід -жити у мудрості,
1100] В доброзвичайності - день а чи ніч іде.
Що проти звичаїв, - те відкидаючи,
Тим, що на небі, я, скромний, служитиму.
Прийди, о меченосна Справедливосте!
Злочинцю в горло вістря вбий!
Проти закону став, проти богів пішов
Він, Ехіона син,
Що з землі проріс.
ЕПОД
Биком стань, Вакху, стоголовим змієм звийсь.
Дико, мов лев, рикни,
1110] Що в очі б'є пломенем.
Підстережи того, хто на менад завзявсь, -
І, всміхнувшись, накинь
На кривдника згубну сіть!
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Вбігає другий вісник.
ВІСНИК
Прославлений в Елладі доме Кадмовий -
З Сідону старця, що колись тут висіяв
Зміїні зуби й земнородний рід пожав!
Хоч раб я, - твою долю все ж оплакую,
Бо хто сумлінний, той і співчуватиме. [421]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ну що там?.. Од вакханок новина якась?
ВІСНИК
1020] Пентей загинув щойно, Ехіона син.
ХОР
Яка ж велика твоя сила, Бромію!..
ВІСНИК
Що чую?.. Ти радієш?.. До душі тобі
Біда, що сколихнула дім володаря?..
ХОР
На лад чужий, чужинка, бога славлю я:
Бо не тремчу вже, не боюсь у путах буть.
ВІСНИК
Гадаєш, списа взять у Фівах нікому?
ХОР
Фів не лякатимусь:
Бромій - велитель мій.
ВІСНИК
Хай так, та не годиться, коли в іншого
1030] Стряслась біда велика, веселитися.
ХОР
Розкажи-но ти, що ж то сталося
З лиходієм тим, що лихе творив?
ВІСНИК
Минувши Фіви й дальші їх околиці,
І течію Асопа, хутко стали ми
По схилах Кітерона підніматися -
Пентей, позаду - я йду, за володарем,
Попереду - чужинець, супровідник наш.
Так от спочатку ми принишкли в заростях, -
Ні шурхоту, ні слова, - аби з засідки
1040] Ми бачили їх, нас же - щоб не бачили.
Посеред скель - долина в соснах тінявих,
Орошена струмками. Глядь - на схилах там
Сидять вакханки, милим ділом зайняті:
Одні взялись за тирси - знов обмотують
Витким плющем їх; інші, мов кобилиці,
Коли ярмо з них різнобарвне скинути,
Лункими Вакха славлять переспівами.
Пентей нещасний, їх не помічаючи, -
«Звідсіль, - сказав, - чужинцю, хоч силкуюся,
1050] Менад не вгледжу. От якби на пагорб той
Піднятись чи на верх ялиці вилізти, - [422]
Діла їх сороміцькі б оглядати міг!»
Тут чуда й почалися: взяв чужинець наш
Ялицю за вершечок, що до хмар сягав,
Та й ну додолу гнути - стовбур випнувся,
Мов лук, або мов обід, що стає таким,
Згинаючись по колу, - заокругленим.
Ось так і чужоземець аж до ніг нагнув
Гірську ялицю - праця не для смертного!
1060] На верховіття посадивши владаря,
Став легко відпускати, щоб цікавого
Верхів'ям не підбило, наче пращею.
І знов до неба виструнчилось дерево,
А на вершечку, мов їздець, - господар мій.
Скоріш його уздріли, аніж він уздрів:
Лиш появився на шпилі зеленому -
Дивлюсь - нема чужинця, тільки голос чуть,
Немов з ефіру, - так мені здавалося, -
Грімкого бога: «Ось він, я привів того,
1070] О молодиці, хто й мене бере на сміх,
І мої свята, - хай він буде скараний!»
Заледве мовив - струм вогню священного
Принишклу землю з небом поєднав на мить.
Ефір затихнув, шелестливий гай завмер,
Ні звірини, ні птиці ти б не вчув тоді.
Не втямивши слів бога, позривалися
Жінки на рівні ноги... Озираються...
Тут заклик повторився. Голос Бромія
На цей раз упізнавши, доні Кадмові
1080] Рвонули з місця. Голуби стрімливо так
Не линуть, як менади в біг пустилися:
Попереду - Агава, слідком сестри дві
Й весь гурт; яри долали, бистрину рвучку,
В нестямі, духом бога заполонені.
Пентея на ялиці запримітивши,
Із скелі, мов із вежі, в нього брилами
. З розгону, скільки сили, стали кидати,
Й гілки летіли в нього, наче ратища,
Повітрям тирси пролітали з посвистом,
1090] Але всі їх старання були марними:
Не досягали цілі - надто високо
Сидів нещасний, що робить не знаючи.
Гілляками, що з дуба наламали їх,
Підважувать ялицю почали тоді,
Гілляка ж - не залізо: не вдавалося.
І тут Агава: «Нумо, в коло станувши,
Візьмімося за стовбур - і спіймаємо
Он того звіра, щоб не розголошував
Священних таїнств. Безліч рук приклалося
1100] До деревини - і з корінням вирвали.
Як високо сидів він - так ізвисока [423]
Упав, мов лантух, на все горло зойкнувши,
Бо зрозумів одразу, що в біду попав.
До вбивства спершу мати, жриця, кинулась.
А той, пов'язку з свого чуба скинувши, -
Щоб, сина вздрівши, од убивства втрималась
Агава, - зойкнув, скронь її торкаючись:
«Я син твій, кого в домі Ехіоновім
Ти народила, я - Пентей твій, матінко!
1110] Зласкався! Хай я винен, - не вбивай за це,
Молю, свою дитину, сина рідного!»
Запінившись, очима дико водячи,
Чуття не пригадавши материнського,
Та повнилася Вакхом - не схилив її.
Обіруч за лівицю нещасливого
Вхопивши, в бік ногою міцно вперлася, -
І став умить безруким: їй Діоніс дав -
Сама б цього не втяла - силу рук таку.
Іно й собі, звідсіль підбігши, тіло рве,
1120] А звідти - Автоноя; всі гурмою тут
На нього впали. Неймовірний крик піднявсь:
Той стогне, поки може, поки дух ще є,
Менади - завивають. Руку тягне та,
Стопу в сандалі - інша. Так поранили,
Що й ребра видно. Руки окривавивши,
Розкидують
