Трагедії - Евріпід
Строфа
Ахелоя славна дочко,
Цвіте дів усіх, Діркеє!
Ти колись у своїх водах
Сина Зевса прихистила,
Як лишень, з огню стрімкого свою парость
Врятувавши, у стегно вклав батько вишній:
«В моє лоно чоловіче
520] Йди, - гукнув він, - Дифірамбе!
Хочу я, щоб цим іменням
Величали тебе Фіви».
То чому ж ти, о блаженна,
Вінценосним хороводам
Супротивишся, Діркеє?
Що ж цураєшся, тікаєш?
Соком Вакха присягаюсь, [405]
Що в п'янкому виногроні, -
Прийде час -
530] Бромі я славить будеш.
Антистрофа
О, яку ж то люту вдачу
Нам являє зросле з ниви
Плем'я - пагін Ехіона,
Одного з-між земнородних, -
Володар Пентей! Не муж він, не людина -
Дикий велет, що в нестямі на богів став!
Він мене, служницю Вакха,
В одну мить заб'є у пута.
А мого провідця-бога,
540] Що до танців буйних кличе,
Вже в глуху в'язницю кинув.
Глянь, Діонісе, могутній
Сину Зевса! Найвірніші
Твої слуги - в небезпеці.
Поспіши з Олімпу, й тирсом
Потрясаючи злотистим,
Усмири
Згубну зухвалість мужа!
ЕПОД
Де ж, Діонісе, ти нині
550] Водиш гурт свій тирсоносний?
Де звір'ям багата Ніса,
Чи по скелях корікійських?
Може, в заростях-печерах
Олімпійських? Там, бувало,
Задзвенівши на кітарі,
Гуртував і диких звірів.
О Піеріє блаженна!
Вакх тебе шанує, Евгій,
560] Спраглий танців, приведе він
Рій вакханок, подолавши
Бистрий Аксій, гнучкостанних
Приведе й менад, а далі -
Буде Лідій, годувальник
Люду смертного: цю землю,
Здавен-давна славну кіньми,
Він пречистою водою,
Розливаючи, живить. [406]
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
ДІОНІС
(за сценою)
Агей! Агей!
570] Вчуйте ви клич мій, вчуйте!
Агей, вакханки! Агей, вакханки!
ХОР
О що це? О звідки це
Вакха клич
Долинув до слуху мого?
ДІОНІС
Агей! Агей! Ще раз гукаю
Я, син Семели й Зевса.
ХОР
Агей! Владарю, владарю!
Де ти? Спіши до нас!
Гурт наш веди, Бромію, Бромію!
ДІОНІС
(за сценою)
580] Грізна богине,
Ти, що землею стрясаєш!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ох! Ох!
Скоро Пентея дім од поштовху,
Впавши, геть розсиплеться,
Бо сам Діоніс увійшов.
Славте його!
ХОР
Славимо всі!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Балки, з суцільного каменю тесані,
Гляньте, з опор своїх,
Тріснувши, падають.
590] Бромій ось-ось переможно
Скрикне всередині!
ДІОНІС
(за сценою)
Викреши факел вогню блискавичного!
З димом пусти всі палати Пентеєві! [407]
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ох! Ох!
Чи не бачиш? Пломінь блиснув,
Де священний гріб Семели:
Вбита блискавкою Зевса,
По собі цей блиск лишила.
Ниць, затремтівши, менади, попадайте,
Ницьма - на землю всі!
600] Весь цей палац розметає володар ваш -
Зевса й Семели син.
З охопленого полум'ям палацу виходить Діоніс.
ДІОНІС
Жони Азії, чи справді, налякавшись, тут же ви
Впали ницьма? Здогадались, що Пентеєве гніздо
Вакх потряс? Та підніміться, мої подруги, з землі,
Збадьоріться! З тіла трепет, що від остраху, женіть!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Найсвітліший проводарю наших свят, Діонісе!
Як тебе я радо бачу, самотою втомлена!
ДІОНІС
Впали духом ви, напевно, як лише потрапив я
У похмурий дім Пентея, у в'язницю, де пітьма?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
610] Звісно. Хто б мене підтримав, якби ти в біду попав?
Як ти вирвався, одначе, з рук безбожника того?
ДІОНІС
Сам себе звільнив я легко, без найменшого труда.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та хіба міцним мотуззям рук тобі він не зв'язав?
ДІОНІС
Уявляв лишень, що в'яже, а насправді - не торкнувсь,
Так-то з нього, нечестивця, я собі пожартував.
А бика найшовши в стайні, бувши певен, що то я,
Сам із запалом він тут же ноги став йому в'язать,
Аж рясним укрився потом, губи геть собі скусав,
Паленіючи од люті. Я ж - сидів там поблизу
620] І дивився преспокійно. А тим часом Вакх наспів -
Дім потряс і на могилі материнській запалив
Пломінь буйний. Той подумав, що то дім його в огні,
Й заметався; вже й з водою бігти слугам повелів.
От вони й заметушились, але марним був їх труд.
Та здалось Пентею раптом, що я втік. І кинувсь він,
Темний меч свій оголивши, в сіни. Бромій на ту мить - [408]
Так я думаю - в подвір'ї привид, образ мій, створив,
Той - на нього: став повітря - бо ж нікого не було -
Протинать мечем раз по раз, а гадав - мене січе.
630] Окрім того, й інші біди Вакх йому ще вготував:
Повалив палац. Упали й мої пута, що його
Найболючіше вражали. Все це бачачи, Пентей
Меч свій випустив з правиці, обімлів. Людині йти
Проти бога - це безглуздя. З дому, бачите, до вас
Я прибув без хвилювання; що мені отой Пентей?
Та стривайте! Наче кроки... Зараз вийде він у двір.
Що ж то нам, цікаво, скаже після тих подій усіх?
Мого спокою не зрушить, хоч який би лютий був.
Хто розумний - незворушність має завжди берегти.
ПЕНТЕЙ
(вибігаючи з палацу)
640] Прокляття! Той чужинець, хоча зв'язаний,
Усе-таки звільнився - з-перед носа втік!
Гей-гей!
Та що це?.. Ось він! А ти як, негіднику,
Надворі опинився? Як ти вийти зміг?
ДІОНІС
Постій! Не гарячися. Це - насамперед.
ПЕНТЕЙ
Ти як діставсь на волю? Адже в путах був?..
ДІОНІС
Казав я: «Мене звільнять». Ти не чув хіба?
ПЕНТЕЙ
І хто б це міг звільнити? Знову загадки...
ДІОНІС
Хто виплекав для смертних виноград виткий.
ПЕНТЕЙ
Цей винахід не слава, лиш ганьба одна.
С слугам)
650] Всі брами доокола зачинить велю!
ДІОНІС
Ну й що? Чи стіни - перешкода богові?
ПЕНТЕЙ
Розумний, а де треба - бракне розуму.
ДІОНІС
Я саме там розумний, де ним бути слід. [409]
А втім, послухай, чим тебе порадує
Із гір прибулий вісник. Я стоятиму
На місці: будь спокійний - не втечу тобі.
Входить вісник.
ВІСНИК
Владарю Фів, Пентею! Я прибув сюди
З гірського Кітсрону, де верхи стрімкі
Постійно грають білиною сніжною.
ПЕНТЕЙ
660] Яку ж то вість несеш ти, поспішаючи?
ВІСНИК
Побачивши вакханок, що з околиць тих
Майнули, білостопі, шалом пройняті,
Тебе й все місто я прийшов звідомити,
Владарю, про їх вчинки, гідні подиву.
Та мушу знати: чи відверто мовити
Про все цс, а чи бути обережнішим?
Бо надто вже гнівливий і нестримний ти,
Володарю, і владні твої звичаї.
ПЕНТЕЙ
Усе казати можеш - не каратиму:
670] Не випадас, вчувши правду, гніватись.
Що більше жахів про вакханок чутиму,
То більше чужоземець той поплатиться,
Хто до цього мистецтва залучив жінок.
ВІСНИК
Ранкове сонце, розіславши промені,
Вже гріло землю. Трав'янистим пагорбом
На
