Трагедії - Евріпід
Аж глядь - жінок три юрми; серед першої
Впізнав я Автоною; твою матінку,
Агаву, - в другій; з третього - Іно була.
680] Усі ще спали вільно: ті вмостилися
На гілля сосон, іншим було постіллю
Дубове листя; скромно тут же й голову
З них кожна прихилила. А ти кажеш нам,
Що, од вина та флейти глузд утративши,
Гасають десь по дебрях за Кіпрідою.
Та ось серед поснулих піднялась нараз
Агава, твоя мати, й ну будити їх -
Коров рогатих, видно, вчула мукання.
Зметнулися на ноги, як лиш сон з очей
690] Попроганяли; дивували скромністю -
І молоді, і старші, й незаміжні ще.
Волосся спершу по плечах пустили всі, [410]
Небріди підстібнули; лані бистрої
Плямисту шкуру пов'язали зміями,
Що їм лизали щоки мирно й лагідно.
Хто сарненя до лона, хто вовча тулив,
Щоб молока поссали білосніжного,
Бо груди набрякали в тих, що дома десь
Дитят лишили. Всі плющем прибралися,
700] Квітучим тисом, листям дуба скельного.
Одна об камінь тирсом, бачу, вдарила, -
Й волога заструмила звідти росяна;
Встромила в землю інша - з того отвору
Вином буйновеселим тут же бризнув бог.
Котра жадала молока поживного,
Дряпнула злегка землю пальця кінчиком -
І біла цівка грала. Рясно мед спливав
Солодкістю із тирса плющоносного.
Якби ти був там і ті чуда бачив би, -
710] Молився б тому богу, що ним нехтуєш.
Посходились ми, хто корови й вівці пас,
Аби про всі ті речі, гідні подиву,
Порозмовляти спільно, що й до чого тут.
Один із нас, бувалець на язик меткий,
До всіх звернувся: «Ви, що живете отут,
На тих горбах священних, - нум піймаємо
Агаву, що в юрмі тій, між вакханками, -
Володар буде вдячний!» Ми погодились.
Засаду влаштували, причаївшись там,
720] у заростях. Вакханки всі в домовлену
Годину тирсом потрясли - до танцю знак.
«Іакху!» -клич почувся. Далі: «Бромію,
Нащадку Зевса!» І гора, й звірота вся
Прокинулися, ожило все, зрушилось.
Агава - побіч мене опинилася.
Я, ловлячи нагоду, з чагаря того,
Де приховався, вмить на неї виплигнув.
Та в крик: «Гей-гей, за мною, гончаки мої!
Ловці на нас напали! Гей, за мною всі
730] Мерщій, правиці тирсами озброївши!»
Ми - врозтіч. І немарно: забарилися б -
Усіх розшматували б. Голіруч вони
Напали враз на стадо, що там паслося.
Одні - телицю тягнуть, горду вименем,
І та реве натужно, окривавлена;
А ті - коров шматують і розтягують:
Там бік ти б міг побачить, там - розщеплені
Копита; з сосен м'ясо свіже куснями
Звисає, і на землю з нього кров струмить.
740] Бики, такі вже люті й скорі вдарити
Рогами, повалилися під безліччю
Дівочих рук - усі там на землі лежать. [411]
І швидше шкуру й м'ясо обдирали з них,
Аніж би оком ти змигнув володарським.
Та ось, мов птиці, що в повітря злинули,
Вони помчали до Асопа - нивами,
Що Фівам колосисте жниво зрошують;
У Псії, в Ерітри, що прослалися
Під Кітероном, - дико мчав навалою
750] Загін вакханок; пустка після них була:
Захоплювали й діток. Що взяли собі
На плечі, те трималось, неприв'язане.
Й на темну землю жодна річ не падала -
Ні мідь, ані залізо. Несли полум'я
В волоссі, й не пекло їх. Люд, розгніваний
Грабунком тим, до зброї, врешті, кинувся.
Та марно! - ми й очам своїм не вірили:
Менад не брало гостродзьобе ратище.
Самі ж, зелені тирси з рук пускаючи,
760] Всіх зранювали. Од жінок (ганьба яка!)
Мужі тікали: не інакше - бог сприяв.
І знову, звідки вийшли, - прибули туди,
Де бог для них джерела з-під землі добув.
Омили кров, а змії - запопадно їм
Вилизували щоки, шию, тіло все.
Тож цього бога, хто б не був він, владарю,
Впусти до міста, бо в усьому славний він,
А ще чував я: бог цей люду смертному
Лозу дав виноградну - проти горя лік.
770] А без вина й Кіпріда б нас не вабила,
Й повік не знали б насолоди жодної.
Вісник відходить.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Боюсь відверто мовить до володаря,
Скажу, одначе: серед небожителів
З Діонісом нікому не зрівнятися.
ПЕНТЕЙ
Все ближче, мов пожежа, насувається
Менад зухвалість, це ж ганьба Елладі всій!
(До слуги).
Гей ти, не гайся! До воріт Електриних
Біжи! Важкооружні хай спішать сюди,
І кінники, і піші - із щитом легким,
780] І ті, що тятивою раз у раз дзвенять,
Стрільці із лука: на вакханок підемо
Війною. Всьому край є: де ж це бачено,
Щоб од жінок покірно хтось терпів таке?
Слуга відходить. [412]
ДІОНІС
Не слухаєш, Пентею, добрих рад моїх,
Ще й грубіяниш, та в останній раз кажу:
Вгамуйся і на бога піднімать не смій
Оружжя: Бромій не дозволить вигнати
Вакханок з гір, де буйно святкуватимуть.
ПЕНТЕЙ
Ти ще повчаєш, із в'язниці вирвавшись?..
790] Гляди, щоб я іще раз не скарав тебе.
ДІОНІС
Вже краще жертву скласти, ніж, дуріючи,
Йти на рожон: людині - з богом бій вести.
ПЕНТЕЙ
Й складу: весь Кітерон омию крівцею
Жінок тих ошалілих - по заслузі їм!
ДІОНІС
Тікать вам доведеться: мідний щит, повір,
Не встоїть перед тирсом - осоромитесь!
ПЕНТЕЙ
Ну й балакун попався! Чи то в путах він,
А чи не в путах - рот не замикається.
ДІОНІС
Ще можна, друже, ще є час владнать усе.
ПЕНТЕЙ
800] А як? Чи своїм слугам слугуватиму?
ДІОНІС
Вакханок сам без зброї приведу сюди.
ПЕНТЕЙ
Ага, вже щось затіяв! Обмануть готов?
ДІОНІС
Своїм мистецтвом хочу врятувать тебе.
ПЕНТЕЙ
Ви змовилися - Вакха вічно славити.
ДІОНІС
Ти правий: в мене з богом є домовленість.
ПЕНТЕЙ
(охоронцям)
Несіть-но зброю! [413]
(Діонісові)
Ти, нарешті, рот закрий!
ДІОНІС
Стривай! Менад у лісі хочеш бачити?
ПЕНТЕЙ
Ще б пак! За це б оддав я купу золота.
ДІОНІС
Чого ж таким бажанням перейнявся ти?
ПЕНТЕЙ
810] Сп'янілих мені прикро було б бачити.
ДІОНІС
І все ж на прикре ти хотів би глянути?
ПЕНТЕЙ
Аякже!.. Сівши тайкома під сосною.
ДІОНІС
Хоч ти прийшов би нишком - тут же викриють.
ПЕНТЕЙ
А й справді. То прийду я, не ховаючись.
ДІОНІС
То ти готовий? Маю вже вести тебе?
ПЕНТЕЙ
Затримка за тобою. Хочеш - вже веди.
ДІОНІС
Ну що ж, тоді в одежу зодягнись тонку.
ПЕНТЕЙ
Навіщо? З чоловіка - стану жінкою?..
ДІОНІС
Побачать чоловіка
