Трагедії - Евріпід

Погнав їх. Вакха танцями вшановувать -

Що то за бог, не знаю, - захотілося.

Серед їх гурту - вщерть вином наповнені

Кратери, а вакханки потай в гори мчать

220] Одна по одній, щоб тому чи іншому

Віддатись; Вакха нібито звеличують,

Насправді - Афродіта полонила їх.

Кількох уже спіймав я; під сторожею

Вони тепер, у путах, - нагасалися.

У горах скоро й інших повиловлюю: [396]

Іно, Агаву, хоч я нею зроджений

Від Ехіона, й матір Актеонову

Спіймаю, Автоною, - закую усіх,

І вмить того шаленства їм відхочеться.

230] До нас ще й ошуст, кажуть, завітав якийсь

Із Лідії мандрівний: злоті кучері

Од Пахощів та мазей аж вилискують,

В очах - іскринки темні: Афродіти чар.

Щодня, щоночі до жінок він горнеться:

До Вакхових обрядів, бачте, хилить їх.

Застукаю в цім домі бабія того -

Не буде вже, волоссям потрясаючи,

Об землю тирсом бити: скручу голову.

Він Вакха богом називати зважився,

240] Мовляв, зашитий у стегно був Зевсове,

А Зевс же і його вбив блискавицею,

А з ним і матір - наклепом розгніваний.

То чи не гідний і зневаги, й зашморгу

Цей гість наш, хто б не був він, найзухваліший?

(Помічаючи Тіресія і Кадма).

І ще он чудо бачу: в шкурі оленя -

Віщун Тіресій: з ним - мій дід по матері

Із тирсом - сміх і горе! - напідпитку йде...

Отямся! Аж мені за тебе соромно,

Старого!.. Так і будеш із плющем отим

250] На сивині та з тирсом у руці тремкій

Робити з себе дурня - Вакха славити?..

(До Тіресія).

Твоя робота!.. Фівам накидаючи

Нового бога, при жертвоприношеннях

Живитись хочеш, за птахами стежити.

Якби не вік похилий - між вакханками

Сидів би й ти у путах - за впровадження

Обрядів згубних!.. Вже як за гостиною

Жінкам дають п'янкого виногрона сік,

Там чистого обряду надаремно ждать.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Богів і Кадма, друже, не соромишся,

260] Хто покоління земнородних висіяв?..

Отак свій рід ганьбиш ти, Ехіона син?

ТІРЕСІЙ

Коли для мови трапиться розумному

Ще й добрий привід - добре говоритиме.

Язик і в тебе звинний, та й слова твої -

Як у розумних, лиш нема в них розуму.

У кого звага й влада та ще й мови дар,

Але без глузду, - громадянин кепський він. [397]

Той бог новий, що з нього насміхаєшся,

Таку в усій Елладі славу матиме,

270] Що й не сказати. Два, юначе, в світі є

Начала вищі. З них - Деметру першою

Назву; її ж Землею ще йменуємо.

Суху поживу смертним подає вона;

Семели син - вологу з грона винайшов

І людям (дар не менший) для споживку дав.

Нещасних од страждання того грона сік,

Як тільки його вип'ють, тут же звільнює;

Він сон дарує, забуття турбот важких,

Щоденних; найсолодше в ньому зцілення.

280] Богам, хоч бог він, молитовно ллють його.

Й чимало з цього смертні мають користі.

Смієшся, що дитям був Вакх у Зевсове

Стегно зашитий. В чім тут річ - пояснюю:

Лиш Зевс дитя з-під блискавиці вихопив

І на Олімп доставив, Гера стрімголов

Із неба скинуть його мала; Зевс, однак,

їй перешкодив гідним бога способом:

З ефіру довколоземного часточки

Створив подобу Вакха і в заставу дав

290] Ревнивій Гері. З часом чутка в люд пішла,

Що батько вставив сина у стегно своє.

Ось так, перекрутивши те, що в Гери Вакх

Був у заставі, люд цю байку вигадав.

А бог цей - віщий. У вакхічнім запалі,

У божевіллі скільки прозорливості!

А вже як заполонить чиєсь тіло він, -

Той сам майбутнє в шалі провіщатиме.

Наш бог і від Ареса запозичив щось:

От військо часом у рядах, озброєне,

300] Ще й списа не торкнувши, затремтить, бува.

То це на нього сам Діоніс шал нагнав.

На стрімчаку двоверхім, що над Дельфами,

Колись побачиш: як у сяйві факелів

До танцю тирсом він об землю битиме -

На всю Елладу славний. Тож повір мені,

Пентею: влада ще не все вирішує.

Не стій же на своєму, не заводь себе

В оману! Краще бога у свій край прийми,

Вшануй приносом, веселись, увінчаний.

310] Щодо жінок. До блуду не Діоніс їх

Схиляє. Це природа в кожнім випадку

Жінкам дає пораду, як поводитись.

Так ось: котра цнотлива, та блудницею

Не стане й під час свята найгучнішого.

Ти радий - чи не правда? - як ім'я твоє

Всі люди славлять, дім твій облягаючи.

І Вакхові так само милі почесті. [398]

Отож ми з Кадмом, хоч його на сміх береш,

Вінки з плюща надівши, танцюватимем -

320] Хай сивочолі - у танок же треба йти!

І не намовиш - з богом не боротимусь!

Твій шал найгірший: ані злікувать його,

Ні жити з ним не зможеш, одурманений.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Цим словом не соромиш Феба віщого,

А Бромія шануєш, бо розумний ти.

КАДМ

Не знехтуй, сину, радою Тіресія:

Живи, як ми, з законом, а не поза ним.

Повір, твій розум нині став нерозумом.

Ну хай не бог він, а ти все ж назви його

330] Безсмертним: можна б і збрехати з гідністю -

Семелі була б радість (бога все-таки

Зродила!), й рід наш мав би чим пишатися.

Забув про Актеона, як загинув він? -

Загризли кровожерні власні пси його:

За гордість поплатився, бо вважав себе

Ловцем, од Артеміди знаменитішим.

Лякайсь такої долі! Дай чоло плющем

Тобі звінчати - Вакха йдімо славити!

ПЕНТЕЙ

Посмій лише торкнутись! Хочеш - сам дурій,

340] Мене ж у те болото не затягнеш ти.

А за безглуздя, за оте затьмарення

Поплатиться твій вчитель. Гей, прислужники!

Бігцем хто-небудь - ген, де пересиджує

Птаховіщун той! Геть усе зруйнуйте там

І розметайте, а стьожки вітрам лишіть

І буревіям - буде чим побавитись!

Ось цим йому дошкулю найболючіше.

Хто залишився - в місті нумте вислідіть

Того чужинця-бабія, що хворістю

350] Новою наші сім'ї розладнати взявсь.

А зловите - в кайдани і сюди ведіть:

Закаменуєм тут же: перед смертю ще

Хай бачить, як у Фівах годять Вакхові.

ТІРЕСІЙ

Нещасний! Що говориш - сам не відаєш.

Був нерозумний - божевільним став уже.

(До Кадми).

Ходімо, Кадме. Бога все ж молитимем

За нечестивця, хоч він так озлобився,

Й за місто, щоб якого зла не трапилось. [399]

Ходи ж, плющем обвиту взявши палицю,

360] Підтримувати будем один одного,

Щоб ми не впали (був би