Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
МАТИ: Щоб тебе мати скинула!
БАТЬКО: Щоб тебе батько задушив!
МАТИ: Щоб ти дитини власної не мав!
БАТЬКО: Щоб тебе діти вигнали!
МАТИ: Щоб діти тебе вдушили!
БАТЬКО: Щоб діти тебе осліпили!
ГЕНРИК: Усунути тих пияків, які надудлилися батьком і матір’ю! А я тверезий!
Харцизяки підходять до Батьків.
БАТЬКО: Генричку!
ГЕНРИК: Ну що таке?
БАТЬКО: Генричку...
Генричку, Генричку, я визнаю, що ти мене позбавив короля... але... преці я батьком тобі є... як той казав і теє... — хоч батька ти мене не позбавляй, а то земля розтріскається на дрібні кавалки з тріскучим тріскотом...
ГЕНРИК: Батько таке саме всевладдя, як король. Хіба не можеш ти казати від імені приватної особи? Невже завжди ти мусиш зодягати на себе титули якісь? Я хочу спати. Заберіть їх.
БАТЬКО:
Словами цими
Ти прочиняєш брами страшному лиху,
Що сапає в самій безодні... Боже...
МАТИ: Змилуйся...
КАНЦЛЕР: Над нами, грішними... (Витягає газету з кишені.) Війна!
ГЕНРИК: Що-що? Яка війна?
КАНЦЛЕР: Я тільки-но отримав цю газету.
Тиша.
Віддалений гарматний постріл.
ГЕНРИК: А й справді: там стріляють.
БАТЬКО: Еге ж, за лісом начебто...
Атмосфера паніки.
МАТИ: Йой, ліпше спакувати клунки.
КАНЦЛЕР: У разі чого можемо зійти до льоху.
БАТЬКО: Та артилерія ще квіточки. Найгірше гази. То тре припасів наскладати... (До Матері.) Купи, що вдасться, позаяк замкнуть усі крамниці.
МАТИ: Десь я ті протигази мала... але де? Десь мала я ті протигази, але геть-чисто забула... в якій шухляді...
Паніка наростає.
Та де ж вони лежали в мене?
Постріл.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Ближче.
КАНЦЛЕР: Чи віддасте, Ваше Величносте, якісь накази?
ГЕНРИК: Жодних наказів я не віддам, бо знаю, що це неправда! Усе неправда! Але водночас правда!
Наслухає.
Ого, як б’ють!
БАТЬКО: Що з нами буде? Що з нами теперка буде? Пожога, злидні, ґвалт, митарство і ганьба...
ГЕНРИК: І знову голову морочать!
Якісь фантазії пияцькі! Аж бухає
Від них горілкою! Гей, викинути їх!
БАТЬКО (п’яний):
Гик... Я п’яний... Гик... Най так і буде.
Мені це каже син... Що тут удієш... Але якщо я п’яний,
То поки вкинеш ти мене до льоху, з тобою хочу по чарчині вихилити... Я щось тобі скажу! Таке тобі шепну, що в голову твою це міцно вдарить... Та й тото.
МАТИ (п’яна): Тра-ля-ля...
БАТЬКО:
Ти з нею не женися!
Преці правду казав старий пияк.
Вона... як бак його... блудила з Владзьом у старі часи.
ГЕНРИК: Неправда!
БАТЬКО: А я тобі кажу!
Я не хотів тобі цього казати, бо троха встидно, та зара вже і так усе лихий візьме...
Саме в той день,
Коли вона з тобою заручилась,
Я у кущах їх здибав, у кущах на них наліз,
Ногою в них вступив!
ГЕНРИК: Неправда! А водночас правда!
МАТИ:
Я теж їх здибала,
Як вони лапалися під криницею.
У білий день! І він на ній, ну а вона до нього вся!
До нього, Генику! Ти не женися!
Постріл.
ГЕНРИК: Знову бахає!
БАТЬКО (визираючи у вікно): Військо.
КАНЦЛЕР: Військо.
МАТИ: І всі молодики. Це цуцики.
БАТЬКО: Та цуцики, а вже кривавляться.
МАТИ:
Мій Генику, ти не женися!
Вона до молодих всміхалася.
З молодиками гріховодила!
БАТЬКО:
З молодшими від себе.
Вона кривавилася!
МАТИ:
І під кущем
Або під деревом яким,
Або у житі...
БАТЬКО: Або в льосі!
МАТИ: Чи на горищі.
БАТЬКО: А може, в стайні!
МАТИ: Чи й у стодолі
Або в повітці для возів!
БАТЬКО:
Може, в трусах,
А може, й без!
(Визираючи крізь вікно.)
Гей-гей, як він його там душить, як гнобить і катує,
А зара застромив багнет у нього!
МАТИ: Руїна, згарище!
БАТЬКО: То ліпше заслонити це вікно, бо як вони назирять нас чи світло, можуть заскочити сюди й тоді до нас візьмуться, значицця.
ГЕНРИК:
Нікчемний, пересичений
Своїм пороком старче, і ти,
Що вергнеш з рота печію смердючу,
Вихляста старушенціє...
Я надто був поблажливим,
Пробачливим надміру
До вашої низької пляшки! Але зараз
Пізнаєте ви гнів мій! Геть! Геть! Геть! Я сам!
Закуйте у кайдани їх!
Харцизяки забирають Батька і Матір.
БАТЬКО: Змилуйся!
ГЕНРИК: Я сам собі цей шлюб дам! Я з нею шлюб візьму, я шлюб цей дам собі оцими-от руками! Усе це... п’яна підлотна маячня! Це белькіт! Белькіт!
Покличте врешті наречену! Я хочу обсудити з нею деталі церемонії! Але...
КАНЦЛЕР: Але..
ГЕНРИК: Але...
КАНЦЛЕР: Але...
ГЕНРИК: Але...
Покличте ще мого придворного, отого... Владислава... так... Владислава, мого придворного...
Я мушу
Поговорити з ним... і з нею...
Виходять.
...А зараз ми побачимо, чи поміж них щось є... якщо направду є, то...
Заходить Владзьо.
...Ми запануємо над цим. (До Владзя.) О, Владзю, як ся маєш?..
ВЛАДЗЬО: Та якось так.
ГЕНРИК: Та якось так, ага... ага... та якось так. І я теж якось так! Хіба боюся, що ми влипли в якийсь... скандал огидний...
ВЛАДЗЬО: Мені це байдуже. Я волію це, ніж військо.
ГЕНРИК: Котра година?
ВЛАДЗЬО: Пів до шостої.
ГЕНРИК: А звідки в тебе цей годинник?
ВЛАДЗЬО: А я його в Антверпені купив.
ГЕНРИК: І що там люди кажуть? Здається, війна вибухнула?
ВЛАДЗЬО: Здається.
ГЕНРИК: Але напевне ти не знаєш.
ВЛАДЗЬО: А що тут можна напевне знати? Мені здається, Генрику, що тут нікому не можна вірити... Усе якесь оббріхане та награне...
ГЕНРИК: Еге ж, це несерйозно, власне кажучи... і тут усі вдають самих себе... і брешуть, щоб сказати правду... Це навіть весело... Одначе я вже звик. А ти... чи ти теж трохи... гм... під газом?
ВЛАДЗЬО: Я?
ГЕНРИК: Тут кожен чимось упивається. То я гадав, що, може, й ти... чогось набрався.
ВЛАДЗЬО: Ні.
ГЕНРИК: Чому ж тоді такий сумний?
ВЛАДЗЬО: Я? З чого ти взяв, що я сумний? Та навіть навпаки.
ГЕНРИК (сумно): Ну з виду ні, а як по правді, так... і смуток твій у присмерку таїться... Салют, салют, виходь, виходь!
З’являється Маня.
Ну, і що чувати там?
МАНЯ: Нічого.
ГЕНРИК: Ти добре почуваєшся?
МАНЯ: Так, добре.
ГЕНРИК: Я мушу вам сказати дещо... вам обом... Лиш уявіть, що відколи цей пияцюра вас поєднав тією квіткою, ха-ха, в якусь фігуру чудернацьку, ги, в скульптуру, я не спроможний відігнати враження, що поміж вас щось є... і щось між вами ладиться... ха-ха!
Ха-ха-ха-ха!
Ха-ха-ха-ха! Хіба я знаю що!
ВЛАДЗЬО: І що це означає? Ти ревнуєш?
ГЕНРИК: Ти мовиш це до мене, але для кого мовиш?
ВЛАДЗЬО: Не розумію.
ГЕНРИК: Ти
