Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви добрий син Церкви. [Господь не відлучить вас від своєї пастви за те, що ви грішник.] Та поки ви смиренно не приймете таїнство покаяння, Божа Матір не зможе являти вам свою ласку, як робила це досі... Гадаю, ви це розумієте.
ХУАН ЛУЇС: І скоряюсь. Нині я лише прошу про думку і пораду. Й передусім про відповідь на таке питання: чи треба будь-що намагатися відвернути можливе вбивство?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (сухо): Поясність краще.
ХУАН ЛУЇС: [Прошу зауважити, що] можливо, [я помиляюсь, і] той чоловік не має такого наміру. Це просто підозра [, хоча й обґрунтована]. І також не факт, що йому завжди вдаватиметься водити за носа поліцію чи, якщо теракт буде здійснено, жертва не залишиться живою... Ми не можемо, як одержимі, розглядати всі можливості убивства, які завжди оточують нас.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це софізм. Можливому вбивству завжди треба запобігати. (Освітлюється ліва куліса, і через неї заходить дон Хорхе в неохайному одязі, який останнім часом бачить на ньому Хуан Луїс. Дивне сяйво, яке його оповиває, свідчить про нереальність його присутності. Хуан Луїс, хоча й не бачить його, непокоїться. Дон Хорхе перетинає сцену і з усміхненим обличчям сідає на приступку вітальні, біля Хуана Луїса).
ХУАН ЛУЇС (різко): Бувають певні вбивства, яких не відвернути.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Які саме?
ХУАН ЛУЇС: Убивства на війні. Багато священників їх простили, навіть убивства на нашій громадянській війні... і страти після неї.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви зачіпаєте тему, яка є надто складною для того, щоб ми в неї заглиблювалися. І це не ваш випадок. Зараз вам треба прислухатися до голосу нашого Господа, який вам каже: людське життя є священним.
ХУАН ЛУЇС: Падре, коли я був міністром [при попередньому режимі,] то мав висловити перед главою держави свою думку — «за» чи «проти» я страти засудженого. Ви, мабуть, пам’ятаєте... Чоловік, який плів змови проти нашої безпеки і чий послужний список був жахливий. Був у кабінеті міністрів один колега, який, не злякавшись крижаного погляду Його Превосходительства, посмів відраджувати від виконання вироку. Я виступив за страту. І знаєте чому? Бо мій попередній сповідник сказав мені, що то буде цілюща кара, акт законної оборони нашого миру і нашої віри від темних махінацій червоного Інтернаціоналу... Нині ви би порадили мені те саме?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ні.
ХУАН ЛУЇС: Тоді як я можу знати, яким є голос Бога? (Дон Хорхе тихо сміється).
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я не судитиму того мого брата во Христі, який був вашим сповідником... Ви знову говорите мені про інші часи. Усі ми є сліпими грішниками... Нині я скажу вам без найменшого внутрішнього сумніву: якщо ви підозрюєте, що хтось збирається позбавити іншу людину життя, то мусите цьому завадити.
ХУАН ЛУЇС (стишує голос): Чому вчора убитим був лише червоний, а нині ним буде генерал, чи я сам?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (суворо): Це кажете ви, а не я!
ХУАН ЛУЇС: Вибачте. Я знервований. Чи не могли б ви ще вислухати мій найсильніший острах?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Кажіть.
ХУАН ЛУЇС: [Ви знаєте, що] мій шлюб майже розпався. Я [роблю все можливе, щоб запобігти цьому:] обожнюю свою дружину і не хотів би, щоб наш союз зазнав краху, як це сталося у стількох пар, які називають себе католиками.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: І це дуже добре. Цілісність християнської родини треба захищати за будь-яку ціну — во благо нашої віри і суспільної стабільності.
ХУАН ЛУЇС: За будь-яку ціну?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: У вас є сумніви?
ХУАН ЛУЇС: Падре Ансельмо, якщо я донесу на того чоловіка, його схоплять на місці злочину і він поквитається зі мною, розголосивши ті дрібниці, які він про мене знає, Хулія мене покине.
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Як ви можете це знати напевне?
ХУАН ЛУЇС: Я знаю, що кажу! [Вона вже не бажатиме жити зі мною.] А я не хочу втратити її цілком. (Коротка пауза). Що ви мені порадите? (Священник міркує, збентежений). Чи повинен я рятувати мій шлюб, те, що від нього лишилося, чи мушу рятувати незнайомця і зруйнувати свою сім’ю? (Коротка пауза). Але не факт, що замах буде, як і те, що навіть якщо він буде, держава зруйнується...
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Сину мій...
ХУАН ЛУЇС: Я запитаю вас по-іншому! Чи мушу я рятувати життя якогось генерала чи політика, яким, можливо, нічого не загрожує, і зруйнувати життя Хулії і моє, чи зберегти те, що можна, від мого союзу з Хулією ціною лише ймовірної смерті? Якою є відповідь, падре? (Падре Ансельмо вагається з відповіддю). Я звірю вам думку, яка ще більше мене мучить. Аби захистити те, що лишилося від мого родинного вогнища, аби, можливо, зберегти його, чи не повинен я сповідатися їй — їй, а не вам — і безстрашно прийняти її презирство? І потім, лише потім, наказати, аби за моїм другом стежили?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Сповідатися їй — не думаю, що я можу це порадити.
ХУАН ЛУЇС: Такою є відповідь Церкви?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я утримаюся від того, щоби бути речником Церкви в такій делікатній справі. Це лише моя відповідь: відповідь ще одного грішника. Людська любов є недосконалою... Не мудро показувати нашу нікчемність людині, яку ми любимо [; гадаю, розсудливіше було б мовчати і таким чином зберегти рештки взаємної поваги. Абсолютною є лише любов Бога, бо завдяки їй ми доходимо святості... Йому і лиш йому ми мусимо зізнаватись у наших найгірших гріхах... Бо ніхто, лише Він, може і вміє нас прощати]. Будьте ніжні зі своєю дружиною, але не руйнуйте в її очах чистий образ вашого супружного авторитету. Саме так ви зможете краще обронити те нещасне кохання, яке все ще жевріє між вами... Захищайте свій шлюб, поки можете.
ХУАН ЛУЇС: Навіть якщо він зазнав фіаско?
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Завжди є надія. Господь допоможе вам обом.
ХУАН ЛУЇС: Хай він допоможе нам усім. Бо якщо я добре зрозумів ваші слова, заради збереження свого шлюбу я мушу утриматися від повідомлення в поліцію про можливий, але не безсумнівний теракт. (Дон Хорхе встає).
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (не дивлячись на Хуана Луїса). Спитайте у своєї совісті, сину мій. І пробачте, що не відповідаю вам точніше. Та позаяк ви не хочете розповісти мені все...
ХУАН ЛУЇС: [Гадаю, я вже сказав надто багато]. (Встає). Пробачте, що потурбував вас, падре. (Священник встає. Хуан Луїс цілує йому руку. З’являється світло у вітальні. Хулія і Крістіна сидять біля круглого столика з телефоном).
ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Приходьте, коли захочете... висповідатися по-справжньому. Але спитайте
