Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
ІЗА: Що відбувається?
ЦИПРІАН: Ти лише глянь, принце, зі сміху можна впасти!
ЦИРИЛ: Тихо-тихо, послухаймо, про що вони говорять.
ПЕРША ТІТОНЬКА: Сядьмо отут, на лавці. Чи бачиш ти, дитя моє, отих молодиків?
Івона мовчить.
ДРУГА ТІТОНЬКА: Таж усміхнися, усміхнися, дитя моє.
Івона мовчить.
ПЕРША ТІТОНЬКА: Чому так мляво? Чому ти, дитя моє, так мляво усміхаєшся?
Івона мовчить.
ДРУГА ТІТОНЬКА: Вчора ти знову не мала успіху. Нині ти знову не маєш успіху. Завтра ти знову не матимеш усміху. Чому в тобі так мало спокусливості, моя люба? Чому в тобі немає ані краплини сексапільності? Ніхто на тебе й глянути не хоче. Правдива кара Божа!
ПЕРША ТІТОНЬКА: Ми вклали весь заощаджений гріш, справили тобі цю сукню в квіточки. Ти не можеш на нас нарікати.
ЦИПРІАН: А це що за птиця? Ото потвора!
ІЗА (обурено): Ну-ну, чому одразу потвора?!
ЦИПРІАН: Мокра курка! Вона — незадоволена!
ЦИПРІАН: Плакса! Масло масляне! Ходімо, продемонструємо їй нашу зневагу! Дамо їй по носі!
ЦИРИЛ: Так-так! Треба розтоптати цю набурмосену жалібницю. Це наш святий обов’язок! Іди ти першим, а я слідом.
Проходять із саркастичними гримасами прямо під носом в Івони, а потім вибухають сміхом.
ЦИПРІАН: Ха-ха-ха! Перед самим носом!
ІЗА: Облиште її — це безглуздо!
ПЕРША ТІТОНЬКА (до Івони): Бачиш, на що ти нас наражаєш.
ДРУГА ТІТОНЬКА: Вона наражає нас тільки на посміховисько. Кара Божа! Гадала, що хоч на старвік, коли я вже виконала всі свої жіночі обов’язки, уникну посміховиська. Зістарилась, а далі мушу терпіти глуми через тебе.
ЦИПРІАН: Ти чуєш? Тепер вони дають їй прочуханки. Ха-ха-ха, так їй і треба! Гарно їй всипте!
ДРУГА ТІТОНЬКА: Знову з нас сміються. Піти не можна, бо тоді сміятимуться за спиною... А якщо лишитися — сміються прямо в ніс!
ПЕРША ТІТОНЬКА (до Івони): Чому ти вчора на танцювальному вечорі навіть ногою не ворýхнула, любе дитя?
ДРУГА ТІТОНЬКА: Чому ніхто тобою не цікавиться? Чи ти гадаєш, що нам це приємно? Усі наші самичі амбіції ми вмістили в тобі, а ти... хай би тобі що... Чому ти не катаєшся на лижах?
ПЕРША ТІТОНЬКА: Чому ти не стрибаєш із жердиною? Інші панянки стрибають.
ЦИПРІАН: Ото вже помилка природи! Як вона мене дратує! Шалено мене дратує! Та риба камбала страшенно діє мені на нерви! Піду і перекину лавку! Що ви на це?
ЦИРИЛ: Ні-ні. Навіщо завдавати собі стільки клопоту? Досить показати пальця чи махнути рукою, чи щось у такому дусі. Хай що зробиш у бік такої істоти, це буде знущанням (чхає).
ДРУГА ТІТОНЬКА (до Івони): Бачиш? Тепер на нас чхають!
ІЗА: Не чіпайте її.
ЦИПРІАН: Ні-ні, треба втнути якусь оригінальну витівку. Знаєте що, я вдам кульгавого, й вона сприйме це як натяк на те, що до неї не ходить чаювати навіть пес із кульгавою лапою (хоче підійти до лавки).
ПРИНЦ: Стій! Я викину ліпшого коника!
ЦИПРІАН: Ого! Вступаюся з арени!
ЦИРИЛ: А що ти хочеш викинути? У тебе такий вигляд, начебто ти вигадав якусь неймовірну штуку!
ПРИНЦ (сміється в носовичка): Коника — ха-ха-ха, коника! (Підходить до тітоньок.) Панí, ви дозволите представитись? Я Його Високість принц Філіп, син короля.
ТІТОНЬКИ: О-о-о!
ПРИНЦ: Як я бачу, у вас клопіт із цією панянкою. Чому ж вона у вас така апатична?
ПЕРША ТІТОНЬКА: Лихо! Вона має якусь органічну недостатність. У ній занадто лінива кров.
ДРУГА ТІТОНЬКА: Узимку вона брезкне, а влітку протухає. Восени зашмаркана, зате навесні у неї голова болить.
ПРИНЦ: Даруйте, я направду вже не знаю, яку б то пору року вибрати. І на це немає ліків?
ПЕРША ТІТОНЬКА: Лікарі сповістили, що якби вона трохи пожвавішала, якби повеселішала, кров теж почала би в ній жвавіше плинути, і ці недуги минули б.
ПРИНЦ: А чому в такому разі її настрій не поліпшується?
ПЕРША ТІТОНЬКА: Бо в ній занадто лінива кров.
ПРИНЦ: Якби вона пожвавилася, кров почала би плинути жвавіше, а якби кров почала жвавіше плинути, вона пожвавилась би.
Дуже оригінально. Справжнє порочне коло. Гм... Авжеж... Знаєте, що...
ДРУГА ТІТОНЬКА: Ви, принце, звісно, насміхаєтеся з нас. Кожному вільно.
ПРИНЦ: Насміхаюся? Ні, я не насміхаюся. Надто серйозна година для цього. А ви не відчуваєте певного збагачення — певного посилення — певного підхмелення?
ПЕРША ТІТОНЬКА: Нічого ми не відчуваємо, хіба що нам холодно.
ПРИНЦ: Дивно! (До Івони.) А ви — також нічого не відчуваєте?
Івона мовчить.
ДРУГА ТІТОНЬКА: Та що вона там може відчувати.
ПРИНЦ: Бо знаєте, пані, як ви бачите, всім аж-аж кортить щось із вами вчворити. Наприклад, узяти вас на мотуза і бігати або розвозити на вас молоко, або штрикнути вас шпилькою, або передражнювати вас. Ви дратуєте, розумієте, пані, ви немов червона шмата, ви провокуєте. Ха! Існують особи, начебто створені для того, щоби виводити з рівноваги, дражнити, підохочувати й доводити до шалу. Існують такі особи — і кожен має власну. Ха! Як ви тут сидите, як перебираєте отими пальцями, як ви махаєте тією ніжкою! Це нечувано! Це незрівнянно! Це сенсаційно! Як ви це робите?
Івона мовчить.
ПРИНЦ: Ах, як ви мовчите! Як мовчите! А при цьому у вас такий ображений вигляд! У вас чудовий вигляд — гордовитої королеви! Ви така набурмосена і кисла — ах, ці гордощі й ця кислятина! Ні, я шаленію! Кожен має істоту, яка вганяє його в білу гарячку, і ви — моя! Ви будете моєю! Цириле, Ципріане!
Підходять Цирил і Ципріан.
Дозвольте, я вас представлю цій ображеній королеві, цій гордовитій Анемії!
Дивіться, як вона ворушить губами...
Сказала би щось злобливе, але їй, власне, нічого не спадає в гадку.
ІЗА (підходить): Що за дурниці! Облиште її! Це починає ставати несмачним.
ПРИНЦ (різко): А ви гадаєте, що це колись було смачним?!
ЦИПРІАН: Дозвольте вам представитися, пані, — граф Кислим-Кислий.
ЦИРИЛ: Ха-ха-ха! Барон Малокровний! Цей жарт сам по собі такий собі... але до діла.
ІЗА: Годі, годі — не чіпайте цю бідачку.
ПРИНЦ: Бідачку? Ну-ну, не так різко! Не так різко — бо я можу з нею одружитися.
ЦИПРІАН і ЦИРИЛ: Ха-ха-ха!
ПРИНЦ: Кажу вам, не так різко — бо я можу з нею одружитися!
ЦИПРІАН і ЦИРИЛ: Ха-ха-ха!
ПРИНЦ: Годі! І я з нею одружуся! Ха, вона так мене дратує, що я з нею одружуся! (До тітоньок.) Ви ж дозволите, правда?
ЦИРИЛ: Жарт заходить задалеко. Це може скінчитися шантажем.
ПРИНЦ: Жарт? А хіба вона сама, на вашу думку, не є колосальним жартом? Хіба
