Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
КОРОЛЬ: Вона нагадує мені дещо, але про тебе! Про тебе, моя кохана!
КОРОЛЕВА: Про мене?
КОРОЛЬ: Ха-ха-ха, чого ти так дивишся? Дідько-дідько, Малґожато, я зізнаю́cя, що погарячкував, але уяви лише, яка дивна річ: я не можу й зиркнути на цю птицю, щоб мені одразу не спало би в гадку щось про тебе. Я не хотів цього казати, бо це трохи встидно, але коли ти вже запитуєш, я буду щирий. Буває, що одна особа нагадує нам іншу, але, як би то мовити... в оголеному стані. А коли я бачу цю Тюленьку-Телепеньку — як вона рухається... як колупається, як длубається... розумієш, отак якось цямкає всередині себе... тоді одразу щось мені нагадує про тебе, мені миттю навертається на думку така начебто якась... твоя... розхристаність...
КОРОЛЕВА: Вона нагадує тобі мою... що? Розхристаність?
КОРОЛЬ: Саме це! Саме це, що ти маєш тепер на думці! Скажи мені це зараз, ну! Скажи мені — і виявиться, чи ми міркуємо про одне й те саме. Скажи мені на вухо.
КОРОЛЕВА: Ігнацію! Про що ти кажеш?!
КОРОЛЬ: Бо так воно є, моя пані! Отож і ми маємо свої секрети!
КОРОЛЕВА: Ти забуваєшся!
КОРОЛЬ: Я, власне, пригадую! Пригадую! Я вже все собі пригадую! Цюця! Му-му! (Стрімко виходить.)
КОРОЛЕВА: Що це має означати?
Камергер вибігає слідом за Королем.
Королева стоїть, замислена, прикладає пальця до скроні.
Заходить Іза і чепуриться перед дзеркалом.
Припини чепуритися.
ІЗА (присоромлена): Ваша Величносте...
КОРОЛЕВА: Ти безперестанку чепуришся. Відколи ота... ота... бідолашка з’явилася при дворі, ви всі чепуритеся без перерви. Ходи-но сюди, моя панно. Мушу щось у тебе запитати.
ІЗА: Пані...
КОРОЛЕВА: Дивися мені в очі. Зізнайся — чи ти нікому не казала, чи ти не розпатякала кому про... про мої вірші? Зізнайся, ти не втрималась і прохопилася!
ІЗА: Ваша Величносте!
КОРОЛЕВА: Отож нічого не казала? Нікому? У такому разі не знаю, звідки він міг дізнатися. Найпевніше, знайшов під матрацом мого зошита.
ІЗА: Хто, Ваша Величносте?
КОРОЛЕВА: Хіба що так. Тільки так, нічого іншого. Тільки це він мав на думці! Чекай-но — скажи мені щиро, говори зі мною, наче я не є королевою, я тебе тимчасово звільняю від усіх посадових умовностей. Скажи мені правду: коли ти дивишся на Івону, тобі це ні з чим не перегукується? Нічого не спадає в гадку? Якісь асоціації?.. Її хода, наприклад? Її ніс? Погляд і взагалі вся поведінка? Чи це тобі не... нагадує? Чи не гадаєш, що хтось злобливий може пов’язати це з... з... з отими моїми поезіями, в які я, можливо, вклала забагато поезії... моєї поезії... моєї інтимної поезії?.. Ах!
ІЗА: Що? Вашої поезії, моя пані, і... і... Як це?
КОРОЛЕВА: Триклята моя поезія! Цей світ занадто вульгарний! Кляті злети, екстази, маріння і звіряння! Ти не скажеш мені правди! Ха... «розхристана» він сказав... чому «розхристана»? Якби не читав, не сказав би цього — невже оті мої рими були роз...? Огидне слово! Ти не скажеш мені правди! Негайно поклянися, що й не писнеш про те, що я зараз тобі сказала. Поклянися! Поклянися при цих свічках. Тут не до жартів. Поклянися! Тільки без фальшивого сорому. Швидше, на коліна... повторюй за мною: клянуся...
Заходить Принц, слідом за ним Король і Камергер.
ПРИНЦ: Мамо, я хотів поговорити з тобою. О, даруйте.
Я перервав якесь чаклування.
КОРОЛЕВА: Ні-ні, вона мені черевичок поправляла. Я придбала завеликі черевички.
ПРИНЦ: Навіщо король налякав мою наречену?
КОРОЛЕВА: Філіпе, тільки не в такому тоні!
ПРИНЦ: А в якому? У якому, коли мій батько безпричинно накидається і кричить на неї — брутально! Якщо моя наречена ледве не паралізована зі страху. Якщо я не можу відійти на мить, щоби ви не почали виробляти з нею, що вам заманеться? Мені здається, що я спокійний, як ніколи досі.
Заходить Валентій.
Геть, Валентію. Мамо, я хотів поговорити з тобою наодинці.
КОРОЛЕВА: Я згоджуюся говорити на чотири ока, але спершу скажи, що ти хочеш сказати.
Іза виходить.
ПРИНЦ: Я бачу, моя пані, що ти тримаєшся насторожі. Мамо, пробач, що я скажу тобі щось... щось таке, що пролунає доволі чудернацько й ексцентрично. Не знаю, як мені передати це словами. Начебто вона нагадує королю про якісь твої гріхи?
КОРОЛЕВА: Хто тобі таке сказав?
ПРИНЦ: Батько! Він сказав мені, що накричав на неї, бо вона нагадала йому про якісь твої інтимні гріхи.
Заходять Король і Камергер.
КОРОЛЕВА: Ігнацію, що ти наговорив Філіпові?
КОРОЛЬ: Наговорив? Я нічого не наговорював. Він набридав мені, то я йому й сказав. А що? А як? А чому? Я правду сказав. Волію, щоби він набридав тобі, а не мені.
КОРОЛЕВА: Ігнацію!
ПРИНЦ: Зараз... зараз... Ви розумієте, в яку ситуацію мене ставите? Раптово, ні сіло ні впало батько накидається на мою наречену. Накидається на неї, а коли я запитую причину, на що, гадаю, маю повне право, ви кажете такі речі, що невідь-що з цим робити, як до цього взятись. Як це? У матері є гріхи, і тому батько накидається на наречену?
КОРОЛЬ: Так, накидаюся. Я батько-накидатько. А що-що, може, ти гадаєш, що що? Що я з приводу своїх гріхів? Малґожато, чого ти так дивишся? Якщо будеш до мене приглядатися, то і я до тебе приглядатимусь.
ПРИНЦ: Батьки приглядаються одне до одного через мою наречену. Мати до батька, а батько до матері приглядається з приводу нареченої.
КОРОЛЬ: Ну-ну, Філіпку, не роби з тата психопата. Заспокойся...
КОРОЛЕВА: Філіпе, батько рознервувався й відповів тобі абищо, щоби ти не мордував його запитаннями. Не варто довше перейматися цією нісенітницею. Я пропоную змінити тему.
ПРИНЦ: Моя пані, я знаю, що це нісенітниця.
КОРОЛЕВА: Не говорімо про це. Повна нісенітниця!
ПРИНЦ: Щонайнісенітніша нісенітниця. Ба, це таке дурне. Навіть ідіотичне.
Кланяється.
КОРОЛЕВА: Навіщо ти мені кланяєшся?
ПРИНЦ (довірчо): Бо я сам дещо ідіотичний — поряд з нею...
КОРОЛЕВА: Ти ідіотичний?
ПРИНЦ: Складно назвати це інакше. Я не кохаю її. Радо вірю, що ви поводитесь ідіотично і безглуздо поряд з нею, бо я сам так поводжуся — поряд з нею.
КОРОЛЬ: Ну-ну, тільки не дозволяй собі забагато.
Принц кланяється.
Навіщо ти мені кланяєшся, віслюче? Чого?
ПРИНЦ (довірчо): З нею можна все собі дозволити.
КОРОЛЬ: Що? Що? Все? Я нічого собі не дозволяю.
Чого ти хочеш від мене? Камергере... (Задкує.) Теє... Гм... Та що це таке?
КОРОЛЕВА: Філіпе, що означають ці уклони? Припини кланятися!
