Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах

та нескінченну самотність. Він знав, що він добросердий, щедрий на любов, і що колись хтось десь помітить у ньому цю любов і віддячить тим самим. Якось увечері, коли хлопчик сидів біля дерев’яного містка через річку і гоїв свіжі синці, він почув, як по темній брукованій вуличці наближається однокінна підвода. Коли вона під’їхала ще ближче, хлопчик побачив, що їздовий убраний у чорну-пречорну мантію з каптуром, що затінював його грубе лице. Зі страху хлопчик аж затремтів. Здолавши страх, хлопчик вийняв маленький бутерброд, яким збирався повечеряти, і, коли підвода порівнялася з ним, заїжджаючи на місток, показав його їздовому й спитав, чи не хоче той половину. Підвода зупинилась, їздовий кивнув на знак згоди, зліз і якийсь час посидів поряд з хлопчиком, жуючи бутерброд і розмовляючи про се й про те. Їздовий спитав хлопчика, чого той босий, обірваний і самотній, а хлопчик відповів їздовому, що він бідний і живеться йому тяжко. А тоді вгледів, що на підводі громадяться високим штабелем невеликі порожні клітки для тварин, смердючі, з брудною підстилкою. Хлопчик саме збирався спитати, які тварини в них сиділи, коли їздовий устав і сказав, що мусить їхати далі. “Та перш ніж я поїду, — прошепотів їздовий, — через те, що ти був такий ласкавий до старого змученого мандрівника й запропонував йому половину своєї вбогої пайки, я тобі щось дам — щось таке, вартості чого ти поки що не розумієш, але колись, як трохи підростеш, то, думаю, оціниш належно і дякуватимеш мені. Заплющ очі”. Хлопчик зробив, як його просили, заплющив очі, а незнайомець вийняв з таємної внутрішньої кишені своєї мантії довгого, гострого й блискучого різницького ножа, підняв його високо вгору, і з розмаху різонув по хлопчиковій правій нозі, скосивши всі п’ять брудних пальчиків. Приголомшений хлопчик не проронив ні звуку, тільки оніміло дивився вдалечінь, нічого не бачачи, а незнайомець кинув одрізані пальці зграї щурів, що з’явилися в рівчаку, сів на підводу й тихо переїхав через місток, лишивши далеко позаду хлопчика, щурів, річку й темне місто Гамельн».

Катурян дивиться на Тупольського, очікуючи реакції, віддає йому оповідку й сідає на своє місце.

КАТУРЯН: Це про Гамельн, бачите?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Про Гамельн.

КАТУРЯН: Розумієте? Хлопчик — це та кривенька дитина, яка відстала від усіх, коли Щуролов повернувся, щоб забрати з міста дітей. Отак він став кривенький.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я це розумію.

КАТУРЯН: Це такий прийом.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я розумію, що прийом.

КАТУРЯН: Він повернувся по дітей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хто повернувся по дітей?

КАТУРЯН: Щуролов з сопілкою повернувся по дітей. Щоб з них почати. Моя ідея в тому, що він привів щурів. Він привів щурів. Він знав, що міщани йому не заплатять. Тому й прийшов по дітей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ (киває; пауза.): О, це мені нагадало...

Тупольський іде до шафи для паперів, виймає металеву скриньку завбільшки як коробка з-під печива, сідає, ставить її на стіл між ними.

КАТУРЯН: Що? «О, це мені нагадало...» Це вам ні про що не нагадало.

Тупольський дивиться на нього.

КАТУРЯН: Що в коробці?

За кілька кімнат од них раптом чується жахливий чоловічий крик. Катурян схоплюється, він помітно схвильований.

КАТУРЯН: Це мій брат.

ТУПОЛЬСЬКИЙ (прислухається): Так, схоже, що він.

КАТУРЯН: Що з ним роблять?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Та щось страшне. Не знаю, що.

КАТУРЯН: Ви казали, що нічого йому не зробите.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я йому нічого й не роблю.

КАТУРЯН: Ви казали, що все буде добре. Ви дали слово.

Крики стихають.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Катурян. Я поліційний офіцер високого рангу в тоталітарній диктаторській державі. Як ви можете вірити моєму слову?

Повертається Аріель, перев’язуючи закривавлену руку білою ганчіркою.

КАТУРЯН: Що ви зробили з моїм братом?

Аріель жестом підкликає Тупольського до себе. Вони в кутку про щось перешіптуються, потім сідають.

КАТУРЯН: Що ви зробили з моїм братом, я вас питаю?!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бачиш, Аріель? Катурян тепер нас питає. Спершу спитав: «Що в скриньці?» — поки ти катував його брата, — а тепер питає: «Що ви зробили з моїм братом?».

КАТУРЯН: До дупи скриньку! Що ви зробили з моїм братом?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Розумієте, в Аріеля було важке дитинство і він тепер відіграється на всіх недорозвинених, які опиняються в наших камерах. Це дуже погано, якщо подумати.

КАТУРЯН: Що ви з ним зробили?!

АРІЕЛЬ: Знаєш, ти такий запальний і так горлопаниш на всю контору, що я б тобі зараз морду розквасив, але не можу, бо щойно це зробив твоєму недоробленому братуханові й тепер дуже болить рука, тому поки що обмежуся суворим попередженням.

КАТУРЯН: Я хочу бачити брата. Негайно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, ти що, розтовк йому лице? Чекай, але ж це можуть класифікувати як поліційну сваволю! Ой-ой!

АРІЕЛЬ: Він мені покалічив руку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бідна твоя рука!

АРІЕЛЬ: А бідна. Так болить.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Скільки я тобі казав? Бий кийком, бий кодексом, бий чим завгодно. А ти голими руками б’єш. Та ще й дауна. Йому це на користь не піде.

КАТУРЯН: Він же мов дитина!

АРІЕЛЬ: Я зараз перепочину, але якщо зайду туди ще раз, то встромлю в нього щось гостре й тричі прокручу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ох, Аріель, це точно класифікують, як поліцейську сваволю.

КАТУРЯН: Негайно покажіть мені брата!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А де ваша третя дитина?

КАТУРЯН: Що? (Пауза.) Яка третя дитина?

АРІЕЛЬ: Ну ось є ти і є твій брат. Ви нерозлучні з братом?

КАТУРЯН: У мене, крім Міхала, нікого нема.

АРІЕЛЬ: Ти і твій брат-даун.

КАТУРЯН: Він не даун.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Письменник та його брат-даун». Назва для твору, Катурян.

КАТУРЯН: Він же дитина!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, він не дитина. Знаєте, хто дитина? Андреа Йовакович. Знаєте, хто вона була?

Пауза.

КАТУРЯН (сідає): Тільки з газет.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тільки з газет. Що ви про неї знаєте «тільки з газет»?

КАТУРЯН: Вона та дівчинка, яку знайшли на болоті.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вона та дівчинка, яку знайшли на болоті. Це так. Ви знаєте, як вона вмерла?

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чого ви не знаєте, як вона вмерла?

КАТУРЯН: Газети не написали.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Газети не написали. Ви знаєте, хто такий був Аарон Ґольдберґ?

КАТУРЯН: Тільки з газет.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Так. Хлопець, якого знайшли на звалищі за Єврейським кварталом. Ви знаєте, як умер?

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні. Газети не написали. Газети багато чого не написали. Газети не написали про третю дитину, німу дівчинку, яка пропала три дні тому. Той самий район, той самий вік.

АРІЕЛЬ: Сьогоднішні вечірні газети щось напишуть. Сьогодні газети багато чого напишуть.

КАТУРЯН: Про німу дівчинку?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Про німу дівчинку. Про