Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах
МОРІН: Щось про ту Долорес Гулі чи як там її в чорта звуть.
РЕЙ: А, так. Вони з Пато тиждень тому заручилися. Це він мені написав.
МОРІН (шокована): Заручилися для чого?
РЕЙ: Заручилися, щоб одружитись. Для чого люди заручаються? «Заручилися для чого»? Заручилися, щоб булочки їсти!
Морін приголомшена.
РЕЙ: Я думаю, вона трохи молода для нього, але удачі йому. Борода сива, а в штанях сила. На той рік у липні думають повінчатися, але я йому напишу й попрошу пересунути назад або вперед, якщо збіжиться з Європейським чемпіонатом. Цікаво, там будуть показувати чемпіонат по телевізору чи ні? Мабуть, ні, ті янкі такі паскуди. Футбол їх не цікавить. (Пауза.) Для неї зміна буде невелика — з Гулі на Дулі. Одна буква. «Г». Воно й добре. (Пауза.) Якщо вона не Гілі. Не пам’ятаю. (Пауза.) Бо якщо Гілі, то це дві букви. «Г» та «і». (Пауза.) Тітко, може, хочете, щоб я щось передав, як йому писатиму? Я завтра писатиму.
МОРІН: Я щось... Я збентежена. Долорес Гулі?
Пауза.
РЕЙ (роздратовано): То ви хочете, щоб я щось передав, як писатиму?
Пауза.
МОРІН: Долорес Гулі..?
РЕЙ (зітхає): Чорт... Ви в цій хаті всі намахані! Скільки можна повторювати?
МОРІН: Хто намаханий?
РЕЙ: Хто намаханий? Вона ще й питає!
Рей зневажливо хихикає і відвертається, щоб глянути у вікно. Морін тихо бере кочергу біля плити і, тримаючи її низенько за спиною, поволі наближається до нього ззаду.
МОРІН (зло): Хто намаханий?!
Рей раптом бачить щось заховане за коробками на підвіконні.
РЕЙ (сердито): А чи це не... Ах ти гадина така!
Рей дістає з-за коробок вицвілий тенісний м’ячик на шворці й крутить ним перед носом у Морін. Він такий злий, що не помічає кочерги.
РЕЙ: Ти стільки років ховала його на вікні! Нащо він тобі здався? Що це тобі дало?! За цей набір для свінгболу мої бідні мама й тато в сімдесят дев’ятому віддали десять фунтів! Тоді десятка — то були великі гроші! Найкращий подарунок на день народження за все моє життя! І я ним грався тільки два місяці, поки ти не прибігла й не забрала його в мене. Яке ти мала право? Яке право? Ніякого права. І покинула тут, щоб вицвітав, щоб став наче дитяче гівенце. Я ще був би не проти, якби ти ним якось користувалася, якби ним гралася — стукала об стіну, чи що. Та ні! Ти з чистої підлості держала його тут, прямо в мене під носом. І ти ще питаєш, хто намаханий? Я скажу, хто намаханий. Ти намахана!
Морін з грюкотом впускає додолу кочергу й сідає в крісло, вражена.
МОРІН: Реймонде, я не знаю, нащо ховала від тебе цього м’ячика. Взагалі не пам’ятаю. Думаю, щось у ті дні в голові зашуміло.
РЕЙ: «У ті дні», вона каже, а сама гатить об підлогу кочергою і балакає про поїзди.
Рей піднімає кочергу й ставить на місце.
РЕЙ: Гарна кочерга. Більше не стукайте нею по твердому.
МОРІН: Не буду.
РЕЙ: Просто шикарна кочерга. (Пауза.) Тітко, щоб я не сердився за свінгбол — продасте мені цю кочергу? Дам п’ятірку.
МОРІН: Рею, я не хочу продавати кочергу.
РЕЙ: Ну давайте! Шість.
МОРІН: Ні. У мене з нею пов’язані теплі спогади.
РЕЙ: Тоді я вам не пробачу!
МОРІН: Рею, ну не будь такий...
РЕЙ: Ніколи не пробачу.
Рей іде до дверей і відчиняє їх.
МОРІН: Рею! То ти писатимеш братові?
РЕЙ (зітхаючи): Писатиму. А що?
МОРІН: Передаси від мене кілька слів?
РЕЙ (зітхає): Кілька слів, кілька слів, кілька слів. Яких кілька слів? Кажіть, тільки щоб коротко.
МОРІН: Напиши...
Морін якусь мить думає.
РЕЙ: Ще на цьому тижні придумайте, якщо можна!
МОРІН: Напиши... Просто напиши: «Королева краси з Лінана передає привіт». І все.
РЕЙ: «Королева краси з Лінана передає привіт».
МОРІН: Так. Ні!
Рей зітхає знову.
МОРІН: «Прощавай». «Прощавай». «Королева краси з Лінана каже: “Прощавай”».
РЕЙ: «Королева краси з Лінана каже: “Прощавай”». Не знаю, що це означає, але передам. «Королева краси з Лінана каже: “Прощавай”». Напишу, хоч за цю підлу справу зі свінгболом і не треба було б. Бувайте здорові, тітко.
МОРІН: Можеш зробити радіо трохи голосніше, Пато? Тобто, Рей?
РЕЙ (роздратовано): Чорт...
Рей робить радіо голосніше.
РЕЙ: Ну точний портрет вашої матері — сидите тут, командуєте, і забуваєте, як мене звати! До побачення!
МОРІН: І зачини за собою двері.
РЕЙ (сердито кричить): Я й збирався зачинити за собою двері!!
Рей, виходить і грюкає за собою дверима.
Пауза.
Морін починає гойдатися в кріслі, слухаючи по радіо пісню групи «Чіфтенс»[17]. Потім тихим, м’яким голосом говорить диктор.
ДИКТОР: Приємна мелодія групи «Зе Чіфтенс». А наступна пісня прозвучить від Аннет та Марґо Фолан для їхньої матері Меґґі, яка живе в горах Лінана, цьому прекрасному куточку. Місяць тому їй виповнився сімдесят один рік. Думаємо, що ви чудово відзначили цей день, і сподіваємося, що попереду на вас чекає ще багато радісних днів народження. Ця пісня — для вас.
Звучить пісня «The Spinning Wheel» у виконанні Делії Мерфі. Морін погойдується в кріслі приблизно до середини четвертого куплета, а тоді тихо встає, піднімає запилюжену валізу, ніжно її гладить, помалу йде до дверей у коридор, звідти коротко озирається на порожнє крісло-гойдалку. Воно й досі злегка гойдається. Невеличка пауза, потім Морін виходить у коридор, зачиняючи за собою двері. Ми слухаємо пісню по радіо до кінця, крісло помалу перестає гойдатись, а світло повільно згасає до затемнення.
Кінець
Людина-подушка
Дійові особи:
ТУПОЛЬСЬКИЙ
КАТУРЯН
АРІЕЛЬ
МІХАЛ
МАТИ
БАТЬКО
Дія перша
Сцена перша
Поліційна кімната для допитів. Катурян сидить за столом, посередині, очі зав’язані. Тупольський і Аріель заходять, сідають навпроти нього. Тупольський з текою-реєстратором, у якій — великий стос паперу.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Пане Катурян, це слідчий Аріель, я — слідчий Тупольський... Хто вам зав’язав очі?
КАТУРЯН: Що?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хто вам очі зав’язав?
КАТУРЯН: Е, якийсь чоловік.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чого ж ви не зняли? Вигляд доволі дурний.
КАТУРЯН: Я думав, що не можна.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тупий вигляд.
Пауза.
КАТУРЯН: Так.
Пауза.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Отже, як я сказав, це слідчий Аріель, а я — слідчий Тупольський.
КАТУРЯН: Головне, що я хочу сказати — я дуже поважаю вас і вашу роботу і з радістю допоможу, як тільки зможу. Я вас дуже поважаю.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми раді це чути.
