Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
Пауза.
ТАНЯ: Грошей шкода... Може, треба було собі залишити?..
ПАРУБОК: Дурепа!..
ТАНЯ: Ні, я просто так... Добре, що не взяли.
ПАРУБОК (розлючено): Ні, ви всі такі?.. Тільки-но грошима запахнуло, тоді — тримайся! Побачиш таке, чого геть не бачив!..
ТАНЯ: Хто ті всі? Ти про що?..
ПАРУБОК(змахує рукою): Та ну...
ТАНЯ (істерично): Ні, хто ті всі?
ПАРУБОК: Таню, тобі не можна хвилюватися. Уже й так...
ТАНЯ: Ой, як дитина копається! Не можу!
Парубок опускається на коліно біля Тані й притискає вухо до її живота.
ПАРУБОК: Вибач мені...
ТАНЯ (підозріло): За що?..
ПАРУБОК: Що я дозволив йому... знущатися.
ТАНЯ: A, дрібниця. Я не ображаюсь.
ПАРУБОК: Більше нікому і ніколи!
ТАНЯ: Мій льотчик. Ти йому в зуби добре так... Матиме що згадати на старості літ!
Раптом двері відчиняються, і в них з’являється Фелікс. Парубком аж підкидає.
ПАРУБОК: Чого?!
ФЕЛІКС: Пробачте мені. (Пауза.) Пробачаєте?
ПАРУБОК: Ну... Іди собі. Отримав у пику та й іди. З нами все гаразд.
ФЕЛІКС: Добре, що все гаразд. Але чи пробачаєте? Я маю знати. (Тані.) Вибачте за ті чоботи... А хочете, я вам чобіт поцьомаю?
ПАРУБОК: Не хочемо. Залиш її у спокої. Іди нарешті додому.
ФЕЛІКС: Вона принизилась, і я принижуся...
ПАРУБОК: Та вже греби геть, греби! Ти набрався. Тебе вдома чекають.
ФЕЛІКС: Я був невільний.
ПАРУБОК: Та був, був...
ФЕЛІКС: Раб гніву.
ТАНЯ (до чоловіка): Дай йому сказати. Бачиш, що страждає.
ФЕЛІКС (до Парубка): Я злився на вас.
ТАНЯ (до чоловіка): Ти його знаєш?
ПАРУБОК: Ні.
ФЕЛІКС: Тому й злився, бо не знав. А тепер, слава Богу, познайомилися.
ТАНЯ (до чоловіка): Про що він говорить?..
ФЕЛІКС (до Парубка): Мені полегшало.
ПАРУБОК: То й крокуй далі...
ФЕЛІКС (щиро): Бувайте, дітки. Ростіть великі.
Виходить.
Сцена 4
Вечір. Фелікс і Жінка з торговельного центру лежать у ліжку Фелікса. Вони голі, щойно покохалися. Обоє курять. На його обличчі ще помітні сліди від побоїв.
ФЕЛІКС: Чому ви лягаєте в ліжко з чоловіком, якого не кохаєте?
ЖІНКА: Для чого такі прямолінійні запитання після такого доброго сексу.
ФЕЛІКС: Вам було добре?
ЖІНКА: Цілком.
Пауза.
ФЕЛІКС: Дивно.
Пауза.
ЖІНКА: А що тут дивного?
ФЕЛІКС: Ненормально.
ЖІНКА (збуджено): Що в цьому ненормального? Випадковий секс. Та й усе. Якби ще менше про це балакати...
ФЕЛІКС: Вас задовольняє випадковий секс?
ЖІНКА (грізно): Так!
ФЕЛІКС: А мене — ні.
ЖІНКА: Тоді задовольняйтеся самотужки! Як і казали! До біса! (Шукає трусики.)
ФЕЛІКС: Що ви шукаєте?
ЖІНКА: Трусики!.. Що за біс!..
ФЕЛІКС: Вони піді мною, під спиною.
ЖІНКА: Де? Підведіться.
ФЕЛІКС (не підводиться): Ви гарна і смачно пахнете.
ЖІНКА (сердито): Дякую.
ФЕЛІКС: Ви любите рибу?
ЖІНКА: Інколи.
ФЕЛІКС: Це чудово — щось любити й мати можливість це отримати.
ЖІНКА: Хто вас так розкрасив?
ФЕЛІКС: Де зараз ваш чоловік?
ЖІНКА: Не знаю. Можливо, дивиться телевізор.
ФЕЛІКС: Вам байдуже?
ЖІНКА: Правду кажучи...
ФЕЛІКС: У вас є діти?
ЖІНКА: Двоє синів.
ФЕЛІКС: А де вони зараз?
ЖІНКА: Припиніть.
ФЕЛІКС: Коли востаннє ви кохалися з вашим чоловіком?
ЖІНКА: Припиніть! Я не зобов’язана вам сповідатися.
ФЕЛІКС: Випадковий секс — міф. Його не існує. Усе в цьому світі лише відчайдушне намагання зблизитися.
ЖІНКА: Я не бажаю з вами зближатися.
ФЕЛІКС: Чому?
ЖІНКА: Ви занадто багато аналізуєте. Поруч із вами небезпечно.
ФЕЛІКС: Небезпечно, бо із заплющеними очима зручніше, ніж із відкритими?
ЖІНКА: Ай, зіпсувався настрій. Принесіть води.
Фелікс приносить їй воду. Спостерігає, як вона п’є.
ФЕЛІКС: А ваш чоловік вам вірний?
ЖІНКА: Ясно, що ні.
ФЕЛІКС: Тому, що ви перестали опікуватися ним.
ЖІНКА. Мені й двох підлітків удома задосить. А хто опікуватиметься мною?
ФЕЛІКС: Жінка сама вибирає, ким їй опікуватися. Вона дає чоловікові тепло. Мов теплостанція. Коли з певних причин жінка припиняє давати тепло, чоловік починає знемагати. Від голоду.
ЖІНКА: Що за нісенітниці?
ФЕЛІКС: Чому залишили свого чоловіка голодувати? Ви ж його вибрали собі?
ЖІНКА (повертає йому порожню склянку): Іще!
Фелікс приносить ще води. Жінка п’є. Обоє сидять на краю ліжка, і кожен думає про своє.
ЖІНКА (ніжно): Хочете їсти?
ФЕЛІКС: Постійно.
ЖІНКА: Піду щось вигадаю.
ФЕЛІКС: Залиште у спокої мою кухню!
ЖІНКА: Табу?..
ФЕЛІКС: Поверніться до свого чоловіка й приготуйте йому вечерю.
ЖІНКА: Він так пізно не вечеряє.
Фелікс підскакує і щосили жбурляє попільничку на підлогу.
ФЕЛІКС: Він їстиме все, що ви зготуєте. Цілодобово!
ЖІНКА (спокійно): Я не готую цілодобово.
ФЕЛІКС: Погано! (Жбурляє склянку в стіну.)
ЖІНКА: Вгамуйтеся. Я вже виходжу.
Вона вдягається.
ФЕЛІКС: Усі мене залишають.
ЖІНКА (одягаючись, тихо): Сам винен.
ФЕЛІКС. Я завинив! Я — раб! (Жбурляє у стіну тарілку.)
ЖІНКА (зупиняється на мить у дверях): Я приготую вечерю своєму чоловікові.
ФЕЛІКС. Дякую.
ЖІНКА. Прошу.
Вона виходить.
Сцена 5
Фелікс із матір’ю стоять на березі моря. Вона омиває ноги. Він бере її на руки й несе по піску до лавки. Мати сміється, тримаючи в руках босоніжки. У неї через плече перекинутий рушник.
МАТІР: Ай, божевільний, пусти мене! Я ж не дівчисько!
ФЕЛІКС: Дійсно, важиш, як добрий мішок бульби!
МАТІР: Втрати мають масу, юначе. Коли дочекаєшся мого віку...
ФЕЛІКС: ...Втрачу дружину, машину, хорошу роботу, кількох друзів і, коли пощастить, кілька зубів. Проте через те, як я розумію, важитиму менше.
МАТІР: Головне зберегти мізки. Тоді матимеш і все решту.
ФЕЛІКС: І серце.
МАТІР: Некероване серце — небезпечне. Пусти, я сама.
ФЕЛІКС: Я тільки до лавки. (Вона б’є його босоніжками по спині.) Ай, мамо!
МАТІР: Я — забіяка!
ФЕЛІКС: Коняка-розбишака. (Усаджує матір на лавку.)
МАТІР: Кого ще носиш окрім мене?
ФЕЛІКС: Забруднилася. (Витирає ногу матері, потім узуває.)
МАТІР: Феліксе...
ФЕЛІКС: Мамо, моє особисте життя не таке вже безнадійне...
МАТІР: То носиш чи ні?..
ФЕЛІКС: Час від часу ношу...
МАТІР.: Ну і слава Богу.
ФЕЛІКС: Тому, кому плювати на нас?
МАТІР: Ти ще сердишся?
ФЕЛІКС: Уже ні. Дай іншу ногу. (Витирає і взуває іншу ногу.)
МАТІР: Віриш, що я завжди кохала твого батька?..
ФЕЛІКС: У мене немає іншого вибору.
МАТІР: Ми були першими одне для одного.
ФЕЛІКС: Тепер так не буває.
МАТІР: А в мої часи таке траплялося... Того року я побачила море теж уперше. Воно було огорнуте білим світлом... Світло здійснення жадань. У ньому все й почалося. Ми довго придивлялись одне до одного, поки насмілилися доторкнутися. Доки приручили жагу та наважилися показати її одне одному... А потім безумно довго вчилися кохатися... Це нічого,
