Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
ЧОЛОВІК: Сьогодні — день чудес.
ДІВЧА: Так. І вони лишень починаються...
ЧОЛОВІК: ...тому я і не запитую, що ви тут робите... Сьогодні, здається, можливо все. Коньяку? (До Пані.) А мій брат ще не повернувся? (Оглядається.)
ДІВЧА: Ні, ще не повернувся.
ПАНІ (кокетує): Дивак. Позаяк, диваче, наливайте мені того свого... коньяку.
Чоловік наливає коньяк у другий келих. Пані жене з дивана заспаного Пса і сідає на його місце. Чоловік умощується поруч.
ПАНІ: А куди запропастився ваш брат?
ЧОЛОВІК: Він не запропастився. Такі люди не пропадають... Ну, вип’ємо за жінок, які зненацька з’являються.
ПАНІ (кокетує): Романтичний чоловік! Лишень подумайте, якими різними можуть бути брати. Ах, коньяк чудовий.
ЧОЛОВІК: І до чорта дорогий. Брат має гарний смак і достатньо грошей, щоб його задовольняти.
ПАНІ: Можна подумати, що ви заздрите...
ЧОЛОВІК: Анітрошки.
ПАНІ (вагомо): Ага, ви не заздрісний і не ревнивий?
ЧОЛОВІК: Жіночі дотики мені приємні, особливо такої... сповненої життєвої снаги пані. Я не відмовився б пуститися з вами в авантюру, однак зрозумійте мене правильно, — сьогодні я не в гуморі.
ПАНІ: Пробачте, я переходжу всі межі. Я не збиралася вам пропонувати себе, якщо саме це ви мали на увазі.
ЧОЛОВІК: Правда? Та саме на те скидалося.
ПАНІ: Боже, так незручно. Та коли я випиваю, мене приваблюють чоловіки... І що тут такого?
ЧОЛОВІК: Не сумніваюся, що алкоголь на вас діє так само, як ви на деяких чоловіків.
ПАНІ: Дякую. Поставили на місце.
Гарна Пані й Похмурий Чоловік цокаються келихами й випивають. Чути спів Дівчати. Дівчини самої не видно, вона ховається за диваном.
ПАНІ: Дитино, у вас гарний голос. Співаєте в хорі?
ДІВЧА (спів перетворюється на стогін): A–A–A–A!
ЧОЛОВІК: Дуже гарно. Вона — справжній талант.
За їхніми спинами з’являється Вагітне Дівча, обхопивши живіт. Дівчина дивиться перед собою тьмяним поглядом.
ДІВЧА (проспівує): Уже почалося.
ПАНІ: Що?
ЧОЛОВІК: Що?
ДІВЧА (проспівує): Воно зараз появиться.
ПАНІ: Хто?
ЧОЛОВІК: Хто?
ДІВЧА (проспівує): Ло-ша!(Знову ховається за диваном.)
ПАНІ: Господи, вона народжує!
ЧОЛОВІК: Тільки не це... Тільки не це... Я... боюся жінок, які народжують...
ПАНІ: Тільки не думайте утекти! Необхідно щось робити. Принесіть рушники. Куди той доктор провалився? Їй-богу, саме тоді, коли найбільше треба, його нема! Ну, нічого страшного, дитинко, ляж, щоб зручно було, і дихай, головне — дихай. (Показує як треба дихати.) А ви чого стоїте, мов мішком прибитий? Поверніться до реальності, пане романтику, викликайте невідкладну допомогу, бо ваш братець, якщо і з’явиться в цьому столітті, то все одно сам не впорається... Як кажуть, сам польки не потанцюєш... Ну що, ліпше? Ось так, отак, молодець!
ДІВЧА (підбадьорює себе): Я нічого не боюся. Я нічого не боюся.
ПАНІ: Звісно, чого тут боятися? Усе під контролем... Якого біса? Ви заснули чи що?(До Чоловіка.) Заради Бога, поспішайте, зараз з’явиться немовля!
ЧОЛОВІК: Я не думав, що це відбувається так швидко... Ні, мої нерви не витримують...
Дівча постійно ховається за диваном і співає. Її спів час від часу перетворюється на стогін. Пані їй тихенько підспівує.
ДІВЧА (підбадьорює себе): Я нічого не боюся! Мені легко! Я лечу!
ПАНІ: Звісно, що легко... Звісно, що летиш...
Запалюється сліпуче світло.
ДІВЧА: Заплющіть очі! Заплющіть очі! Це Воно!
Гарна Пані й Похмурий Чоловік, осліплені світлом, затуляють очі й завмирають. За їхніми спинами знову з’являється Дівча.
ДІВЧА (звертається до уявного лошати): Привіт, лоша. То ось, яке ти... Світле і маленьке, мов шахова фігурка. Ти ще гарніше, ніж я очікувала. Обережно, не стрибай, тут мало місця — розлупиш доктору вікна, а він людина добра, особливо добра, коли має роботу. Я розумію, який ти радий. Твій сміх лунатиме над луками й тішитиме серця людей... Ходи до мене, я дам тобі груди. Тобі це сподобається, бо я — мати, а ти — син. І поки що ми будемо одне для одного найважливішими у світі. (Розстібає сукенку і притуляє до грудей уявне лоша.) Ах, зараз усе поверне на ліпше і на ліпше. Ти прийшов, і над нами засяяла зірка. Цей світ не буде тобі завеликим, ти встигнеш побувати всюди, і люди простягатимуть до тебе руки, радітимуть, милуватимуться тобою, жадібно вбиратимуть у себе твоє світло, як ти п’єш материнське молоко.
ПАНІ (опускає долоні з очей і говорить, не змінюючи положення, дивиться напроти себе на уявне лоша): Дивіться — лоша! Гасає кімнатою, мов клубок золотого пороху! Підходь ближче, малий, я так прагну тебе попестити, зігріти свої руки у твоєму світлі. (Розстібає сукенку, притуляє до грудей.) Ось так. Твоє обличчя покрите світлим пухом, мов нерозкритий пуп’янок... Пий, пий. Розбав свою кров материнським молоком, розквітни з мене, мов цвіт із плодового дерева. Бо я винуватиця твого земного походження... Настане час і ти залишиш мене, як плід залишає дерево.
ЧОЛОВІК (розтуляє очі й теж, не змінюючи свого положення, дивиться напроти себе й ніжно кличе лоша): Лоша, лоша! Під твоєю шкірою бубнявіють тисячі весен, тисячі життів. Подаруй хоч однісіньке, бо мої очі прагнуть бачити, мої жили — обмілілі океани. Накрий мене своєю сяючою тінню, запали в моїй застиглій крові іскру первісної радості... Так, як колись у безмежних луках дитинства, коли, занурившись у траву, я слухав дзвінке своє буття...
Входить Лікар.
ЛІКАР: Дідько! Я оббігав півміста, поки... А це що за чудо? Звідки тут узялося лоша? Ходи до мене, малий, ти голодний? Дивіться, воно облизує мої пальці! Ха-ха-ха!
ПЕС (прокинувшись, оглядається. Осліплений яскравим світлом, прикриває очі): Гав, вимкніть нарешті це світло, неможливо заснути. Перебрали коньяку чи що? І що за люди! Нахлебталися, навіть вихідних не дочекавшись, а тепер лошаки їм привиділися. Де те ваше лоша, покажіть? Ну? Цю-цю-цю! Нема ніякого лошати! І тут вам не стайня, а приватний кабінет гінеколога, правильно? Отож-бо, панове, гасіть світло. Виставу закінчено.
КІНЕЦЬ
Ковзанка (Лючя ковзає)
П’єса на дві дії
Дійові особи:
Фелікс
Лючя — Люція, його дружина
Матір Фелікса
Батько Фелікса
Парубок — здає напрокат ковзани
Таня — його дружина
Жінка з торговельного центру
Касирка — вона каже одну фразу
Дія І
Сцена 1
Торговельний центр. Надворі злива. Фелікс і Лючя стоять у черзі до каси. Обоє вчепились у візок із покупками. Так, наче потопають.
ЛЮЧЯ: Я казала: візьми парасолю. (Пауза.) Через тебе постійно щось трапляється.
ФЕЛІКС: «З ледарем поведешся — горя наберешся». Винний. Я замовив дощ. Багато забашляв, щоб додали