Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
ЛЮЧЯ (перехоплює її інтонацію): Справді? (Нюхає.) Нічого не чую.
ТАНЯ: Чоловік мені подарував парфуми. Каже: «Пахни, крихітко». «А що, — кажу — від мене смердить? Смердить, так?»
ЛЮЧЯ: А він що?..
ТАНЯ: «Коли помиєшся — ні».
ЛЮЧЯ: Він вас кохає. Дарує парфуми.
ТАНЯ: Бо від мене смердить!
ЛЮЧЯ: Мій чоловік ніколи не дарував мені парфумів.
ТАНЯ (лупить себе по животу): Усе через це! Я стомилась, стомилась, стомилась... Я не годжуся до дітонародження... Узагалі не треба було... Я мала народитися... льотчиком.
Лючя ніжно стискає Танину руку (цю саму, якою та била себе по животу) і цілує її.
ТАНЯ (приголомшена): Ви що?..
ЛЮЧЯ. Ви щаслива, ви маєте все. Я розумію, що це втомлює. Часом вам здається, що ви не в змозі донести ложки до рота... Але це все від надлишку. Страждання від володіння — важке випробування. Дозвольте, я вас погодую.
Лючя бере в Тані виделку і годує її, мов дитину. Таня слухняно жує.
ЛЮЧЯ: У вашому животі розширюється новий всесвіт. Від цього розігріваються нутрощі, а від ніжності світліє кров... Яке щастя — частину її віддати іншому! Це дарунок на все життя. Ніколи не дозволяйте видерти те, що вклав у вас люблячий чоловік.
ТАНЯ (повним ротом): Він мене кохає?..
ЛЮЧЯ: Так.
ТАНЯ: Звідки ви знаєте?
ЛЮЧЯ: Знаю.
ТАНЯ: Eх, як смачно! Я хочу ще.
ЛЮЧЯ: Я замовлю. А ви пообіцяйте, що народите дитятко...
ТАНЯ: Ну, що ж... Гаразд, народжу.
ЛЮЧЯ: Я куплю вам плову і вже бігтиму. Мені вже час. А ви — поїжте і мерщій прямо додому. Гаразд?
ТАНЯ: Ні. Я поїм і прямую до чоловіка на роботу. Він працює на льодовій арені. Йому нудно там стовбичити.
ЛЮЧЯ: Чудово. Піднімете йому настрій.
ТАНЯ (гордовито): Знаєте, він — льотчик. Йому там не місце.
ЛЮЧЯ: Хтозна, де чиє місце...
ТАНЯ(погладжує живіт): Я ще не казала...
ЛЮЧЯ: Ще не казали?..
ТАНЯ: Ні-і...
ЛЮЧЯ: Але скажете?..
ТАНЯ: Ага.
ЛЮЧЯ: Правда?..
ТАНЯ: Правда-правда. Та спершу з’їм плов.
ЛЮЧЯ: Я сидітиму в поїзді й думатиму про вас. Як ви скажете, і як він зрадіє, підхопить вас на руки й підніме вгору.
ТАНЯ (ненадовго спохмурнівши): Так-так. Він підхопить мене на руки, підніме, і я вдарюсь об світильник.
ЛЮЧЯ (сміється): Несильно вам вдаритися! (Намагається піти.)
ТАНЯ. Зачекайте! Як ваше ім’я?
ЛЮЧЯ(міркує): Роксана.
ТАНЯ (насупившись): Роксана?.. A... Бувай, Роксано.
ЛЮЧЯ: Бувай, жінко льотчика.
Дія ІІ
Сцена 1
Три місяці по тому. Вечір. Фелікс безцільно намотує кола в торговельному центрі. У візку для покупок лише банка з томатним соусом. Він уже вкотре проходить повз незнайому жінку. Вона довго вибирає колготи й не звертає на нього уваги.
ФЕЛІКС: Ви мастурбуєте?
ЖІНКА: Що-що???..
ФЕЛІКС: Усе ж таки мастурбуєте.
ЖІНКА: Навіжений!
ФЕЛІКС: А я останнім часом тільки це й роблю.
Жінка оторопіло дивиться вслід Феліксу. З її рук випадає упаковка з колготами. Фелікс зненацька з’являється з іншого боку й підбирає упаковку.
ФЕЛІКС: Для чого вам ці колготи?
ЖІНКА: Треба.
ФЕЛІКС: Я вам виберу.
ЖІНКА: Залиште у спокої.
ФЕЛІКС: Гаразд, вибирайте сама. А я розрахуюсь.
ЖІНКА: Дякую. За колготи платить мій чоловік.
ФЕЛІКС (роззирається): Який?..
ЖІНКА: Він удома. Дивиться телевізор. Я так сподіваюсь... Він мене утримує.
ФЕЛІКС: A... (Споглядає, як жінка вибирає колготи.) Ви фарбуєте волосся?
ЖІНКА: Так.
ФЕЛІКС: Я можу вас понюхати?
ЖІНКА: Ні.
Він відходить. Жінка продовжує вибирати колготи і вслуховується, чи з’явиться він з іншого боку. Фелікс з’являється.
ФЕЛІКС: Заради Бога! Ну, беріть скоріш ті колготи! Яка вам різниця — руді вони чи блакитні? Тугодумка.
ЖІНКА (тихенько): Понюхайте...
Фелікс підходить ззаду. Відкидає вбік волосся з її шиї і довго нюхає її із заплющеними очима.
ЖІНКА: І як?.. (Пауза.) Крістіан Діор «Дольче віта». Двісті літів, і так пахнутиме будь-яка жінка. Навіть ваша. Якщо ви не скнара, звісно. (Пауза. Жінка обертається до Фелікса. Він плаче.) Що з вами?..
Фелікс відходить і прямує до каси. За кілька секунд чергу за ним займає Жінка.
ЖІНКА: Що робитимете з томатним соусом?
ФЕЛІКС: Додаватиму в чай.
ЖІНКА: Я теж хочу чаю з томатним соусом.
ФЕЛІКС: То спробуйте. Тільки не пропонуйте чоловікові. Здогадуюся, що в нього інший смак.
ЖІНКА: Інший ніж у вас?
ФЕЛІКС: Я чаю не п’ю.
ЖІНКА: O!.. Тоді для кого?..
ФЕЛІКС: Я наливаю собі й дивлюсь. Яка різниця, куди наливати.
ЖІНКА: Ходімо до вас.
Фелікс обертається.
ЖІНКА (сухо): Так, я напрошуюсь.
ФЕЛІКС: Вашому чоловікові це не сподобається.
ЖІНКА: Безумовно. То ви запрошуєте в гості чи ні?
Фелікс відвертається від неї і розраховується за томатний соус. Жінка тицяє його своїм візком.
ЖІНКА: Гей! Я хочу вас понюхати.
ФЕЛІКС (касирці): Що ви робили б, якби в торговельному центрі до вас чіплялася жінка?
КАСИРКА (оторопівши): Я подумала б, що вона лесбійка.
ФЕЛІКС (до Жінки): Ви лесбійка?
ЖІНКА: Ні.
ФЕЛІКС: Ходімо.
Вони виходять з магазину. Вечір, надворі вже темно. Фелікс глибоко вдихає повітря.
ФЕЛІКС: Ви чуєте, як пахне морем?
ЖІНКА: Ні.
ФЕЛІКС: Шкода.
ЖІНКА: Я купила рибу. От звідки запах моря.
ФЕЛІКС. Не може бути?
ЖІНКА (не відчувши іронії): Так-так. Це риба.
ФЕЛІКС: Золота рибка?
ЖІНКА: Та сама.
ФЕЛІКС: Врятуймо їй життя. Випустимо її у ванну й годуватимемо бубликами. Можливо, вона здійснить наші бажання.
ЖІНКА(нетерпляче): У тому випадку, коли бажання збігаються... Послухайте, у мене обмаль часу. Чоловік біля телевізора й усяке інше... Де ви мешкаєте?
ФЕЛІКС: A, тут поруч — через дорогу.
ЖІНКА: От і чудово. Гайда, біжімо рятувати золоту рибку!
ФЕЛІКС: Біжіть рятувати свого чоловіка. Поки його не зачарував привид телебачення. Я цілком серйозно.
ЖІНКА: Він уже давно зачарований... Ви передумали? Не подобаюся?
ФЕЛІКС: Ні.
Жінка ображена іде.
ФЕЛІКС (біжить наздогін, перепрошує): Вони золоту рибку вбили! Живої тут не продають, такі правила! А чоловіка ще можна врятувати!
ЖІНКА (віддаляючись): Вам самому треба рятуватися. Негайно.
ФЕЛІКС: Дякую!
ЖІНКА: За що?
ФЕЛІКС: За рятувальне коло!
Жінка йде геть.
Сцена 2
Дванадцять років тому. Фелікс лежить у ліжку матері й намагається заснути. В іншому ліжку голосно шепоче батько. Раптом він замовкає.
ФЕЛІКС: Тату?.. (Тиша.) Тату, ти заснув?.. (Тиша.) Батьку!.. (Підскакує, вмикає світильник біля батькового ліжка.)
Батько широко посміхається, його очі блищать.
ФЕЛІКС (роздратовано): Тьху ти!..
БАТЬКО: Чатуєш?.. Усе одно я скоро помру.
ФЕЛІКС: Ай, тату, не починай. Я хочу спати.
БАТЬКО: А мама де?
ФЕЛІКС (позіхає): Ми з нею цієї ночі помінялися місцями. Нехай вона виспиться, бо ти шепочеш.
