Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
ЛЮЧЯ: Базікало.
ФЕЛІКС: А парасолю й сама могла б узяти.
ЛЮЧЯ: Куди? У зуби, чи що?
ФЕЛІКС: Ідея! Може, менше скиглила б?..
ЛЮЧЯ (бурмоче): Парко, хоч помирай.
ФЕЛІКС: То й помирай. Коли настане черга розраховуватися, я тебе воскрешу.
ЛЮЧЯ Об’явився тут Ісус Христос! O! Я дещо забула... Збігай за томатним соусом... Але негострим... Я сьогодні рибу смажитиму.
ФЕЛІКС: Що? Знову?
ЛЮЧЯ: Що за «що»? І що не подобається?
ФЕЛІКС: Тільки не рибу.
ЛЮЧЯ: Не хочеш — підеш спати не пожерши. А я їстиму рибу. Соусу, мені соусу!
ФЕЛІКС: Сама піди й принеси.
ЛЮЧЯ: Ах так!
ФЕЛІКС (дражниться): Ось так!
ЛЮЧЯ: Я взагалі не готуватиму. Це офіційна заява. Від сьогодні.
ФЕЛІКС (складає долоні до вуст і вигукує кудись увись): Господи, ти почув мої молитви! Вона більше не готуватиме!
ЛЮЧЯ(ударяє його по руках): Цить, блазню! Не бентеж людей. Постійно уявляєш, що ти тут сам.
ФЕЛІКС: Я сам у всьому торговельному центрі! Сам-самісінький на цілій планеті! Я один такий!
ЛЮЧЯ (дражниться): Так, ти митець. Ти себе любиш. А тепер принеси томатний соус.
Фелікс іде. Повертається з кремом для взуття. Кладе її у візок.
ЛЮЧЯ: Що це?..
ФЕЛІКС: Я подумав, чому б тобі не пофарбувати рибу в траурний колір... З тої нагоди, що готуватимеш востаннє.
ЛЮЧЯ: Ти просто безнадійний. Навіщо нам крем для взуття?
ФЕЛІКС: А навіщо щодня риба?
ЛЮЧЯ: Хочу.
ФЕЛІКС: «Хочу». Слухай... може, ти вагітна?
ЛЮЧЯ (задумливо): Не знаю...
ФЕЛІКС (явно пожвавившись): Може, солоних огірочків?..
ЛЮЧЯ (зморщивши носа): Нііі...
ФЕЛІКС. Томатного соусу?
ЛЮЧЯ. Так!
Фелікс біжить по томатний соус.
ФЕЛІКС (коли повертається назад): А ще візочок для немовляти.
ЛЮЧЯ: Спочатку тест на вагітність.
Сплативши за покупки, вони зупиняються біля виходу. Надворі дощ ллє як з відра. Люди гуртуються під дахом, ховаються від дощу. Фелікс і Лючя перезираються.
ФЕЛІКС: Біжимо?
ЛЮЧЯ: Біжимо.
Вони біжать під зливою, Фелікс несе два повні пакети з покупками. Лючя дивиться на нього і сміється.
ФЕЛІКС (намагається перекричати шум зливи): Чого?!.
ЛЮЧЯ: Тепер ти дійсно маєш вигляд, наче сам-самісінький на цілій планеті! З пакетами, повними дощу. Такий жалюгідний тип!
ФЕЛІКС: Ти, мабуть, жалкуєш, що вибрала мене?!
ЛЮЧЯ: Я тебе не вибирала!
ФЕЛІКС (не почувши): Що?!..
ЛЮЧЯ: Не вибирала я тебе! Мені тебе вибрали!
ФЕЛІКС: Але чи жалкуєш?!
ЛЮЧЯ: Що, я не чую?!
ФЕЛІКС: Чи жалкуєш?!
ЛЮЧЯ: Звісно, що жалкую!
Вони стикаються одне з одним і падають у калюжу. З пакетів випадають покупки.
ЛЮЧЯ: Гей, ти мене штовхнув!
ФЕЛІКС: Це ти сама мені під ноги потрапила! А!.. Ми забули про тест на вагітність!
ЛЮЧЯ: Бовдур. Я пожартувала. Не буде ніякої дитини.
ФЕЛІКС (серйознішає): А я повірив...
ЛЮЧЯ: Гей, наш туалетний папір тоне!.. Рятуй, капітане!
ФЕЛІКС: Люче, ти пожартувала?..
ЛЮЧЯ (серйознішає): Феліксе...
ФЕЛІКС: Що трапилося?.. Чому кажеш мені «Феліксе», якщо ти не вагітна? Ти ніколи не кажеш «Феліксе»...
ЛЮЧЯ. Феліксе, я їду.
Пауза.
ФЕЛІКС: Куди?
ЛЮЧЯ: Я їду. Назавжди.
ФЕЛІКС: Назавжди.
ЛЮЧЯ: Залишаю тебе.
ФЕЛІКС: Ти їдеш, а я залишаюсь.
ЛЮЧЯ: Я залишаю тебе, Феліксе.(Пауза.) Як ще по-іншому я можу про це сказати?.. Як про таке говорять?
ФЕЛІКС: «Я поїду далеко. Не чекай. Не повернуся...»
ЛЮЧЯ: Не чекай. Не повернуся.
Фелікс підводиться на ноги, повільно збирає покупки. Потім протягує руку Лючі, допомагаючи їй встати з калюжі.
ФЕЛІКС: Ну що, ходімо?
Повільно шкандибає під злегка притихлим дощем. Лючя слідує на крок позаду.
Сцена 2
Велика селянська кімната. Стоять два ліжка, круглий стіл, телевізор. У кімнаті сильно пахне ліками.
У дальньому куті лежить хворий батько. За столом їсть мати, і шістнадцятирічний Фелікс виконує домашнє завдання. Дія відбувається дванадцять років тому.
БАТЬКО (слабим голосом): Регіно!.. Регіно!..
Мати не звертає уваги. Продовжує їсти.
БАТЬКО: Ре-гі-но-чко!..
ФЕЛІКС: Мамо, там батько.
Мати мовби не чує.
ФЕЛІКС: Що, тату?
БАТЬКО: Регіно!..
ФЕЛІКС: Maм...
МАТІР: Ти дивись у свій зошит.
БАТЬКО: Ре-гі-но!..
ФЕЛІКС: Мамо, я підійду.
МАТІР: Сиди!
ФЕЛІКС: Він хоче пити. Віднесу йому попити...
МАТІР: Я поставила йому біля ліжка. Він сам візьме.
Пауза.
БАТЬКО. Регіночко!.. Судно!
Мати повільно кладе ложку. Підводиться. Прямує до батька й витягує з-під ліжка судно. (Усе робить страшенно повільно.) Підіймає ковдру з батька, дивиться і раптом б’є його по обличчю.
МАТІР: Знов?!. Знов?!. (Дає ляпаса ще раз.)
ФЕЛІКС: Мамо!..
МАТІР (батькові): Чого ти раніше мовчав?! Чому не казав, що сцяти хочеш?!
ФЕЛІКС: Він же кликав!
МАТІР: Роби уроки! (Батькові.) Ти навмисно так зробив?! Я тебе питаю — навмисно?!
БАТЬКО: Регіночко, я не відчув...
МАТІР: Чого в біса ти не відчув?! Ти все відчуваєш! Аж крізь стіни все чуєш! Усю постіль спаскудив! Що тепер я постелю? Бидло ти! Лежатимеш тепер на голій цераті, зрозумів?
БАТЬКО: Пробач, Регіночко, не відчув я...
МАТІР: Гівнюк!
ФЕЛІКС (йому увірвався терпець): Не кричи на нього.
МАТІР: А ти помовчи. Робиш уроки, то й роби.
ФЕЛІКС(тихо з ненавистю): Відьма ти.
МАТІР: Що?.. Що ти сказав?..
ФЕЛІКС: Кажу: такої паскуди, як ти, ще треба пошукати.
Мати підходить і з розмаху дає йому ляпаса. Фелікс заклякає. Зненацька дає ляпаса їй у відповідь. Він хапає скручене жужмом мокре простирадло і лупцює ним матір. Вона видає виск.
ФЕЛІКС: Де ти була цієї ночі?!. Де ти вешталася, питаю?!
МАТІР: Тихіше, батько слухає!
ФЕЛІКС: А мені плювати!
МАТІР (плаче): Припини, припини, божевільний! Припини!
Фелікс жбурляє простирадло геть.
ФЕЛІКС: Батько півночі кричав! Приходжу — він упав з ліжка, напівголий, нікому діла нема, а твоє ліжко пусте. І як це зрозуміти?
МАТІР (плаче): Не можу я спати, коли він безперестанку шепоче. Шепоче й шепоче, наче змій! Він мене з розуму зведе...
ФЕЛІКС: Він молиться. А що йому ще робити?
МАТІР: Шепоче таку мерзоту: «Гей, Боже, якому на нас плювати! Блювати хочеться від твого хліба щоденного! У дупу засунь це своє царство разом із короною! Ми не прощаємо винуватцям нашим, ніколи, ти зрозумів?! Ніколи!».
ФЕЛІКС: Ліпше скажи, де ти вешталася?
МАТІР: Я в клуні на сіні ночувала.
ФЕЛІКС: Де в біса! Не ночувала!
МАТІР: А де тоді?.. Піди сам і перевір — злежане.
ФЕЛІКС: Злежане — то дійсно злежане. Сіно як треба розкуйовджене.
МАТІР: Що-що?..
ФЕЛІКС: Шльондра.
МАТІР: Як ти з матір’ю розмовляєш?!
ФЕЛІКС: Ти мені не матір. (Кидає на стіл чоловічий наручний годинник.) Що це?
МАТІР: Малоліток... Роби уроки.
ФЕЛІКС: Що це, питаю?
МАТІР: Годинник...
ФЕЛІКС: Я бачу, що годинник. Чий він?
МАТІР:
