Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах

Пауза.

МЕҐ: Добра була тріска в голландському соусі, Морін.

МОРІН: Та мабуть же.

МЕҐ: Смачна.

МОРІН: Я її тільки варю в торбинці і розрізаю торбинку ножицями. Більше нічого. Тому не треба мені твоїх компліментів.

Пауза.

МЕҐ: Ти зі мною останнім часом така недобра.

МОРІН: Добра чи недобра, яка різниця. (Пауза.) Я тобі на тому тижні купляла пакет жувальних цукерок, чого ж я недобра?

Пауза.

МЕҐ: Ти, мабуть, недобра через Пато Дулі. (Пауза.) Що він не запросив тебе на свої сьогоднішні проводи.

МОРІН: Пато Дулі живе своїм життям.

МЕҐ: Йому треба було тільки одного.

МОРІН: Може, й так. А може, то мені треба було тільки одного. У нас тепер рівність. Не те, що у ваш час.

МЕҐ: Усе було нормально в наш час.

МОРІН: Ми тепер розкуті в ліжку, не те, що ви. Не соромимося просити, чого хочемо. І це чудово — відчувати в ліжку насолоду.

МЕҐ: Кажеш, Морін, чудово?

МОРІН (збентежена, що Меґ не обурилась): Чудово.

МЕҐ: Може, й так. Ех, добре тобі.

Морін усе ще збентежена, бере на кухні кілька штук пісочного печива і їсть.

МЕҐ: А ти не боялася, що буде дитина?

МОРІН: Не боялася. Ми були обережні.

МЕҐ: Ви були обережні?

МОРІН: Так. Ми були уважні і обережні. Ми були ніжні та обережні, якщо хочеш знати.

МЕҐ: Не сумніваюся, що ніжні та обережні. Ага, ага. Ніжні та обережні, не сумніваюся.

Пауза.

МОРІН: Ти знов нюхала гасову лампу?

Пауза.

МЕҐ: Чого ти до мене завжди чіпляєшся з тією гасовою лампою?

МОРІН: Бо ти в якомусь дивному настрої.

МЕҐ: Це дивний настрій? Ні. Це нормальний настрій.

МОРІН: Таки дивний. (Пауза.) Ах, як же нам із Пато було чудово. Тепер я розумію, чого всі так це люблять, але для чоловіка мало того, що він вправний у ліжку. Між вами має бути багато спільного — ну, там, які ви книжки читаєте, чи які у вас політичні погляди, тож я йому сказала, що нічого не вийде, хоч він і чудовий у ліжку.

МЕҐ: Коли це ти йому таке сказала?

МОРІН: Зразу ж і сказала. Коли...

МЕҐ (перебиває): І він, мабуть, засмутився.

МОРІН: Дуже засмутився, але я його заспокоїла, що так буде краще і він погодився.

МЕҐ: А де б він дівся.

Пауза.

МОРІН: Але я подумала, що з мого боку буде нечесно піти з ним прощатися. Я подумала, що йому буде незручно.

МЕҐ: Та вже ж йому буде незручно. (Пауза.) То ви тільки через те розійшлися, що у вас мало спільного?

МОРІН: Тільки через це. І розійшлись як друзі, ніхто ні на кого не ображається. (Пауза.) Ні. Ніяких образ. Я тієї ночі одержала від Пато Дулі все, що хотіла. І йому було добре, і мені було добре.

МЕҐ: А, ну так. Не сумніваюсь. Було добре для вас обох.

Меґ усміхається й киває.

МОРІН (сміючись): У тебе сьогодні якийсь чудний настрій!

Пауза.

МОРІН: Я рада, що Пато їде й більше не приходитиме мене мацати.

МЕҐ: Може, воно й так. І я рада, що Пато їде.

МОРІН (усміхаючись): Ти так любиш пхати носа в чужі справи. (Пауза.) Хочеш пісочного пальчика?

МЕҐ: Хочу пісочного пальчика.

МОРІН: Попроси.

МЕҐ: Будь ласка.

Морін дає Меґ пісочного пальчика, перед тим непристойно ним помахавши.

МОРІН: Щось вони мені нагадують, ці пальчики.

МЕҐ: Та тобі одне в голові.

МОРІН: А ти, мабуть, уже давно й забула, яке воно — те, що вони мені нагадують.

МЕҐ: Та, мабуть, забула. Це ж ти в нас по такому спеціалістка.

МОРІН: Я спеціалістка.

МЕҐ: Еге ж.

МОРІН: Видатна спеціалістка.

МЕҐ: Та бачу, що спеціалістка. Видатна спеціалістка. Я й не сумніваюсь.

Пауза.

МОРІН (підозріливо): А чого це ти не сумніваєшся?

МЕҐ: Та ти ж так тицяла своїм Пато Дулі мені межи очі, так уже ним хизувалася, наче пава. Хоч і... (Меґ зупиняє себе, щоб не сказати зайвого.)

Пауза.

МОРІН (усміхаючись): Хоч і що?

МЕҐ: Я на цю тему не скажу більше ні слова. Без коментарів, як то кажуть. А пісочні пальчики добрі.

МОРІН (ледве стримується): Хоч і що? Кажи!

МЕҐ (лякається): Хоч і нічого, Морін.

МОРІН (наполягає): Ні, хоч і що? Ну? (Пауза.) Ти з кимось говорила?

МЕҐ: Морін, ну з ким би я говорила?

МОРІН (намагається розібратись): Ти з кимось говорила.

МЕҐ: Морін, ні з ким я не говорила. Ти ж добре знаєш, що я ні з ким не балакаю. Та й кому Пато міг розказати, що не зміг?..

Меґ раптом усвідомлює, що саме сказала. Морін дивиться на неї вражено і з ненавистю, потім іде на кухню, приголомшена, ставить на конфорку сковороду, вмикає плиту на найвище нагрівання і виливає у сковороду півпляшки олії, потім знімає з гачка на стіні гумові рукавиці й надіває. Меґ кладе руки на підлокітники крісла, щоб устати, проте Морін штурхає її ногою в пах, і Меґ падає назад, перелякано дивлячись на Морін, яка сідає за стіл і жде, коли закипить олія. Вона говорить тихо, дивлячись просто себе.

МОРІН: Як ти знаєш?

МЕҐ: Морін, нічого я не знаю.

МОРІН: Ага.

Пауза.

МЕҐ: Чи, може, Рей щось згадував? Так, думаю, це Рей...

МОРІН: Пато на цю тему нічого Реєві не сказав би.

МЕҐ (зі слізьми): Морін, я сказала тільки для того, щоб ти перестала хизуватись, як та пава. Бо що така стара жінка, як я, може знати? Я тільки вгадувала.

МОРІН: Ти добре знаєш, і нічого не вгадуєш, і нічого на моєму лиці не написано. Питаю вдруге і востаннє. Як ти знаєш?

МЕҐ: Морін, на твоєму лиці було написано. І тільки так я здогадалась. У тебе й досі вигляд незайманої, такий, як завжди був. (Без злої думки.) І завжди буде.

Олія закипає. Морін устає, вмикає голосно радіо, дивиться на Меґ, проходячи повз неї, бере сковороду з олією, вимикає газ і повертається до Меґ.

МЕҐ (з жахом): Він прислав тобі листа, а я прочитала!

Морін без поспіху бере материну зморщену руку, витягує і починає повільно лити на неї киплячу олію, а Меґ верещить з болю й жаху.

МОРІН: Де лист?

МЕҐ (крізь крик): Я спалила! Пробач, Морін!

МОРІН: Що було в листі?

Меґ верещить так, що не може говорити. Морін перестає лити олію і відпускає руку. Меґ тулить руку до себе, корчиться, верещить і скавучить.

МОРІН: Що було в листі?

МЕҐ: Що