Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах

МЕҐ: Та ну, Рею. Ти хороший хлопець, хай тебе Господь благословить.

Зітхаючи, Рей кладе на стіл листа, з якого Меґ не зводить очей, і за допомогою важкої чорної кочерги, що стоїть біля плити, підкидає в топку кілька брикетів торфу.

РЕЙ: Та що свінгбол, якщо я тиждень тому бачив її на дорозі, і сказав «Здрастуйте», а вона що? А вона хоч би що. І не глянула на мене.

МЕҐ: Не глянула?

РЕЙ: І що я хотів сказати — я хотів сказати: «Іди ти в дірку, дамочка», але не сказав, хоч і думав сказати, але тепер думаю, що треба було забігти наперед і сказати, і нехай би вона обдристалася, сука така!

МЕҐ: Ото й треба було сказати — за те, що й не глянула на тебе, а ти ж хороший хлопець, Рею, ти мені в плиті натопив. У неї останнім часом поганий настрій.

РЕЙ: І так погано вдягається. Усі це кажуть. (Закінчує возитися біля плити, кочерга ще в руці. Дивиться на рушник на стіні.) «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер».

МЕҐ: Ага.

РЕЙ (смішним голосом): «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер».

МЕҐ (збентежений сміх): Ага.

Рей ходить по кімнаті, вимахуючи кочергою.

РЕЙ: Гарна кочерга.

МЕҐ: Гарна?

РЕЙ: Міцна й важка.

МЕҐ: Довга й важка.

РЕЙ: Міцна, важка, довга. Півдесятка лягавих можна завалити цією кочергою, а на ній і подряпинки не буде, а тоді обколошматити їх іще раз, для забави, щоб дивитись, як з них кров тече. (Пауза.) Продасте її мені?

МЕҐ: Не продам. Щоб ти поліцію бив?

РЕЙ: П’ять фунтів.

МЕҐ: Вона нам самим потрібна.

РЕЙ (невдоволено вигукує): Ет! (Ставить кочергу біля плити.) Жаль, така кочерга пропадає.

Рей бреде на кухню. Очі Меґ прикуті до листа, вона повільно встає з крісла.

РЕЙ: Я міг би в місті купити десяток таких, не гірших, і за половину ціни.

Якраз тоді, як Меґ починає підбиратися до листа, Рей повертається, її не помічає, проходить мимо й по дорозі бере листа. Меґ корчить гримасу й сідає назад у крісло. Рей одчиняє вхідні двері, визирає надвір, чи не йде Морін, зітхає і зачиняє двері.

РЕЙ: Ще з обіду тут стирчу. (Пауза.) А міг би вдома дивитись телевізор.

Рей сідає до столу.

МЕҐ: Хтозна, може, вона аж увечері повернеться.

РЕЙ (сердито): Коли я тільки прийшов, ви сказали, що вона буде о третій!

МЕҐ: Так, вона переважно приходить о третій. (Пауза.) А часом увечері. Зрідка. (Пауза.) Часом аж пізно ввечері. (Пауза.) Іноді вночі. (Пауза.) А якось прийшла була вранці...

РЕЙ (сердито перебиває): Добре, добре! Цитьте, бо я вас зараз поб’ю.

Пауза.

МЕҐ: Та я ж тільки кажу.

РЕЙ: Ну то перестаньте казати! (Зітхає; довга пауза.) У вас тут сцяками смердить.

МЕҐ (пауза; збентежено): Це через котів.

РЕЙ: Через котів?

МЕҐ: Через котів. (Пауза.) Лазять у раковину.

Пауза.

РЕЙ: Чого вони лазять у раковину?

МЕҐ: Сцяти.

РЕЙ: Сцяти? Коти лазять у раковину сцяти? (Роздратовано.) Ой як добре. У вас тут якась особлива порода котів.

Пауза.

МЕҐ: Я не знаю, яка в них порода.

Пауза. Рей нахиляє голову й стукається лобом об стіл, а потім повільно й ритмічно починає гатити об стіл кулаком.

РЕЙ (протяжно): Я не хочу тут бути, я не хочу тут бути, я не хочу тут бути, я не хочу тут бути...

Рей піднімає голову, дивиться на лист, починає помаленьку його обертати, явно спокушений.

Пауза.

МЕҐ: Рею, ну звари мені чаю. (Пауза.) Або заколоти «Комплену». (Пауза.) Тільки добре розмішай, щоб не було грудочок.

РЕЙ: Якщо треба, щоб не було грудок, то не з «Комплену» я б починав. І був би вже давно вдома. Я почав би з тієї великої грудки, що тут у кріслі сидить. Точно кажу!

Пауза.

МЕҐ: Або розведи бульйонний кубик.

Рей скрегоче зубами, голосно дихає, трохи не плаче.

РЕЙ (перебільшено сумно): Пато, Пато, Пато. (Пауза.) Що там у тому листі? (Пауза. Серйозно.) Тітко, якщо я залишу вам листа, ви віддасте їй прямо в руки, правильно?

МЕҐ: Так. Віддам Морін прямо в руки.

Пауза.

РЕЙ: І не відкриєте?

МЕҐ: Не відкрию. Ти що. Лист — це особисте. Якщо на ньому не моє ім’я, то яке мені до нього діло?

РЕЙ: І хай вас грім поб’є, якщо відкриєте?

МЕҐ: І хай мене грім поб’є, якщо відкрию, але грім мене не поб’є, бо я не відкрию.

Пауза.

РЕЙ: Ну то я його залишаю.

Рей спирає листа на солянку, якусь мить міркує, секунду дивиться на Меґ, знову дивиться на листа, знову міркує, потім стомлено махає рукою й вирішує його залишити.

РЕЙ: До побачення, тітко.

МЕҐ: До побачення, Пато. Тобто, Рей.

Рей кривиться в її бік і виходить у вхідні двері, але щільно їх не зачиняє, лишає шпарину, а сам чекає надворі. Меґ береться руками за бильця крісла, щоб устати, але пригадує, що не чула, як віддаляються Реєві кроки. Знову кладе руки на коліна й сідає незворушно. Пауза. Вхідні двері різко розчиняються, Рей просовує голову й дивиться на неї. Вона безневинно йому всміхається.

РЕЙ: Добре.

Рей виходить, тепер уже зачинивши за собою двері. Меґ слухає, як стихають його кроки, потім устає, бере конверт і відкриває, йде до плити, знімає кільце конфорки, так, що стає видно полум’я, і читає листа. Дочитавши перший аркуш, кидає його у вогонь і починає читати другий. Повільне затемнення.

Картина сьома

Вечір. Меґ у своєму кріслі-гойдалці, Морін за столом, читає. Тихо працює радіо, передає пісні на замовлення. Прийом дуже поганий, звук плаває, тріск завад. Перед реплікою Меґ — пауза.

МЕҐ: Поганий прийом.

МОРІН: А що я можу зробити? Поганий то й поганий.

Пауза.

МЕҐ: Тріщить. (Пауза.) Мелодії майже не чути. (Пауза.) Не чути навіть, для кого замовили і з якої частини країни.

МОРІН: А я чую добре.

МЕҐ: Ти чуєш добре?

Пауза.

МОРІН: Мабуть, ти вже глухнеш.

МЕҐ: Нічого я не глухну. У мене прекрасний слух.

МОРІН: Я тебе скоро віддам у притулок для глухих. (Пауза.) А там тобі не буде ні тріски́, ні голландського соусу. Ніколи. Боби та хліб — оце й усе, що ти там їстимеш. Якщо пощастить. А якщо не їстимеш, тобі дадуть копняка, а може, й по зубах.

Пауза.

МЕҐ: Я вмру, а не поїду в той притулок.