Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
ПАНІ: Що слухаєте?
ЛІКАР: Цього вечора слухатиму вас.
ПАНІ: Ви ухиляєтеся, докторе. Я спитала, яка музика грає. Соромно, але класичні твори для мене всі однакові.
ЛІКАР: Ми розмовлятимемо про музику?
ПАНІ: Чому б ні?..
ЛІКАР: Вас щось гнітить.
ПАНІ (роздратовано): Можете не демонструвати своєї прозорливості, докторе. Я звільняю вас від обговорення делікатних тем.
ЛІКАР: Проте ви прийшли до мене. Он, сидите напружена, як струна, покусуєте келих із коньяком і, мабуть, вирішили, що я повірив у вашу історію з рукавичкою... Смішно, чи не так? А, можливо, так жахливо, що хочеться вити?.. Щось вас так мордує, що ви годні набридати незнайомій людині, щоб тільки не повертатися додому.
ПАНІ: Я набридла вам?..
ЛІКАР (жартома): Півбіди. Коли накопичиться друга половина, випхаю за двері.
ПАНІ: Я проводжу вечори зазвичай сама, бо чоловік часто забуває повернутися... Як вважаєте, чому?
ЛІКАР: Ну, можливо, має багато роботи.
ПАНІ (зневажливо сміється): Боже, докторе! Ваша порядність — аж до гидкості!
ЛІКАР: Вибачте. У нього є інша жінка.
ПАНІ (з люттю, ніби казала це до свого чоловіка): Не вибачу.
Певний час вони дивляться одне на одного.
ПАНІ: А як ваша дружина, докторова? Вона завжди вчасно повертається додому?
ЛІКАР: Вона нечасто виходить. Вона доглядає онуків.
ПАНІ: Ви маєте онуків?
ЛІКАР: Нам нічого не бракує.
ПАНІ: Однак ви все одно після роботи стирчите тут. Може, чекаєте на інтимний візит?
ЛІКАР: Знаєте, протягом дня в мене тут чимало інтимних візитів відбувається, тож увечері вже нічого не хочеться. Професія така.
ПАНІ: Це правда, професії не позаздриш. Мабуть, навіть порнографічні журнали не тішать. А для мого чоловіка вони — те, що треба... Проміняв дружину на стос непристойних картинок, які навіть і не рухаються.
ЛІКАР (саркастично): Тому ви вирішили реваншувати зі своїм гінекологом?
ПАНІ: Ви уїдливий. І я знаю, чому. Я починаю вас приваблювати.
ЛІКАР: Застосовуєте гіпноз?
ПАНІ: Так. Іще коньяку? (Не дочекавшись відповіді, сама собі наливає.) У моєму віці жінка або гіпнотизує, або йде до біса. Тільки в молодості все виходить безпосередньо.
ЛІКАР: Дарма ви себе бичуєте. Якщо не помиляюся, вам близько тридцяти... Згадайте Бальзака, для жінки — сам розквіт.
ПАНІ: Тридцять п’ять.
ЛІКАР: Ну, тридцять п’ять. Страшне діло. З вигляду ви молодша. Моїй жінці скоро стукне п’ятдесят, а вона не переймається цим. Вона навіть співає у ванній, зовсім як тридцять років тому, коли ми одружилися.
ПАНІ: Ті самі пісні?
ЛІКАР: А що?
ПАНІ: Це ознака старості. (Зненацька обливається сльозами.) Ви її кохаєте?
ЛІКАР: Ну, так... Ви лишень не плачте. Ви дуже, дуже вродлива жінка. Вам нема чого боятися.
ПАНІ: Знаєте, чому я не можу завагітніти? Він відмовляється зі мною кохатися. Мушу просити, як милостині, слідкувати за своїми днями фертильності, хитрувати, ховатися... Це принизливо й огидно... Він розливає своє сім’я праворуч і ліворуч, для всіх, і мені це відомо, але тільки не своїй дружині... Почуваюся старою, як світ, і боюсь залишитися сама...
Вони обіймаються. І раптово обоє відчувають, що це більше, ніж прояв дружби. Лунає дзвінок у двері.
ПАНІ: Хто це?..
ЛІКАР: Не знаю. Що за чортівня? Може, інтимний візит? Ну і деньок сьогодні!
З’являються Вагітне Дівча і Пес.
ДІВЧА: Докторе! Яке щастя, що ви ще тут! Вибачте, що ми сюди так уторглися, проте нам необхідна ваша допомога.
ЛІКАР: Чому ти не вдома? Чому вештаєшся сама в темряві?
ДІВЧА: Докторе, я не сама.
ЛІКАР: Розумію.
ДІВЧА: Я разом із псом. Он.
ПАНІ: Ой, який нечепурний! Блох не має?
ПЕС (бурмоче): Можу й тобі позичити, коли дуже треба.
ЛІКАР (оглядається): Хто це говорить?
ДІВЧА: Бачу, що у вас гостя. Мабуть, ми невчасно нагрянули, але ми не маємо більше де прихиститися.
ЛІКАР: Я зателефоную на вокзал, можливо, ще встигнеш на останній потяг... А де твій дядько?
ДІВЧА: Не турбуйтеся. Я зараз від дядька якомога подалі.
ЛІКАР: Як це?..
ДІВЧА: А отак. Ви не хвилюйтеся, я знаю, що роблю. Нам із песиком треба тільки переночувати. Постеліть якесь рядно он там у кутку, і буде добре. Чи не так, песику?
ПЕС: Ясно, що ні. Я звик спати в ліжку.
ЛІКАР: Чого він так сердито гарчить? Цю-цю-цю.
ДІВЧА: Не бійтеся, песик гарчить, але не кусається.
ПЕС: А ти звідки знаєш?
ПАНІ. Ну, я бачу, що вам сумно не буде. Лягайте тут, дитинко, такий живіт, мабуть, стомлює. Дякую за коньяк, докторе. Бачу, що ви дійсно дуже заклопотана людина. У певному сенсі навіть заздрю вам... Ну, бувайте здорові.
ЛІКАР: Зачекайте. Ви дарма образилися.
ПАНІ: Хто образився?.. Я образилася?.. Докторе, вам так здалося.
ЛІКАР: Послухайте, не можна взяти і так просто розійтися. Треба про щось домовитися б... Я переконаний, що вам можна допомогти.
ПАНІ: Усім допомогти ви не встигнете, докторе.
ЛІКАР: Ну, чому ви так уїдливо?.. Погоджуюся, що я теж наговорив неприємних речей, але все таки...
ДІВЧА: Залишайтеся з нами. Вас тут дуже не вистачатиме.
ПАНІ: Не вистачатиме? Дякую. Ну, докторе, нарешті ми квити з вами. На все добре!
ЛІКАР: Зачекайте! Іще на кілька слів! (Сердито обертається до Дівчати.)
ДІВЧА: Вибачте, докторе. Я не винна, що у вас закохуються нещасливі жінки.
ЛІКАР: Закохуються? Що ти верзеш?.. Господи Всевишній, коли завершиться цей день?
ДІВЧА: Завтра. Недовго залишилося.
ЛІКАР: Що?.. A, так. Якщо я правильно зрозумів, ти втекла з дому? Я мав би негайно про це повідомити твоєму дядькові або поліції.
ДІВЧА: Але ви ж не повідомите?..
ЛІКАР: От візьму й повідомлю, задля святого спокою... Маєш ліпшу пропозицію?
ДІВЧА: Прихистіть нас на одну ніч. Я нічого більшого не прошу, докторе. Бог вам віддячить.
ЛІКАР: Чому ти втекла від дядька?
ДІВЧА: Докторе, ви єдиний, кого я тут знаю...
Лунає дзвінок у двері. Дівча ховається за диван, на якому байдужо розвалився Пес. Входить Похмурий Чоловік.
ЧОЛОВІК: Привіт, брате.
ЛІКАР (дратівливо): Ну, привіт.
ЧОЛОВІК: Як ся маєш? Додому не поспішаєш?
ЛІКАР (з досадою): Здається, я знаю, яким вітром тебе занесло.
ЧОЛОВІК(перепрошує): Тим самим, брате, тим самим. (Зауважує Пса.) Це створіння я десь уже бачив... Відколи ти доглядаєш безхатченків?
ПЕС: Сам такий.
ЧОЛОВІК: Чого він гарчить? Не подобаюся?
ЛІКАР: Не знаю, не мій... Сотні вистачить? (Простягає Чоловікові гроші.)
ЧОЛОВІК (розгублено): Та, якщо можна кілька сотеньок... Ніяк не можу борги повіддавати.
ЛІКАР: Їй-богу, в усьому є межа! Від ранку люди ринуть, усі чогось просять, скаржаться, сподіваються... Піду й повішаюся, до біса все!
ЧОЛОВІК (до себе): Тобі нема через що вішатися, брате.
