Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
— Джульєтто! — вигукнув Лаккей.
Ім’я його сестри відлунювало в коридорі ще довго після того, як він, збігши додолу сходами, зник унизу. «Не хвилюйся, Лаккею, з твоєю сестрою все гаразд, — подумки усміхнулася Холлі. — Тепер вона як ніколи насолоджується життям, піймана в ілюзію змагань з вільної боротьби». Але відчинена кімната ніби вабила ельфиню. Скориставшись нагодою, Холлі прослизнула туди, поки автоматичний засув ще не встиг зачинити двері.
А там на неї вже чекав Артеміс Фаул. Хлопець дивився на ельфиню крізь темні окуляри, обладнані фільтрами, що дозволяли бачити крізь захисний екран.
— Доброго вечора, капітане Куць, — із незмінною впевненістю (чи то так тільки здавалося?) заговорив він. — Ризикуючи прозвучати банально, все ж таки скажу: я чекав на вас…
Холлі не відповіла й навіть не глянула своєму викрадачеві й тюремникові у вічі. Натомість вона натренованим оком озирнула кімнату, ненадовго затримуючись поглядом на кожному предметові.
— … Звісно, ви й досі зв’язані обіцянками, що їх дали раніше…
Але Холлі його не слухала, бо в цей час кинулась якраз до стола з нержавіючої сталі, прикрученого до дальшої стіни.
— … Ось чому в принципі становище не змінилося. Ви як були, так і лишаєтеся моєю заручницею.
— Так, так, так… — бурмотіла Холлі, перебираючи пальцями купу конфіскованого чарівного спорядження.
Нарешті вона вибрала шолома з віддзеркалювальним покриттям і насадила його на свої гострі вушка. Пневматичні присоски щільно обхопили її голову. Отепер вона в безпеці. Фаул більше вже не зможе наказувати їй, забороло надійно її захистить. Дійсними лишаються тільки ті накази, що Фаул віддавав їй раніше… Але дарма — незабаром він їх забере назад. Автоматично до губів підтягся мікрофон. І моментально відбувся контакт — Холлі почула знайомий голос:
— … передачу на всіх частотах. Веду передачу на всіх частотах. Холлі, якщо ти мене чуєш, негайно ховайся в укриття.
О’Гир, його голос! Як добре почути щось знайоме в цій божевільній ситуації!
— Повторюю: ховайся в укриття! Дрюк посилає в будинок…
— Там щось таке, що я маю знати? — запитав Артеміс.
— Цить! — просичала на нього Холлі, занепокоєна тривожним тоном легковажного зазвичай О’Гира.
— Повторюю: вони посилають в будинок троля — щоб швидше тебе звільнити.
Холлі здригнулася. Отже, тепер Дрюк командує парадом… Кепська новина!
— А знаєте, це нечемно — не звертати уваги на свого господаря, — знов урвав її думки Фаул.
— Ну, з мене вже досить! — хижо ощирилася Холлі й відвела назад зціпленого кулака.
А Артеміс навіть не відхилився. Навіщо? Лаккей завжди встигав відводити від нього всі удари. Але тут його увагу привернув монітор відеокамери, встановленої на другому поверсі. Там хтось величезний щодуху мчав униз сходами. То був Лаккей.
— Катюзі по заслузі, — в’їдливо прокоментувала Холлі. — Тепер ти полишений на самого себе, багатенький хлопчику.
І не встиг Артеміс навіть оком кліпнути, як Холлі, вклавши в удар усі свої сили, заїхала своєму викрадачеві просто в ніс.
— Уф! — тільки й вимовив він, приземляючись на м’яке місце.
— Так тобі й треба! Хоч душу відвела…
Тепер Холлі змогла зосередитися на голосі, що й далі дзижчав їй на вухо:
— … ми замкнули зовнішні камери у відеозашморг, так щоб люди нічого не побачили на головній алеї. Але троля вже підвозять, можеш мені вірити! Ти мене чуєш? Прийом!
— Так, О’Гире, чую, чую!
— Холлі! Невже це ти?
— Тая ж, власною персоною. О’Гире, ніякого зашморгу немає. Я бачу все, що діється біля будинку.
— От малий хитрюга! Певне, знову перезавантажив систему.
А на центральній алеї кипіла жвава діяльність. Дрюк стояв, пихато роздаючи накази на всі боки. А посередині всієї цієї метушні пливла платформа на повітряній подушці, й на тій подушці височіла велика, п’ятиметрової висоти клітка. Ось клітку підвели до самого парадного входу, й техніки хутко заходились установлювати між нею та дверима спеціальну перемичку. Всередині ту перемичку начинено вибухівкою, небавом пролунає команда, спрацює запал, відбудеться спрямований вибух, і вхідні двері рознесе буквально на порох. Коли ж той порох осяде, перед розлюченим тролем відкриється один-єдиний шлях «на волю» — просто в будинок.
Холлі перевірила інші екрани. Лаккеєві пощастило витягти Джульєтту з камери. Вони вже піднялися з підвалу й саме перетинали хол. Тобто опинилися на самісінькій лінії вогню.
— Д’Арвіт! — лайнулася ельфиня, кидаючись до столу.
Спираючись на лікті, Артеміс силкувався підвестися.
— Ви мене вдарили, — вражено вимовив він.
— Бо було за що, — кинула Холлі, налягаючи на плечі набір крил «Колібрі». — Можу й ще наклепати. Отож будь хорошим хлопчиком і сиди там, де сидиш, то, може, все якось обійдеться для тебе.
Уперше в житті Артеміс не знайшов гострого слівця для відсічі. Він відкрив рота, сподіваючись, що мозок видасть підхожу для цієї прикрої ситуації відповідь. Але нічого не дочекався.
Холлі запхнула «Нейтрино-2000» в кобуру.
— А таки було за що, багноїдний хлопчику. Ігри скінчилися. До роботи тепер беруться професіонали. Якщо поводитимешся добре, я тобі принесу льодяника на паличці, коли повернуся.
І вилетіла в двері, а тоді пурхнула під самі дубові сволоки коридору. Аж тоді Артеміс вимовив услід ельфині:
— Я не люблю льодяників.
Вийшла нікчемна, зовсім не гідна його, Артеміса Фаула, відповідь. Він аж жахнувся своєї жалюгідності. Так жалібно прозвучало: «Я не люблю льодяників». Справжній геній злочинного світу, — такий, що має повагу до самого себе, — радше помре, ніж навіть вимовить саме слово «льодяник». Треба буде завести в комп’ютері теку дотепних відповідей для подібних випадків.
Можливо, що Артеміс ще довго просидів би отак, цілковито відгородившись глибокою задумою від
