Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

— Я-а… Хр-р-р-р… — Гном видав свій «останній» зойк, що перейшов у «передсмертне» харчання.

Трохи схоже на кепську мелодраму, але Мульч завжди був схильний до деякої театральності. Кинувши останній винуватий погляд на тваринку, що конала, він знов роззяпив щелепи й попід землею подався геть — на південний схід. Його кликала воля.

— Мульче! — нахилившись уперед, ревнув у мікрофон Корч. — Що сталось? Доповідай про обстановку!

О’Гир тим часом із шаленою швидкістю вистукував по клавіатурі.

— Ми втратили звуковий зв’язок. І картинку теж.

— Мульче! Відповідай, чорти б тебе забрали!

— Я перевіряю його життєво важливі органи… Ого!

— Що? Що там таке?

— Його серце калатає, мов ошаліле. Стукоче часто-часто, як у кроля…

— У кроля?

— Та ні, стривай! Воно вже й…

— Що? — видихнув командувач, дуже боячись почути те, про що й сам уже здогадався.

— Воно зупинилось. — О’Гир відкинувся на спинку стільця. — Серцебиття немає.

— А ти певен?

— Монітори не брешуть. За допомогою цієї відеокамери можна зчитувати показання всіх життєво важливих органів. Жодного сигналу. Він загинув.

Корч ніяк не міг повірити у те, що сталося. Мульч Копач — це ж одна з постійних складових його життя. І він загинув? Та бути цього не може!

— А знаєш, О’Гире, він своє завдання виконав. Вилучив у них копію Книги й підтвердив, що капітан Куць жива-здорова.

— Одне лиш «але»… — Кентавр на мить насупив своє широке чоло.

— Яке «але»? — перепитав Корч. У ньому вмить прокинулася підозра.

— Ну, перед самим кінцем, протягом кількох секунд, його серцебиття було ненормально швидким.

— Прилади забарахлили?

— Та навряд чи. — Кентавра не так просто було збити з пантелику. — В моїх жучків не буває бліх.

— А як же ще можна все це пояснити? Зображення все ще надходить?

— Авжеж. Передача все так само йде, але через мертве око, тут сумніву немає. У мозку немає електрики, не проскакує жодна іскрина. Камера працює від власної батарейки.

— Ну що ж, Мульч загинув. Інших пояснень немає.

— Воно-то й схоже на правду, — кивнув головою О’Гир. — Якщо тільки не… Втім, це було б надто вже фантастично.

— А хіба не про Мульча Копача ми з тобою говоримо? Від нього можна сподіватись яких завгодно фантастичних витівок.

О’Гир тільки був розтулив рота, щоб викласти свою неймовірну теорію, як двері за їхніми спинами широко розчахнулись.

— Ми спіймали його! — вигукнув чийсь тріумфальний голос.

— Так! — підтвердив другий голос. — Фаул припустився помилки.

Корч крутнувся разом зі своїм кріслом. До них завітали Аргон і Кумулус, так звані психоаналітики поведінки.

— Ага, наші психи все-таки вирішили відпрацювати ті гроші, що їм платить держава?

Але тепер професорів не так легко було збити з пантелику. Обох об’єднувало радісне збудження. Кумулус навіть не звернув уваги на Корчів сарказм. І це переконало командувача: вчені прийшли зі справжнім відкриттям. Він випростався в кріслі й наготувався слухати.

Аргон протиснувся повз О’Гира й вставив у щілину лазерний диск. На екрані з’явилось обличчя Артеміса Фаула, зняте відеокамерою, що була захована в оці командувача Корча.

— Ми ще законтактуємо з вами, — вимовив записаний на плівку командувачів голос. — Не турбуйтесь, я сам знайду дорогу назад.

Обличчя Фаула зникло на мить — це Корч підвівся з-за столу. А потім знову з’явилося, і пролунала його холоднокровна заява:

— Як собі хочете. Але затямте ще одне: поки я живий, нікому з вашого племені не дозволено переступати поріг цього дому.

— Ось, бачите? — Аргон переможно натис на кнопку паузи.

— Що — ось? Що я маю побачити? — Корчеве обличчя побуряковіло просто вкрай.

Кумулус прицмокнув язиком і докірливо похитав головою, от ніби їм, славетним ученим, доводилося мати справу з розумово відсталою дитиною. Така його поведінка виявилася прикрою помилкою. Бо командувач спритним рухом схопив ученого мужа за клинцювату борідку.

— Ну, а тепер, — удавано миролюбно мовив він, — пригадайте, що у нас зовсім мало часу, й викладіть мені, що ви там відкрили, якнайпростішою мовою, без образливих натяків і коментарів.

— Той людський хлопчисько сказав, що ми не можемо увійти в його дім, поки він живий, — пропищав Кумулус.

— Ну то й що це означає?

— Це означає, — підхопив Аргон, — що ми все-таки можемо увійти, коли він стане…

— Коли він стане трупом?! — одним духом випалив Корч.

Кумулус та Аргон розцвіли усмішками.

— Саме так! — в один голос підтвердили вчені мужі.

— Ну, не знаю, — задумано почухав підборіддя Корч. — Із правової точки зору тут ми ступили б на хисткий ґрунт.

— Зовсім ні! — заперечив Кумулус. — Це ж елементарна логіка. Цей людський хлопчисько особливо наголосив на тому, що входити нам заборонено, поки він живий. А це рівнозначне запрошенню увійти, коли він помре.

— Воно наче й так, — усе ще сумнівався командувач. — Але тут, у кращому разі, можна добачити хіба натяк на запрошення.

— Таж ці психи мають абсолютну слушність! — урвав його О’Гир. — Тут і комарик носа не підточить. Як тільки Фаул помирає, вхід до маєтку вільний. Він же сам це сказав.

— Можливо.

— Яке там «можливо»! — розпалився О’Гир. — Заради всього святого, Джуліусе, що ще вам потрібно? Дозволю собі нагадати вам,