Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
— Ну досить уже, ходімо, — буркнув він і закинув сестричку собі на широке плече.
— Н-ні-і! Ти, розбишака! — запротестувала Джульєтта, молотячи старшого брата по спині крихітними кулачками. — Тільки не тепер! Свинман! Свинма-а-ан!
Не звертаючи уваги на її зойки, Лаккей великими стрибками припустив геть із кімнати. Що воно в дідька ще за Свинман такий? Чи не котрийсь з її шкільних дружків? Доведеться звертати пильнішу увагу на тих, хто телефонує їм додому…
— Лаккею? Візьми слухавку! — долинув раптом із рації голос Артеміса.
Лаккей пересунув сестру ближче до шиї, щоб дотягтися до пояса.
— Льодяники! — гаркнув його господар.
— Повторіть, будь ласка? Мені причулося, ніби ви сказали…
— Е-е… Я хотів сказати — негайно забирайся звідти. В укриття! В укриття, Лаккею!
В укриття? Цей військовий термін якось не дуже звучав з вуст пана Артеміса. Ніби копійчана брошка в шкатулці з фамільними коштовностями.
— Мені — в укриття?
— Так, Лаккею. Я гадав, що примітивними виразами швидше достукаюсь до твоїх мислительних функцій. Але, певне, помилився.
Ну, це вже більше схоже на пана Артеміса. Лаккей обвів поглядом передпокій у пошуках чогось хоч віддалено подібного до укриття. Вибір був невеликий. За прихисток могли правити хіба що середньовічні рицарські обладунки, розставлені в нішах по всьому периметру стін. Слуга хутко шаснув у нішу за спину рицаря. чотирнадцятого віку, озброєного списом та булавою.
— Гадаєш, ти найкрутіший? — Джульєтта постукала пальцем по бронзовому нагруднику. — Та я б тебе однією лівою…
— Тихо! — просичав Лаккей.
Затамувавши подих, він прислухався. Щось наближалося до парадних дверей. Чути було: щось велике. Лаккей виткнувся з ніші, щоб хоч краєчком ока роздивитися, що діється…
І тоді двері буквально вибухнули. Хоча це просте дієслово навряд чи задовільно змальовує те, що сталося. Ні, двері не вибухнули, а розпорошилися — розсипалися на щонайдрібніші часточки. Лаккей вже бачив якось щось подібне, коли землетрус силою в сім балів зруйнував маєток одного колумбійського наркобарона за декілька секунд до того, як він, Лаккей, мав його підірвати. Але помітна й деяка різниця. Цей вибух був локальним, точним. І дуже професійним. Класична тактика боротьби з терористами. Спочатку завдається точковий удар, де головне, щоб чимбільше було гуркоту й диму, а тоді, коли супротивника збито з пантелику, починається штурм. Нічого доброго сподіватися не випадало, в цьому Лаккей був певен. І слушність його лихого передчуття підтвердилася з абсолютною точністю.
Ось клуби пилюки помалу осіли на туніський килим, надавши йому мишачого відтінку. Ох і розлютилася б мадам Фаул, якби визирнула зі своїх дверей у мансарді й побачила таке неподобство. Всі інстинкти підказували Лаккеєві: пора забиратися звідсіля. Зигзагом по першому поверху, потім вихопитися на другий. Пригинаючись якомога нижче, аби не стати легкою мішенню. Якраз підхожий момент для цього маневру, поки не вляглася пилюка. Тепер будь-котрої миті з дверного отвору міг зі свистом сипонути град куль, а Лаккеєві зовсім не хотілося застрягнути на першому поверсі.
Коли б ситуація склалася трохи інакше, Лаккей уже й побіг би. Він би досі вже досяг середини сходів, а його мозок тимчасом працював би над подальшим планом дій. Але тепер на Лаккеєвому плечі висіла й плела якісь нісенітниці його менша сестра. Ні, що завгодно, тільки не підставити її під шквал смертоносного вогню. Джульєтта перебувала в такому стані, що залюбки могла викликати ельфійський загін на змагання з вільної боротьби. Заяви сестричка виголошувала дуже грізні, але ж вона, по суті, ще дитя. Де вже їй боротися з натренованими ельфійськими солдатами… Тож Лаккей присів навпочіпки, притулив Джульєтту до гобелена, що висів на стіні позад залізного рицаря, й перевірив запобіжник пістолета. Знято. Добре. Ну, де ви там, хлопці чарівного племені? Спробуйте мене взяти!
У тій пиловій імлі щось заворушилося. І Лаккей відразу збагнув: ні, то не людина. Тобто не ельф. Лаккей у своєму жилі вполював стільки всяких звірів, що навчився непомильно відрізняти звички тварини від поведінки розумної істоти. Хода… Чия ж то хода? Либонь, мавпяча? Будова верхньої частини тулуба як у мавпи, але таких величезних приматів йому зроду не доводилося бачити. Що ж, якщо це велика людиноподібна мавпа, то від пістолета тут буде небагато пуття. В череп самця горили можна вгатити п’ять куль, одну за одною, і все одно ця тварюка встигне зжерти тебе швидше, ніж її мозок усвідомить: вона — мертва.
Але ні, це не людиноподібна мавпа. Мавпи не бачать у темряві. А ця істота бачить. Палючі червоні очиці, напівсховані за пелехатими бровами. А ще ікла, чи то навіть бивні, але зовсім не такі, як у слона. Ледь загнуті догори, із зазубреними краями, щоб випускати тельбухи жертві. Лаккей відчув холодок у шлунку. Колись він уже мав подібні відчуття — свого першого дня в ізраїльській академії. То був страх.
Істота нарешті вийшла з куряви. Лаккей охнув, знов же таки вперше після академії. Із таким супротивником йому ще не доводилося стикатися. Аж тепер охоронець збагнув, що задумало чарівне плем’я. Воно послало поперед себе первісного мисливця. Створіння, котрому начхати на хоч би які там чари чи правила. Воно просто вб’є всякого, хто трапиться йому на дорозі, незалежно від видової приналежності. Ідеальний хижак. Щоб це зрозуміти, досить було глянути на його гострі зуби, призначені для роздирання м’яса, на засохлу під лазурями кров та на невтомну ненависть, що пирскала з палючих очей.
Троль почовгав уперед, люто мружачись на яскраве світло люстр. Жовтаві кігті дряпали мармур плит, викрешуючи іскри. Та ось він завмер, став принюхуватися, дивно при цьому порохкуючи й нахиливши морду до плеча. Лаккей вже бачив подібну поведінку: так поводили мордами голодні пітбулі за мить до того, як російські псарі випускали їх на ведмедів.
Та ось пелехата голова завмерла, морда повернулася точно в бік Лаккеєвої схованки. Це не могло бути випадковим збігом обставин. Охоронець краєчком ока визирав у щілину між пальцями кольчужної рукавиці. Зараз звірюка почне обережно підкрадатися. Вловивши запах жертви, хижак, як правило, починає наближатися — тихо, безшелесно, — а тоді завдає блискавичного удару.
Але троль напевне не читав підручників, як слід поводитися
