Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
Можна було не сумніватися, що його супротивники ельфи уже вкотре переглядають-вивчають записи першого раунду переговорів, сподіваючись вишукати бодай щілинку, крізь яку б проникнути в будинок. І вона ж є, та щілинка. Артеміс сам підкинув їм натяк, щоправда, досить добре завуальований. Хай гадають, ніби випадково самі знайшли.
Хоча, можливо, командувач Корч спробує застосувати якусь свою хитрість. Хитрий і підступний він ельф, що й казати. Не з тих, хто легко змириться з поразкою, надто коли переміг його якийсь хлопчисько. Одне слово, з таким супротивником слід бути насторожі.
Артеміс затремтів від самого спогаду про Корча. І вирішив ще раз усе перевірити. Що там показують монітори?
Джульєтта досі в кухні, щось там шкребе в мийці. Ага, миє, чистить овочі.
Капітан Куць сидить собі на своєму ліжку. Спокійна, як могила. Більш не товче ліжком по підлозі. Можливо, помилкові були Артемісові підозри? Можливо, Холлі й не плекала ніяких планів?
Лаккей стоїть на своєму посту біля Холліної камери. Дивно. Йому ж час уже робити обхід. Артеміс схопив рацію.
— Лаккею!
— Слухаю, база. Прийом.
— Чи не обхід ти мав робити зараз?
Запала пауза. А тоді:
— Саме це я й роблю, Артемісе. Проходжу по головному сходовому майданчику. Наближаюся до кімнати з сейфом. Ось, махаю вам рукою.
Артеміс кинув погляд на монітори, що показували головний сходовий майданчик. Нікогісінько немає, хоч з якого куточка подивись. Ніякого слуги, що махав би рукою. Артеміс уп’явся поглядом в екрани й почав рахувати… Ось воно! Кожні десять секунд зображення ледь помітно підстрибує. На кожному екрані.
— Відеозашморг! — закричав він, зіскакуючи зі стільця. — Камери закільцьовано!
Із динаміка чути було, як різко прискорилась Лаккеєва хода — слуга майже біг!
— Кімната з сейфом!
Артеміс відчув, як до горла йому підкотила нудота. Обдурили! Його, Артеміса Фаула, обвели кругом пальця! А він же знав, знав, що вони неодмінно спробують обвести його! Просто незбагненно. Це все через його самовпевненість — вона засліпила Артеміса Фаула. А тепер весь його блискучий план під загрозою провалу.
Артеміс перемкнув портативну рацію на частоту Джульєтти. Шкода — це ж він сам відключив домашній переговорний пристрій, зміркувавши, той працює на такій частоті, до якої легко міг підлаштуватися його супротивник.
— Джульєтто?
— Прийом.
— Де ти в цю хвилину?
— В кухні. Псую собі ніггі паскудною тертушкою.
— Облиш її, Джульєтто. Перевір, як там наша полонянка.
— Але ж, Артемісе, натерта морква засохне!
— Кинь її, Джульєтто! — закричав Артеміс. — Кинь усе й перевір, як там полонянка!
Джульєтта слухняно все й кинула, в тому числі й рацію. Тепер надме губки на кілька днів. Ну й дарма, хай собі дметься. Нині не час перейматися покривдженим самолюбством якогось там дівчиська. Артеміс має куди важливіші справи.
Хлопець натис на головну кнопку й вимкнув усю комп’ютеризовану систему стеження. Єдина можливість вивести відеосистему із зашморгу — це повністю перезавантажити її. Протягом кількох болісних секунд екрани засипало «снігом», а потім, раптовим стрибком, з’явилось — і вже лишилося — зображення. Отже, справи не такі й кепські, як здавалося хвильку тому.
Тепер монітори показали якусь чудернацьку істоту в кімнаті з сейфом. Видно було, що істота натрапила на таємне відділення. Ба навіть гірше: вона спромоглася відімкнути надсекретний замок. Дивовижно. Одначе Лаккей таки наздогнав злодюжку. Слуга обережно підкрадався до того створіння ззаду, й за якусь мить непроханий гість зариється носом у килим.
Артеміс перемкнув свою увагу на Холлі. Ельфиня знов заходилася торохкати ліжковими ніжками об підлогу. Знову й знову довбала вона бетон, от ніби намагалася…
І тут йому сяйнуло — його немовби вдарило потужним струменем води з водомета. Якщо бранці пощастило якимось дивом пронести сюди жолудя, то їй Вистачить й одного сантиметра ґрунту, аби… І якщо Джульєтта залишить двері відчиненими…
— Джульєтто! — закричав він у рацію. — Джульєтта! Не заходь туди!
Але як він міг докричатися до неї? Рація дівчини дзижчала собі на підлозі в кухні. Артемісові тільки й лишалося, що безпомічно спостерігати, як Лаккеєва сестричка Підходить до дверей камери, явно буркочучи щось про морквочку.
— Кімната з сейфом! — вигукнув Лаккей, прискорюючи ходу.
Інстинкт спонукав його вдертися досередини, бахкаючи з усіх пістолетів, але вишкіл узяв гору над цим бажанням. Озброєння Чарівного Народу напевне незрівнянно перевершує все те, що він мав у своєму розпорядженні, — і хто знає, скільки дул націлено в цю хвилину на двері з того боку? Ні, в ситуації, що склалася, його, Лаккея, доблесть значною мірою зводилася до елементарної обачності.
Він приклав долоню до дерев’яних дверей — чи не відчує якої підозрілої вібрації? Ні, все тихо. Отже, в кімнаті немає ніяких механізмів. Лаккей обережно обхопив пальцями ручку дверей і тихенько її повернув. Другою, вільною рукою дістав із наплічної кобури свого автоматичного «Зігзауера». Рушниця зі снодійними дротиками лишилася внизу, бігти по неї ніколи, тож доведеться вражати ворога на смерть.
Двері відчинилися без рипу, як і сподівався Лаккей, адже він особисто змастив геть усі завіси в будинку. Отже, двері відчинилися, й слуга побачив… Що ж воно таке? Як по правді, то Лаккей був не зовсім певен, що ж воно таке бовваніло перед ним. Бо з першого погляду йому здалося (і він навіть міг би заприсягтися), ніби воно найбільше схоже на величезний, колихливий…
І саме тоді воно й рвонуло, пожбуривши в нещасного Лаккея неймовірну кількість тунельних відходів! От ніби в його тіло вдарили одночасно сто ковальських молотів. Цією нездоланною силою його підняло в повітря й ударило об стіну.
Втрачаючи останні краплини свідомості, Лаккей молився лиш про одне: тільки б пан Артеміс подивився в цей
