Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

— Індикатор?! — Світлана скинула з голови каптур і так рвонула блискавку на куртці, що металевий язичок переломився. — До чого тут індикатор?

Їй стало жарко, щоки запалахкотіли, чоло вкрилося потом.

— Індикатор показав, що ти можеш бути провідником, і далі почався танок з реальністю. Ми йшли до мого корабля, але через тебе потрапили до будинку Орві.

— Через мене?!

— «Будинок Орві» — змінна величина, його не існує в реальності. Це плід твоєї фантазії, земної фантазії! — Тайфун обвів рукою напівтемний хол. — Чергове втілення «будинку Орві» повністю залежить від провідника!

— Няв, — Васько виліз з-під буфета й гидливо обтрусив з лап павутину.

Світлана підхопила кота на руки:

— Ходімо звідси, Ваську, в них усіх дах поїхав!

Клодт підхопився зі стільця, а Степен перепинив їй дорогу.

— На місце! — гаркнув Тайфун. У його голосі прорізався метал, брови грізно зійшлися над переніссям, і хоча він не доторкнувся до зброї, двоє новоявлених шукачів скарбів мимоволі позадкували. Світлана часто закліпала, сльози підступили в неї до очей і, щоб не розплакатися, вона міцніше пригорнула до себе кота.

— Ти не можеш піти звідси, — сказав Тайфун трохи м’якше. — Зетаги увесь час ішли за нами й, напевно, стережуть будинок, їх теж цікавить Могутність. Тепер тобі доведеться стати провідником, тому що без Могутності нам ніколи звідси не вийти!

Обстежити будинок пішли разом. В Антелевому рюкзаку знайшлася парочка потужних ліхтарів, що виявилися дуже до речі. Два коридори, у які виходили кімнати другого поверху, починалися з галереї. Коридори були темні й пустельні, тільки в одному кутку приткнулася споруда, що в часи молодості була клавесином, та декілька стародавніх портретів прикрашали стіни. У кімнатах панували занедбаність і запустіння. Викришився розкішний колись паркет, більшість вікон було забито, меблі майже розсипалися, шпалери клоччям звисали зі стін. Антель провалився по коліно, намагаючись пробратися до солідних розмірів комоду, і огляд довелося припинити. Виявилося, що при світлі електричних ліхтарів дуже важко визначити ступінь прогнивання підлоги, а дошки загрозливо поскрипували по всьому будинку.

З холу невеликий коридорчик вів до господарських приміщень і в їдальню, але пройти туди було проблематично через велику кількість уламків меблів, купою навалених на порозі.

— Пропоную відкласти справу до ранку! — заявив Степен. — Буде мало користі, якщо хтось із нас зламає собі шию в цьому лабіринті. Заночуємо в холі, а завтра буде видно.

— Мені ваші… милі обличчя за день набридли! — Світлана щосили зацідила ногою у порцелянову статуетку пастушки, що валялася на підлозі. Статуетка врізалася в стіну й розлетілася на друзки. — Я буду спати нагорі!

Степен замислено почухав лисину:

— Там небезпечно.

— Не більше, ніж тут!

— Не забувайте про статус провідника!

Степен запитально подивився на Клодта, той мовчки кивнув.

Тайфун теж хотів щось додати, але тут втрутився Степен:

— Гаразд, але ти, красунчику, сидітимеш тут, і не подумай пускати в дію свої штучки!

Клодт залишився з Тайфуном у холі, а Степен разом з Антелем і Світланою піднялися по скрипучих сходах. Перша кімната з уцілілими шибками була визнана придатною. Стіл і ліжко були, Антель притягнув звідкілясь два важкі крісла з вицвілою оббивкою й злегка попсовану міллю плюшеву портьєру. Світлана якийсь час спокійно гладила кота, спостерігаючи, як Степен обстежує всі кутки, заглядає у вікно, за яким панувала непроглядна пітьма, але коли він поліз під ліжко, їй стало смішно:

— Кого ви шукаєте?

Степен пихкаючи виповз з-під ліжка, встав, обтрусив пилюку з колін і розцвів у солодкій усмішці:

— Таких дівчаток небезпечно залишати одних, завжди знайдеться мисливець…

Світлана відпустила кота, засунула руки в кишені штанів, пройшлася недбалою ходою, зміряла поглядом солідне черевце «лисого дядечка»:

— Зате на вас спокуситься тільки дурепа!

Антель відверто фиркнув, щоки Степена почали повільно роздуватися, лице почервоніло, але ситуацію врятував Клодт.

— Якого біса ви там застрягли?! — крикнув він знизу.

І тут Степен припустився помилки: різко крутнувшись на каблуках, він вийшов, захоплюючи за собою Антеля, а ключ, помічений іржею масивний ключ, залишився стирчати в замковій щілині з внутрішнього боку дверей. Світлана негайно підскочила й повернула ключ у замку. Слідом за клацанням пролунав сердитий вигук:

— Відчини!

— Можете сторожувати під дверима, — милостиво дозволила Світлана й заткнула вуха, щоб не чути вибуху лайок, що пролунали слідом за цим.

Однаково сидіти під дахом краще, ніж шлятися під дощем, навіть якщо це дах будинку Орві!