Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

У неяскравому світлі гасового ліхтаря хол здавався дуже великим. Темний дуб обшивки, масивні крокви, що підпирають стелю, вузьке високе вікно з кольоровим склом, галерея, до якої вели дерев’яні сходи з крутими щаблями, — все це виглядало дуже врочисто й дуже похмуро.

— Справді замок! — Антель був явно вражений побаченим.

— Музейний мотлох! — пробурчав Клодт і жбурнув на підлогу так і не запалену цигарку.

— Це будинок Орві! — тихо радів Степен. — Я знав, що побачу його! Сідайте, мадемуазель, — широким жестом він указав Світлані на стілець з поруділою від часу оббивкою. — За це варто випити! Антель, де там у тебе?..

Тайфун зупинив хлопчика, що потягся було до рюкзака:

— Спочатку я хотів би дещо уточнити. Звідки вам відомо про будинок Орві, і звідки ви?

Клодт хмикнув, Степен розстебнув верхній ґудзик білої колись сорочки й присів на краєчок стола.

— Дотепер ви задавали менше питань, — сказав «лисий дядечко». — До чого нам формальності? Всі ми тут зібралися заради однієї мети, так що не будемо пред’являти паспорти. Ви з далеких країв, ми майже аборигени, а думаємо приблизно з однаковою швидкістю. За вами, звичайно, право першовідкривача, але ми теж маємо деякі права! Зрештою, Земля — наша планета!

Світлана мовчки переводила погляд з одного промовця на іншого й намагалася вловити зміст у потоці загальних фраз. Дотепер вона думала, що основна діяльність патрульного сто сорок сьомого сектора Бети пов’язана з космосом, що мають бути польоти, перельоти, проколи простору… А тут мишами тхне!

— Відбулася дивовижна помилка, — тихо сказав Тайфун. — Свєтка не має ніякого стосунку до історії Орві.

Степен залився сміхом. Він сміявся тоненько з якимись булькаючими схлипами, сплескував руками, хапався за боки й ніяк не міг зупинитися.

— Ніякого стосунку! — повторив Тайфун уже голосніше.

Степен затих:

— Тільки не треба нам казки розповідати. А це що?

Він зіскочив зі столу, вхопив Світлану за руку й підняв рукав куртки. Білий браслет відразу потемнів.

— А це що? Знак Орві! Чому ж ти примчав вдруге на Землю, якщо «ніякого стосунку»?

Світлана розгублено подивилася на Тайфуна. Патрульний сто сорок сьомого сектора більше не нагадував невловимого Юма: Юм із всіх халеп виходив зі сліпучою посмішкою.

— Таю, про що вони говорять?

Тайфун судорожно ковтнув слину й поклав долоню на руків’я револьвера. Клодт миттєво підняв опущений було на коліна карабін, а Степен відступив за спину Світлани. Один Антель розкрив рот і здивовано закліпав віями. Тайфун зітхнув і зняв руку зі зброї. Степен негайно залишив укриття й дещо вимушено посміхнувся:

— І нащо нам сваритися, я не розумію?

Лице Світлани стало зовсім жалібним:

— Тайфунчику, що відбувається?

Птерод винувато поглянув на неї:

— Вибач, така, загалом, неприємність вийшла. Якийсь мерзотник вирахував координати ймовірного місцезнаходження Могутності Орві. Це виявився ваш сектор. Він вважається закритим, можливо, ще Орві встановив цю заборону. Наші кораблі ніколи не заходили сюди, крім… Ти пам’ятаєш, я не хотів, у мене не було вибору! Вдруге тут побував уже з Патрулем, щоб усунути сліди відвідин.

Але дехто вирішив, що на Землі я був не просто так, а в пошуках провідника Орві! Вони вирахували й тебе, Свєтко, потрібно було тільки перевірити індикатором… Ти сама простягнула руку.

— То цей браслет?.. — Світлана спробувала зняти біле кільце, але воно надійно приліпилося до шкіри.

— Це браслет-індикатор Орві. Колись наш світ був трохи іншим і закони в ньому відрізнялися від законів нашого теперішнього світу. Ми не знаємо справжнього вигляду своїх предків, бо самі неодноразово змінювалися. Нас розкидало по різних точках Всесвіту й скрізь доводилося пристосовуватися. Початок поклав Орві. Він урятував багатьох. Він знайшов Могутність.

Орві мудро скористався Могутністю, він не направив її проти наших ворогів, а допоміг удосконалитися нам, і птероди вижили. Сам Орві пішов далі, йому стало тісно в присмирілому світі, але Могутність залишив. Він не хотів уводити в спокусу самого себе. Могутність — це зброя, і завжди є небезпека використати її в такій якості.

— Ну, а я тут до чого?

Тайфун знову тяжко зітхнув:

— Коли Орві шукав Могутність, у нього був провідник. Дехто вирішив, що я знайшов такого провідника…

Очі Світлани стали завбільшки з блюдце:

— То я… то ви…

Вона задихнулася від обурення й не знайшлась, що сказати. Події обернулися до неї несподіваним боком. Свєтка вже звикла до думки про чергову операцію Тайфуна проти чергових космічних негідників і готувалася взяти в цій справі посильну участь, але…

— Але, Таю, ти ж розумієш, що я нічого не знаю?!

— Я-то розумію, — похмуро протяг Тайфун, — але