Павутиння Шарлотти - Елвін Брукс Уайт

— Приготувалися, хлопці! — гукнув пан Цукерман. — Ану взяли!

Він, пан Еребл, Лерві й Евері схопили клітку й, сперши одним боком на стінку хлівця, висадили її в кузов. Ферн заскочила в кузов і всілася верхи на клітці. У неї й досі стирчала солома в косах, і вся вона була така схвильована й гарненька. Пан Еребл завів двигун. Усі повилазили на машину й так рушили поволеньки до суддівської кабіни перед трибуною.

Коли проїздили повз чортове колесо, Ферн задивилася на нього й побажала опинитись зараз у найвищій кабінці разом із Генрі Непосидою.

— Особливе оголошення! — урочисто загримів гучномовець. — Керівництво ярмарку з великим задоволенням представляє всім пана Гомера Цукермана та його славетного кабана. Вантажівка, що везе цю надзвичайну тварину, наближається нині до центрального майдану. Ласкаво просимо всіх розступитися і пропустити машину! За кілька хвилин кабана випустять на спеціальне суддівське коло перед трибуною, де й буде вручена спеціальна відзнака. Ще раз просимо юрбу розступитися і пропустити вантажівку. Дякуємо!

Вілбер слухав ці слова й весь тремтів. Він був щасливий, але йому паморочилася голова. На найтихішій швидкості вантажівка поволі повзла вперед. Люди юрмилися з усіх боків, тож пан Еребл мусив украй обережно вести машину, аби нікого не переїхати. Нарешті він таки зумів добутися до суддівського пункту. Евері зіскочив на землю й опустив задній борт.

— Я до смерті налякана! — прошепотіла пані Цукерман. — Сотні людей дивляться на нас!

— Веселіш! — підбадьорила пані Еребл. — Це ж забава.

— Будьте ласкаві, вивантажте вашого кабана! — звелів гучномовець.

— Ану всі разом, хлопці! — гукнув пан Цукерман.

Кілька чоловіків вийшли з юрби, щоб допомогти зняти клітку. Але найбільшим помічником з усіх був Евері — хлопець встигав скрізь.

— Заправ сорочку, Евері! — крикнула пані Цукерман. — І затягни міцніш пояса, бо штани спадають.

— Чи ви не бачите, який я зайнятий? — обурено відказав Евері.

— Гляньте! — вигукнула Ферн, показуючи пальцем. — Он там Генрі!

— Не кричи, Ферн! — осмикнула доньку мати. — І не показуй пальцем!

— То можна мені вже отримати якісь гроші? — запитала дівчинка. — Генрі запросив мене покататися ще раз на чортовому колесі, але навряд чи в нього лишилися гроші. Він витратився вчора.

Пані Еребл відкрила свою сумочку.

— Ось, — мовила вона. — Маєш сорок центів. Але не загубись! І дуже скоро повертайся до нашого звичайного місця зустрічі біля свинарника!

І Ферн кулею помчала, то пригинаючись, то ухиляючись, туди, де побачила Генрі.

— Цієї хвилини Цукерманового кабана дістають із клітки! — прогримів голос із гучномовця. — Зараз буде оголошення!

Пацюк Темплтон лежав під соломою, припавши до підлоги клітки.

— Яка купа нісенітниць! — просичав він крізь зуби. — Стільки шамотні! А заради чого?

А павучиха Шарлотта, мовчазна й самітна, спочивала у хлівці. Двома передніми лапами вона обіймала мішечок з яйцями. Вона добре чула все, що промовляв гучномовець. Ці слова додавали їй наснаги. Це ж була година її тріумфу.

Коли Вілбер вийшов із клітки, юрба заплескала в долоні й закричала: «Гуррра!» Пан Цукерман скинув капелюха і розкланявся на всі боки. Лерві дістав свого носовичка й витер піт на потилиці. Евері став навколішки поруч Вілбера, завзято гладячи його й енергійно кривляючись. Пані Цукерман і пані Еребл лишилися стояти в кузові вантажівки.

— Пані й панове! — заговорив гучномовець. — Нині ми представляємо вам визначного кабана пана Гомера Л. Цукермана. Слава про цю унікальну тварину поширилася до найдальших куточків землі, приваблюючи до нашого великого штату численних дорогоцінних туристів. Багато хто з вас досі пам'ятає той незабутній день щойно проминулого літа, коли таємничим чином з'явився напис на павутині у скотарні пана Цукермана, привернувши увагу всіх-усіх до того факту, що цей кабан абсолютно виходить за рамки звичайного. Це чудо так і не дістало повного пояснення, хоча багато вчених людей відвідало Цукерманівську скотарню, аби поспостерігати й докладно вивчити цей феномен. Згідно з останніми аналізами, ми просто знаємо, що тут ми маємо справу з надприродними силами та що всі ми повинні бути сповненими гордості й вдячності. Висловлюючись термінами написів тієї павутини, це — «Ох і кабан!»

Тут Вілбер зашарівся. Він стояв зовсім нерухомо й намагався виглядати якнайкраще.

— Ця величава тварина, — провадив гучномовець, — є воістину «величезна». Подивіться на нього, пані й панове! Зважте, яка в нього гладенька та біла щетина, яка без пляминочки шкіра, яким здоров'ям рожевіють його вуха й рило!

— Це завдяки сколотинам! — прошепотіла пані Еребл до пані Цукерман.

— Зважте ще на загальний блиск цієї тварини! А тоді згадайте день, коли з'явилося, чітко виписане в павутині, слово «блискучий». Звідки ж вони прийшли, ці загадкові письмена? Тільки не від павука — щодо цієї версії ми можемо мати абсолютну певність: ні. Бо ж павуки, хоч і вельми вміло плетуть свої павутини, писати не вміють — це само собою зрозуміло.

— А от і вміють! — прошепотіла сама собі павучиха Шарлотта.

— Пані й панове! — продовжував гучномовець. — Я не смію забирати більше вашого дорогоцінного часу. За дорученням організаторів ярмарку я маю честь вручити спеціальну премію в сумі двадцяти п'яти доларів панові Цукерману — разом із симпатичною бронзовою медаллю, вигравірованою задля цієї нагоди, — на відзнаку нашого визнання тієї ролі, яку відіграв цей кабан — цей блискучий, цей величезний, цей скромний кабан, який привабив стільки відвідувачів на наш великий окружний ярмарок.

Слухаючи цю довгу, насичену похвалами промову, Вілбер відчував, що йому все дужче й дужче паморочиться голова. А коли почув, як юрба знову заплескала в долоні й закричала: «Гура!», то й зовсім зомлів. Ноги йому підкосилися, свідомість десь поділася, і непритомний кабанець гримнувся на землю.

— Що сталось? — запитав гучномовець. — Що коїться, Цукермане? Яка там біда з вашим кабаном?

Евері впав навколішки біля Вілберової голови й почав