Павутиння Шарлотти - Елвін Брукс Уайт

І Вілбер так і бухнувся на коліна. Де й подівся весь його блиск. Заплющилися очі…

— Гляньте! — скрикнула Ферн. — Він зараз знепритомніє!

— Агей, дивіться на мене! — зарепетував Евері, навкарачки заповзаючи до клітки. — Я кабан! Я кабан!

Ногою Евері зачепив пацюка. «Це ще мені придибенція! — сердито подумав Темплтон. — Що за неймовірні створіння ці хлопчаки! І надало ж мені полізти в цю халепу!»

Гуси побачили Евері в клітці й загагакали.

— Евері! Цю ж мить вилізь мені з тієї клітки! — звеліла його мати. — За кого ти себе маєш?

— Я кабан! — ще раз прокричав Евері, підкидаючи віхті соломи в повітря. — Pox, pox, pox!

— Машина котиться геть, тату! — крикнула Ферн.

Вантажівка, неначе скориставшись відсутністю водія за кермом, помалу покотилася вдолину. Пан Еребл миттю вскочив до кабіни й натис на гальма. Вантажівка зупинилася, гуси знову за-гагакали. Шарлотта зіщулилася у своїй виямці від сучка, аби зробитись якнайменшою, щоб її не помітив бешкетник Евері.

— Зараз же вилізь звідти! — крикнула пані Еребл.

Евері так само навкарачки виповз із клітки, кривляючись на Вілбера. А Вілбер зомлів.

— Кабан знепритомнів, — сказала пані Цукерман. — Водичкою його, Лерві!

— Краще сколотинами! — запропонував Евері.

Гуси заґелґали. Наймит побіг прожогом по воду. Ферн перелізла через загорожу й стала навколішки біля Вілбера.

— Це сонячний удар, — пояснив Цукерман. — Він не витримує спеки.

— А може, він здох? — припустив Евері.

— Чи ти вийдеш із тієї загорожі нарешті, чи так там і лишишся? — закричала пані Еребл.

Хлопчик послухався матері й виліз на задок машини, щоб усе краще бачити. Тут прибіг Лерві з відром холодної води й вилив усе відро на Вілбера.

— І на мене трохи води! — заверещав Евері. — Бо й мені млосно.

— Замовкни ти! — крикнула на брата Ферн. — Помовчи хоч хвильку!

Її очі були повні сліз.

Від холодної води Вілбер прийшов до тями. Помалу зіп'явся він на ноги, під гусячий гармидер.

— От він і на ногах уже! — полегшено мовив пан Еребл. — гадаю, все з ним обійшлося, нівроку йому.

— Їсти хочу! — заскиглив Евері. — Хочу зацукрованого яблука!

— З Вілбером уже все гаразд, — сказала Ферн. — Рушаймо! Я хочу покататися на чортовому колесі.

Пан Цукерман, пан Еребл і Лерві схопили кабанця й почали заштовхувати його, головою вперед, до клітки. Вілбер почав пручатись. Що дужче пхали його чоловіки, то завзятіше він упирався. Евері зіскочив на землю й приєднався до чоловічої бригади. А Вілбер і брикався, і хвицявся, і впирався ногами в землю, й рохкав!

— Та все гаразд із цим кабаном, нівроку йому! — задоволено мовив пан Цукерман, надавлюючи коліном на Вілберів зад. — Ану разом, узяли, хлопці! Штовх!

Нарешті останнім зусиллям вони таки заштовхали кабанця до клітки. Гуси радісно все це коментували. Лерві прибив упоперек дверцят кілька планок, аби Вілбер не висадив їх задом. І тоді, зібравши всі свої сили, чоловіки підняли клітку й поставили її на дно кузова. І невтямки було їм, що під соломою в тій клітці причаївся пацюк, а в виямці з-під сучка заховалася велика сіра павучиха. Вони тільки й бачили, що кабанця.

— Всі на борт! — скомандував пан Еребл.

Ось він завів двигуна. Жінки посідали в кабіні біля нього, а пан Цукерман, Лерві, Ферн та Евері повилазили на машину й поставали, тримаючись за борти. Вантажівка рушила. Гуси гагакнули щось напутнє. Обоє дітей відповіли їм «по-гусячому», й так усі поїхали на ярмарок.

Під'їхавши до місця, де розташований був ярмарок, подорожні зачули звуки музики й побачили чортове колесо, що оберталося, дістаючи, здавалось, самого неба. Їхні носи вчули дух политої поливальною машиною бігової доріжки, а ще — що десь тут смажаться гамбургери. А купи надувних кульок… А мекання овець у їхніх загорожах… Чийсь грубезний голос, підсилений гучномовцем, промовляв:

— Увага! Увага! Прохання до водія понтіака, номер Н-2439, відведіть ваше авто від пожежного депо!

— Можна мені мати якісь гроші? — попросила Ферн.

— І мені теж! — не відстав від сестрички Евері.

— Зараз я покручу колесо й виграю ляльку! Воно зупиниться якраз навпроти потрібного номера, — сказала Ферн.

— А я так покерую реактивним літаком, що він вріжеться в іншого літака!

— Можна мені кульку? — попросила Ферн.

— А мені можна морожений заварний крем, і чізбургер, і ще трохи малинової шипучки з содою? — домагався й Евері.

— Ви, дітки, побудьте тихо, поки ми вивантажимо кабанця, — сказала пані Еребл.

— Нехай діти самі собі погуляють! — запропонував пан Еребл. — Ярмарок буває лиш раз на рік. — І він дав доньці дві монети по двадцять п'ять центів та дві по десять. А синові дав п'ять монет по десять центів і чотири п'ятицентовики. — А зараз гайда! — сказав батько дітям. — І затямте: цих грошей вам має вистачити на цілий день! Не витрачайте всіх за перші кілька хвилин. І щоб рівно опівдні були тут, біля машини, — тоді всі разом підобідаєм. І не напихайтеся всякою всячиною, від якої потім животи болять!

— А якщо подастеся на ті гойдалки, — докинула пані Еребл, — то тримайтеся міцно! Дуже міцно тримайтесь. Чуєте?

— І не загубіться! — сказала пані Цукерман.

— І не забрудніться!

— Не перегрійтесь на сонці! — додала ще їхня мати.

— Стережіться кишенькових злодіїв! — застеріг батько.

— І не перебігайте бігової доріжки перед самими кіньми! — крикнула пані Цукерман.

Діти взялись за руки й, пританцьовуючи, подалися в напрямі каруселі — до чудової музики, й чудових пригод, і пречудесного захвату, і в ту пречудесну товкотнечу де не стоятимуть