Невермур. Випробування Морріґан Кроу - Джессіка Таунсенд
Морріґан спохмурніла.
— Щось?..
— Щось цікаве. І корисне. І хороше.
— Цікаве, і корисне, і хороше… маєте на увазі талант, так? — приготувалась вона. — Вони хочуть побачити талант.
Юпітер знизав плечима.
— Талант, навичка, щось унікальне… називай це як хочеш. Ми називаємо це даром. Дурнувата балачка Товариства Дивообраних, звісно: це не описує всієї чудесності й унікальності твого вміння, яке Старійшини вважатимуть достатньо надзвичайним, щоб нагородити тебе пожиттєвим місцем у найбільш елітній і престижній організації Вільної Держави. От і все.
Він усміхнувся крізь руду бороду, яку, очевидно, вважав чарівною і стильною.
— О, і це все? — У Морріґан вирвався короткий істеричний смішок. — Що ж, у мене його немає, так що…
— Немає того, про яке ти знаєш.
— А що знаєте ви? — її голос зривався. Він знущається з неї?
— Я знаю багато чого. Я дуже розумний. — Те, як він відходив від суті, було просто обурливо. — Серйозно, Моґ…
— Морріґан.
— … тобі не варто хвилюватися. Просто пройди перші три випробування. Випробувальний Показ — це моя проблема. Я подбаю про це.
Це все звучало… неможливо. Морріґан важко опустилася у своє крісло і глибоко й незадоволено зітхнула, як зітхає людина, у якої все набагато гірше, ніж вона передбачала. Вона кинула на Юпітера довгий косий погляд.
— А що, як я більше не хочу вступати до Товариства? А що, як я передумала?
Морріґан очікувала, що він буде шокований або ображений, але він тільки кивнув. Ніби знав, що вона скаже.
— Я знаю, це страшно, Морріґан, — тихо сказав він. — Товариство багато вимагає. Випробування — це страшно, але це тільки початок.
«Нічого собі, — подумала вона. — Усе стає ще гірше».
— Що стається після випробувань?
Юпітер глибоко вдихнув повітря.
— Там усе не зовсім як у нормальній школі. У Товаристві Дивообраних учнів ніколи не балують. Люди думають, що члени Товариства мають абсолютну свободу, що коли отримуєш оцей маленький золотий значок, — він доторкнувся до літери Д у себе на вилозі, — для тебе все в житті піде як по маслу і ніщо ніколи не ставатиме тобі на заваді. І в якомусь розумінні вони праві — золоті зубці, без сумніву, відкривають двері. Повага, пригоди, слава. Заздалегідь зарезервовані місця в Дивополітені. Люди називають це Привілеєм Знака, — він закотив очі. — Але всередині Товариства від тебе очікують, що ти заслужиш цей привілей. Не лише у випробуваннях, не лише раз, а знову й знову, усім своїм життям. Доводячи, що ти гідна цього. Доводячи, що особлива.
Він зробив паузу і серйозно подивився на неї.
— У цьому й полягає різниця між Товариством Дивообраних і звичайними школами. Навіть коли навчання закінчується, ти залишаєшся частиною Товариства, а воно — частиною тебе. Назавжди, Моґ. Старійшини слідкуватимуть за тобою після твоїх шкільних років, у дорослому житті і далі.
Напевне, обличчя Морріґан відображало, наскільки непривабливо це все звучить, бо Юпітер поспішив пом’якшити удар.
— Але зараз я говорю про найгірші частини, Моґ, бо хочу, щоб ти розуміла повну картину. Дивись — Товариство Дивообраних є чимось більшим, ніж просто школа. Це родина. Родина, яка дбатиме про тебе й забезпечуватиме до кінця життя. Так, у тебе буде блискуча освіта, ти матимеш такі можливості і зв’язки, про які люди поза Товариством навіть не мріють. Але, що набагато важливіше, — ви будете об’єднані. Люди, які проходять із тобою ці чотири випробування і виходять з них переможцями… вони стають твоїми братами й сестрами. Людьми, які все життя будуть з тобою. Які ніколи тебе не відкинуть і будуть так само щиро дбати про тебе, як ти про них. Люди, які будуть готові віддати за тебе своє життя. — Юпітер швидко заморгав і витер обличчя боком долоні, відвертаючись від неї. Морріґан була вражена, коли зрозуміла, що він намагається прогнати сльози.
Вона ніколи не зустрічала нікого, хто мав би такі глибокі почуття до друзів. Мабуть, тому, що вона ніколи не мала друзів. Справжніх. (Іграшковий кролик Емметт не рахується.)
Постійна родина. Брати і сестри на все життя.
Тепер для неї це набуло якогось сенсу. Юпітер поводиться як король, ніби він оточений невидимою бульбашкою, яка захищає його від усього поганого. Він знає, що на світі є люди — десь там, — які люблять його. І завжди любитимуть. Незважаючи ні на що.
Це й була його пропозиція для неї. Він тримав те, чого вона найбільше на світі жадала, що було для неї як миска гарячого густого супу для голодного жебрака.
Раптом Морріґан загорілася бажанням. Вона захотіла потрапити до Товариства. Захотіла мати братів і сестер. Вона хотіла цього найбільше в житті.
— Як я можу перемогти?
— Тобі потрібно просто довіритись мені. Ти мені довіряєш? — Обличчя Юпітера було серйозне й відкрите. Морріґан не вагаючись кивнула. — Дозволь мені подбати про Випробувальний Показ. Я скажу, коли тобі варто почати хвилюватися. Обіцяю.
Було дивно так довіритися незнайомцю, якого вона зустріла два дні тому. Але чомусь їй було ще важче не довіритися. (Врешті-решт, він урятував її життя.)
Морріґан набрала повні груди повітря, перед тим як поставити запитання, якого вона так боялася.
— Юпітере. Мій талант… мій дар… це має якийсь стосунок до… ви знаєте.
Він насупився.
— Гм-м?
— Бути проклятою — це мій талант? Я вмію… псувати все?
Юпітер відкрив рота, ніби збираючись щось сказати, але потім різко закрив його. Здавалось, у своїй голові він провів коротку і жваву дискусію за ці тридцять секунд мовчання.
— Перед тим як я відповім на це запитання — так, я відповім на нього, не закочуй очі, — я розповім тобі про мій талант, — нарешті сказав він. — Я вмію бачити речі.
— Які речі?
— Справжні, — знизав плечима він. — Те, що вже сталося, те, що відбувається зараз. Почуття. Небезпеку. Те, що відбувається в Павутинні.
— Павутиння. Що це?
— Ах. Ну добре. — Морріґан майже бачила, як Юпітер подумки відступив назад, згадавши, як мало вона знає про його світ. — Павутиння — це невидима, невловна сіть, яка… гм-м. Уяви розлоге й витончене павутиння, яке вкриває всю державу, наче… ні. Знаєш що, забудь про Павутиння. Усе, що
