Невермур. Випробування Морріґан Кроу - Джессіка Таунсенд

— Учора. Вона впала.

— Вона впала? — Він цокнув язиком. — Люстри просто так не падають. Не в цьому готелі точно.

— Але так і сталося, — Морріґан краєм ока слідкувала за містером Джонсом, намагаючись оцінити його реакцію. Намагаючись не звучати надто оптимістично. — Хіба що можливо — як ви гадаєте — хтось міг зробити це навмисно? Може, наприклад… хтось обрізав дроти, або…

— Ні, в жодному разі. Я думаю, вона випала.

Морріґан кліпнула.

— Випала?

— Так. Як зуб. Бачите оце? — Він указав угору, в темряву, і Морріґан примружилась. — Там… бачите слабеньке мерехтіння? Воно знову росте, щоб принести щось зовсім нове.

Тепер вона побачила. Крихітна цяточка світла, що розцвітала в темряві. Дівчинка не помітила її спершу, але тепер не було жодних сумнівів у тому, що тонка павутинка зі світла й кришталю, звиваючись, спускалася зі стелі. Їй відлягло від серця.

— Вона буде такою самою?

— Я так не думаю, — мрійливо відповів містер Джонс. — Я не фахівець у внутрішній роботі готелю «Девкаліон». Але я приїжджаю сюди вже багато років і можу впевнено сказати, що ніколи не бачив її в одному й тому ж вбранні двічі.

Декілька хвилин вони мовчки стояли, спостерігаючи, як новонароджена люстра повільно росте, з’являючись із безпечного кокона на стелі, як дорослий зуб зі здорових рожевих ясен. Судячи з його вигляду, щоб досягти колишнього розміру гігантського корабля, люстрі потрібні були тижні, а може, й місяці, але Морріґан відчувала таке полегшення, що була готова чекати скільки завгодно. Вона намагалася вгадати, що виросте в кінці. Щось навіть краще, ніж корабель? Напевно, арахніпод!

Коли містер Джонс заговорив знову, його голос був лагідний і нерішучий, ніби він боявся образити її.

— Цей ваш наставник… Припускаю, він або вона пропонує вам вступити до Товариства Дивообраних?

— Звідки ви знаєте?

— Це було б логічно, — сказав він. — Існує не так багато причин забирати дитину до Невермура з Зимноморської Республіки. Чи можу я поставити нахабне запитання?

Морріґан напружилась. Вона знала, що він хоче запитати.

— Я не знаю, який мій дар, — тихо сказала вона. — Я навіть не впевнена, що він у мене є.

Він спохмурнів, виглядаючи спантеличеним.

— Але… щоб потрапити до Товариства Дивообраних…

— Я знаю.

— Ваш наставник обговорював з вами…

— Ні.

Містер Джонс стиснув губи.

— Вам не здається це дивним?

Морріґан підняла голову. Вона довго мовчки дивилась на маленький пагін світла, який упевнено спускався вниз.

— Так. Здається.

Того ранку рука Юпітера ще тільки зависла в повітрі, щоб постукати у двері спальні дівчинки, коли Морріґан рвучко їх відчинила, щоб привітатися з ним.

— Який мій дар? — запитала вона.

— І тобі доброго ранку.

— Доброго ранку, — сказала вона, відступаючи вбік, щоб впустити його. Вона вже давно чекала, роздумуючи над розмовою з містером Джонсом і міряючи спальню кроками. Штори були широко розкриті, і ранкове сонячне світло заливало приміщення крізь вікно, яке за ніч виросло з маленького квадратика в арку на всю стіну. Це було дивно — але не було найважливішим предметом розмови для Морріґан. — Який мій дар?

— Ти не проти, якщо я перехоплю якоїсь випічки? Я зголоднів.

Марта заходила десять хвилин тому і принесла тацю зі сніданком. Він стояв неторканий у кутку.

— Прошу, візьміть самі. Який мій дар?

Юпітер напхав рота випічкою, поки Морріґан спостерігала за ним і закипала.

— У мене його немає, правда? Тому що ви обрали не ту людину. Ви думали, що я хтось інша, хтось, хто має великий талант — це ж так працює, правда? Так потрапляєш до Товариства Дивообраних. Потрібно бути талановитою, як Дама Чанда. Потрібно бути в чомусь умілою. І ви думали, що я така, а зараз розумієте, що ні. Правда ж?

Юпітер ковтнув.

— Поки я не забув — цього ранку моя швачка прийде переробити твій гардероб. Який твій улюблений колір?

— Чорний. Я права, так?

— Чорний — це не колір.

— Юпітере! — простогнала вона.

— Ох, ну добре. — Він притулився до стіни і з’їхав на підлогу, простягнувши свої довгі ноги на килимі. — Якщо ти хочеш поговорити про нудні речі, ми будемо говорити про нудні речі.

Довге руде волосся Юпітера, посмуговане золотим сонячним промінням, було трохи заплутане й пухнасте. Вона ще ніколи не бачила його таким розпатланим. Він був босий і вдягнений у м’яту білу сорочку поверх синіх штанів із підтяжками, що неохайно звисали вниз. Морріґан згадала, що це одяг, у якому він був позавчора. Вона думала, чи він спав у цьому, чи зовсім не спав. Він заплющив очі, повернувшись до світла, і, здавалося, залюбки просидів би так весь день, впускаючи тепло до своїх кісток.

— Ось як це діє. Ти слухаєш?

«Нарешті», — подумала Морріґан. Відчуваючи полегшення і страх водночас, вона сіла на краєчок дерев’яного стільця, готуючись отримати якісь відповіді, навіть не дуже хороші.

— Слухаю.

— Добре. А тепер не перебивай. — Він неохоче випростався і прокашлявся. — Щороку Товариство Дивообраних вибирає групу дітей, яка може до нас приєднатися. Будь-яка дитина з Вільної Держави може подати свою кандидатуру, якщо на перший день року вона має одинадцять років — ти саме встигла, молодець — і якщо її обере наставник, звичайно. Хитрість у тому, що… твоїм наставником не може бути будь-хто. Усе не так, як в інших школах і навчальних курсах, де хто завгодно, хто має більше грошей, ніж розуму, може заплатити за твоє навчання. Твій наставник обов’язково повинен бути членом Товариства Дивообраних. Старійшини дуже суворо до цього ставляться.

— Чому?

— Тому що вони гнилі сноби. Не перебивай. А тепер я буду відвертим, Моґ…

— Морріґан.

— …Я обрав тебе своєю кандидаткою, але це тільки початок. Тепер ти повинна скласти вступні іспити — ми називаємо їх випробуваннями. Усього їх чотири, і вони відбуваються протягом одного року. Випробування — це процес виключення, задуманий так, щоб відділити ідеальних кандидатів до Товариства від тих, хто… не такі ідеальні. Це все дуже елітарне і засноване на конкуренції, але це традиція, от і все.

— Які випробування? — спитала Морріґан, кусаючи нігті.

— Зараз розповім. Не перебивай. — Він піднявся і почав ходити по кімнаті. — Перші три різні кожного року. Є багато різних видів випробувань, і Старійшини люблять змінювати їх, щоб підігріти цікавість. Ми не знатимемо, що саме буде, доки нам не розкажуть. Деякі з них не такі вже й погані — Випробування Промовою, наприклад, досить зрозуміле. Тобі просто потрібно виступити перед публікою.

Морріґан ковтнула повітря. Нічого гіршого не придумаєш. Вона б радше ще раз зустріла Переслідувачів з Диму й Тіні.

— …А Випробування Полюванням на