Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
Поступово Ломоносова оточило коло слухачів. Дами в залі не розуміли, куди поділись кавалери. А граф Шувалов, протиснувшись крізь натовп, слухав Ломоносова і час від часу кидав переможні погляди на гостей: мовляв, бачите, який у мене друг. А коли Ломоносов закінчив свій монолог, попросив його якомога ласкавіше: «Послухай, Михайло Васильович, опиши ти все це, та у віршах».
«Лист про користь скла» Ломоносов «адресував» Шувалову. Незважаючи на те, що Шувалов належав до його безоглядних шанувальників, а може, саме тому, Ломоносов починає «Лист» випадами проти тих, хто іронізував над його захопленням, а то й відкрито перешкоджав поширенню скляних мануфактур у Росії:
Неправо о вещах те думают, Шувалов, Которые стекло чтут ниже минералов, Приманчивым лучом блистающих в глаза: Не меньше польза в нем, не меньше в нем краса.Читаючи «Лист про користь скла», спочатку просто втішаєшся чудовими віршами. Але потім розумієш, що це все-таки наукове дослідження, присвячене огляду різних галузей застосування скла.
Скло в аптечній справі, скло в медицині, художні вироби із скла («речей чудових вид на ньому зображає…»), звісно, мозаїка, віконні шибки, прикраси із скла («чудова стать, як вам пасує це вбрання»), дзеркала, бісер:
В Америке живут, мы чаєм, простаки, Что там драгой металл из Сребряной реки Дают европскому купечеству охотно И бисеру берут количество несчетно, Но тем, я думаю, они разумне нас, Что гонят от своих бедам причину глаз……окуляри, телескопи, призми («…Гугенії{Гюйгенси} Кеплери і Невтони{Ньютони} відбитих променів у Склі знайшли закони…»), мікроскопи, барометри, наукові прилади:
Вертясь, стеклянный шар дает удары с блеском, С громовым сходственным сверканием и треском… —всі ці предмети, явища проходять через «Лист про користь скла», і про все Ломоносов говорить з повним знанням справи.
Однак у цьому творі Ломоносова є дещо таке, що відрізняє його від звичайних наукових творів. Це відступи, які виражають особисті погляди Ломоносова на суспільні явища. Пізніше такі відступи будуть названі ліричними.
Так, після щойно наведених рядків про американських туземців, які міняють срібло на бісер, Ломоносов продовжує:
Уже горят царей там древние жилища, Венцы врагам корысть, и плоть их вранам пища! И кости предков их из золотых гробов Чрез стены падают к смердящим трупам в ров! С перстнями руки прочь и головы с убранством, Секут несытые и златом, и тиранством.Можна тільки гадати, яку конкретну подію мав на увазі Ломоносов, коли складав ці рядки, спрямовані проти поневолення народів — завоювання Мексіки Кортесом чи безчинства англійських колонізаторів у Північній Америці. На жальг історія колонізації Нового Світу, яка налічувала до того часу вже кілька віків, рясніла прикладами звірств, затьмарити які зуміли лише організатори Освєнціма і Майданека. Важливо й те, що ці рядки були написані в царській Росії XVIII століття, яка тільки-но добрала смаку в своїй колонізаторській політиці і тому без ліку «сікла голови» непокірливих. Написати такі вірші могла тільки дуже смілива людина. А цієї якості, як ми вже знаємо, Ломоносову не треба було позичати.
Другий відступ присвячений Прометею. Спочатку незрозуміло, до чого тут, у поемі, присвяченій склу, викрадач вогню? Але Ломоносов дуже спритно, навіть елегантно переходить від міфічного героя до речей, для Ломоносова цілком сучасних і злободенних:
Не огнь ли он стеклом умел сводить с небес И пагубу себе от варваров нанес, Что предали на казнь, обнесши{Тобто оббрехавши, знеславивши.} чародеем? Коль много таковых примеров мы имеем, Что зависть, скрыв себя под святости покров, И груба ревность с ней, на правду строя ков{Заковуючи в кайдани брехні.}, От самой древности воюют многократно, Чем много знания погибло невозвратно.Ось, виявляється, в чому справа. Ломоносов звертається до теми, яка хвилювала його все життя: підступи реакції, гоніння на істину. Чи ця тема для Ломоносова не животрепетна!
Кілька років тому дуже модною стала полеміка між «фізиками» і «ліриками». Не було, мабуть, жодної газети, громадсько-політичного і художнього журналу, який не звергався б до неї. Різні погляди були висловлені під час цієї полеміки. І те, що фізика (читай — точні науки) — вище всього. І те, що точні науки — це лише засіб для сприймання життя в усій його повноті. І те, що «фізики» без «ліриків» можуть обійтися. І те, що «лірики» без «фізиків» також не пропадуть. І те, що не гаразд справжньому вченому захоплюватись різними там «Я помню чудное мгновенье». І те, що «фізики» — сухі раціоналісти, яким недоступне почуття прекрасного. І те, що поети, діячі мистецтва — тюхтії, здатні розчулитись від споглядання краплини роси на билинці, в той час, коли відомо, що роса це зовсім не роса, а продукт конденсації водяної пари, пружність якої знизилась внаслідок охолодження повітря відповідно до значення термодинамічного потенціалу…
…І чомусь ніхто не згадав, що двісті років тому Михайло Ломоносов, не вдаючись до таких питань, перевіряв фізику поезією і поезію — фізикою…
* * *
Новий, 1756
